Спогади старожилів

Спогади старожилів

Там де була колись військова частина...

Правдиву історію  Козятина ніхто і ніколи не напише. Не тому,  що малий історичний вік у міста і  нема про що писати, а тому, що мало залишилося свідків подій

З особливою вдячністю треба ставитися до тих людей, які  намагаються щось розповісти, згадують подробиці свого життя та  подій. У більшості, це літні люди.

Публікації в газеті “RIA-Козятин” викликали живий відгук. На зустріч з журналістами видання запрошують все нові і нові старожили Козятинщини.

Так відбулася зустріч з 80-річною Валентиною Францівною Галайчук. Вона та її чоловік Ігор Іванович поділилися спогадами. Жінка пам’ятає, що Пивний завод належав чеху на прізвище Поляк. Там, де колись стояли казарми військової частини, знаходився його будинок і бараки робітників, бо він ще тримав корівники і багато чого. Йому також належали ставки і навіть пізніше у радянські часи пацани бігали купатись “до Поліка” (або Полюха, так тоді називали ці купальні). Тут квітнули розкішні  липові та бузкові алеї. Кожний вихідний грала музика і відпочивали робітники. Приїжджали  і більш заможні люди. Потім була революція, війна...

Відео дня

—  Приміщення зайняли мадяри, — згадує Валентина Францівна. —  По відношенню до населення вони вели себе тихо, починали ворушитися лише тоді, коли німці їх  примушували до якихось дій. Перед звільненням  міста наша сім’я три дні сиділа  у льоху —  перечікувала обстріли і бомбардування.

За словами очевидиці, важким був 1947 рік, дуже голодним. Після війни землі передали Сокільцю. Будинок Поляка, де ще раніше знаходилась сільрада, віддали під курник.  Потім на цій території розмістилася військова частина. Вояки були добрими господарями — мали велике господарство, теплиці, садки.

Але після розпаду Радянського Союзу все передали якомусь орендареві. Той догосподарювався до то, що навіть ворота вирвав і вирізав металеві сходинки у штабі. Грабували жахливо! Працювали групами, а потім все награбоване ввечері вантажили на машини і вивозили.

Отака була розповідь Валентини та Ігоря Галайчуків. Що стосується власної історії, то  повідомили, що їхніх батьків розстріляли у 1937 році як куркулів. Їх вважали дітьми “ворогів народу”...

Усе життя чесно працювали. Валентина Францівна —  на птахокомбінаті в меланжевому цеху, а Ігор Іванович —  на залізниці, має звання “Почесного залізничника”. Потім  десять років працював у басейні, готував воду. Коли продали “Дельфін” комерційному підприємству, —  звільнився. Отримує непогану пенсію,  але за цей час керівництво Локомотивного депо, де працював весь вік, жодного разу не поцікавилося долею свого “Почесного залізничника”, які у нього потреби, як йому живеться?

— Це дуже образливо, — каже він. — Адже пенсіонери потребують не лише гарного матеріального забезпечення, але й елементарної  людської уваги.   

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
19:44 У Козятині біля танка зіткнулося дві автівки. Є потерпілий 17:48 Юних козятинчан запрошують на виставку «Хто не любить літо? Літо люблять всі» 16:15 «Екіпажі мають бути ближче до людей — допомагати і дивитися за правопорядком» 15:00 Стоматології Козятина: де отримати якісні послуги? (партнерський проєкт) Від читача 15:38 Проект з кібербезпеки BRAMA запустили в Україні 13:00 Автобус Погребище-Козятин: маршрут відміняють, через його нерентабельність 12:08 «Для нас немає окремо 80-ої, 95-ої, 21-ої чи 120-ої бригади» 11:12 На хлопчика, який катався на велосипеді у дворі, наїхала автівка. З дитиною — все добре 10:33 Обсяг обмеження споживання збільшили: години відключення світла 20 червня 09:00 Як будують швейцарські будиночки за українськими цінами за 100 днів (Новини компаній) 08:07 Вночі Вінниччину атакували «Шахеди»: є пошкодження енергетичного об'єкта
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up