Відвойовувати Донецьк і Луганськ, не українізувавши їх — це марна потуга, це зневага до полеглих солдатів України

Російська мова не перестала бути фактором, який дистабілізує Україну

На зустрічі Петра Порошенка 11 грудня 2015-го з представниками громадськості, органів державної влади та науковцями щодо створення Ради з питань національної єдності, глава держави наголосив, що суспільство більше не розколюють питання мови. Дозволю собі не погодитися з ним. Адже на зміну активній русифікації прийшла побутова. Ще підступніша, ще агресивніша. Після Революції гідності українська мова відчутно здає позиції у владних структурах, на телебаченні, в ЗМІ. Спочатку прикривалися підступно-фальшивим гаслом «Єдина країна – Единая страна». Воно програмувало на двомовність, легалізуючи російську мову як державну.  Це було схоже на політичну спекуляцію, яка, по суті, забороняла порушувати питання дискримінації українців, котрі розмовляють українською мовою. Бо, мовляв, тим самим, порушуються права російськомовних громадян України. Яких ще доказів потребує той факт, що державна мова і мова спілкування – не одне й те саме? Вони виконують різні функції, на них покладені різні завдання. Державна мова – це узаконений порядок.

Звичайно, якщо людина на вулиці спілкується не українською, це не агресор. Агресор той, що зневажає нашу мову і культуру.

Я особисто знала людей, яких розстріляли, тільки за те, що вони не говорили російською. На україномовних нападали жителі Луганська і Донецька та калічили їх.

Знаю особисто родину, яка виїхала з Коростенського району на Луганщину. Їх вбили за те, що вони розмовляли українською. Складається враження, що навіть маючи такий апарат, президент не володіє ситуацією.

Простір російської мови з початку війни масово скорочується в світі. Як приклад вдалих реформ, Грузія. Мої знайомі свідчать, що молоде покоління знає 5 мов але не прагне вивчати російську, яку демонстративно зневажає. В Киргизії молодь до 30 років втратила свою етнічну приналежність, а зараз, як малі діти, ходять і вивчають рідну мову на рівні з внуками і дітьми. І не шукають альтернативи.

Знати мови — збільшити світогляд, а незнання національної мови — те саме, що бути Путіним. Я вірю і переконана, що багато людей на сході були позбавлені можливості володіти українською мовою. Отож держава має взяти на себе функцію — організувати набуття знань мови безкоштовно і безальтернативно. А паспорт видавати тільки при одній умові: що екзамен здає людина на знання мови. І до розробки методичок мають залучитись науковці-професура, інститути, діаспори. Це десятки, а може сотні робочих місць, які принесуть мир, спокій та злагоду в родини мешканців України. Незалежно від етнічної приналежності та віросповідання.

Відвойовувати Донецьк і Луганськ, не українізувавши їх — це марна потуга, це зневага до полеглих солдатів України.

Особи, що ухиляться від вивчення української мови, мають бути позбавлені громадянства і права бути вибраними у державницькі представницькі органи, з позбавленням пенсій та всіляких соцрамок. Сюсюкання з сепаратистами недопустиме. Ми маємо від них позбавлятися — примусово депортувати за межі України.

Тетяна ЛОЗІНСЬКА, громадський діяч, тел.(068)-308-01-25, ел. адреса [email protected]