Візитна картка міста — хоч очі закривай

Занедбана Привокзальна

З огляду на жалюгідний стан міста, складається враження, що воно загубилося в часі. У шикарному буклеті “Вінниця туристична” представлені Бар, Буша, Тульчин, Шаргород та інші перлини Вінниччини, але й слова немає про наше місто обласного підпорядкування. Його соромляться, наче старого жебрака, та відмахуються, як від зачумленого. Візитна картка починається з вулиці Привокзальної, відкриваються такі краєвиди, що гості мало не чамріють. У залізничному парку вас вразить “пахощами” захаращений ставок. Сам парк нічим не цікавий. Крокуючи далі до мосту, побачите купу занедбаних приміщень.

Спочатку ваше серце “потішить” Будинок науки і техніки і колись культури, який давно забув, що таке концерти. Щезли з нього різні гуртки, секції. Жовтий фасад прикрашають дві пам’ятні дошки, які повідомляють про загін Червоних партизанів та штаб Миколи Щорса. Ця велика будівля стоїть порожньою вже багато років, вочевидь залізниця не може вирішити, що з цим об’єктом робити, чи як поділити. Але це не позиція простих козятинських залізничників.

Суцільний напівфабрикат

Більшість будівель на Привокзальній — страшні свідки недбалого, безгосподарного ставлення до них. Неприємно вражає обшарпаний комплекс комерційного басейну “Дельфін”. Частина будівлі, де колись знаходилась науково-технічна бібліотека, стала непридатною через сирість. Не порадують око декілька залізних, давно не фарбованих кіосків. Вони настільки брудні, що викликають огиду. Тим часом там торгують чимось їстівним. Ще пасажирів зустрічають ятки біля платформи, з яких продають смердючі залишки задавненої печінки та ковбаси. Отож прибулі можуть помилуватись “чудовими” краєвидами та подихати ароматами несвіжих напівфабрикатів. Десь якийсь “митець” зліпив пам’ятник півню з лайна. Можна погодитись з ним, якщо вважати, що наше життя —  теж суцільний шматок такого самого добра.   

Зустрічає задрипанець-паровоз

Це, мабуть, головне гасло влади та залізничників. Адже вінцем цієї низки вражаючих “туристичних” об’єктів є старий паровоз, що стоїть на постаменті біля пішохідного мосту. Враження, що його не доглядали з часів революції минулого сторіччя. Постамент брудний, облуплений. Паровоз теж без належного нагляду. Дуже соромно, бо  пасажирів, що прибувають до Козятина, зустрічає не “елегантний” красень, сяючий фарбами та лаком, наче його щойно випустили з  цехів депо, а якийсь “задрипанець”. Хоча, може, це діється за принципом: чим скоріше зруйнується, тим краще. Можливо, хтось навіть на нього око поклав і чекає, коли він заіржавіє, щоб скоріше  списати на металобрухт. Не дуже охайною виглядає так званий “Круг” —  площа, де розвертається автотранспорт. Потяги теж проходять повз неї і перші враження від побаченого, не дуже приємні. Зрозуміло, що там нічого грандіозного не створиш, але  міська влада могла б подумати про те, як її обладнати, щоб вона виглядала принаймні охайнішою.

Дивний парадокс. Земля належить місту, самі приміщення  на балансі залізниці, але ніхто нічого не робить. Висновок такий: немає в місті справжнього господаря, а керівництво залізниці особливо не переймається долею своїх об’єктів.

Хто винний, що робити і кого бити?

У підсумку, Козятин має 145 років існування, нуль традицій, нуль культури, жодного руху вперед. Товчемо щось у ступі. Минають роки, вимирають покоління, нічого не змінюється. Кілька дешевих магазинчиків на Героїв Майдану, пара супермаркетів, маленький  скверик із “почесним” діджеєм, забруднена водокачка із старим стадіоном, котельні, що смердять на все місто — от і весь розвиток. І при владі ми бачимо одні й ті самі, вибачайте, “пики”. Мабуть, протримається все це ще якісь роки, доки не розвалиться. В народі ще кажуть ”Хто винний? Невістка.” Та таку невістку треба гнати в шию і женитись на іншій.

Серафима ТУЧИНСЬКА

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.