Володимир Щербатюк народився в сім’ї хліборобів, а став залізничником

Володимир Щербатюк біля власного будинку

Ініціатором цієї дати виступила Львівська залізниця ще в далекому 1861 році. Більш як за півтора століття День залізничника переносли кілька разів. Відзначали свято 28 червня та 30 липня. З 1940 року по 2002 рік його відзначали в першу неділю серпня. З 2002 року, за ініціативи колишнього генерального директора Укрзалізниці Георгія Кірпи, День залізничника знов стали святкувати 4 листопада. Не всі залізничники підтримали ту ініціативу перенесення дати свята. І в переважній більшості, починаючи з 2002 року, своє професійне свято День залізничника залізничники святкують двічі на рік. У першу неділю серпня та 4-го листопада. Один з таких, що святкує двічі, Володимир Щербатюк.

Народився наш герой в 1962 році в селі Білопілля, що на Козятинщині. У батьків   хліборобів Володя був найстаршим серед ще двох братів. Після закінчення школи, у 1977 році пішов навчатися на токаря в Бердичевському ПТУ-4. У 1980 році був призваний в армію і токарський станок замінив на бойову машину Т-72. Закінчив службу командиром танка. Демобілізувавшись, влаштувався в Локомотивне депо токарем. Одружився, а коли у них з дружиною Катериною у 1986 році народилась донечка Марина, Володимир змінив професію, ставши монтером колії. З цієї посади наш співрозмовник пішов на заслужений відпочинок.

– Чому ви відзначаєте День залізничника двічі? – запитали ми у Володимира. 

— Перша неділя серпня, можна сказати, епоха нашого  покоління. То часи нашої юності та молодості. Хіба їх можна забути? День залізничника 4 листопада — то державне свято. Я живу в Україні і пишаюся, що я українець. Перша неділя серпня — то свято козятинських залізничників. Ми ж місто залізничників, а я люблю своє місто, – сказав він.

– Ви виросли в сім’ї хліборобів. Не хотіли продовжити справу батьків? 

— Якби я був наймолодшим, можливо, так воно й було. Мені, найстаршому, перепало добре. У селі весь добробут досягається фізичною працею. Не хотів, щоб мої діти так важко працювали. А справу хліборобів в деякій мірі продовжує моя мама Галина Щербатюк, яка живе в Білопіллі.

Що б ви хотіли побажати залізничникам на день вашого і їхнього професійного свята?

— Щоб у них було те, що вони самі собі бажають. Мали достойну зарплату та мали час виховувати дітей. Щоб їхні нащадки виросли гідними людьми, які будуть поважати старших та любитимуть своїх батьків.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.