Ірина Дигай приїхала з Німеччини і почала нову справу
- Сильна духом. Волонтерка з Махнівки Ірина Дигай, яка лікувала за кордоном рак кишківника, два місяці тому повернулася додому.
- Розпитали, як у Ірини справи зі здоров’ям, чи не збавлятиме темпи у волонтерстві, та що це за реторт пакети, які вона з командою відправлятиме на фронт
Історія боротьби з онкозахворюванням не залишила байдужим кожного, хто знає Ірину Дигай з Махнівки як жінку, яка, без перебільшення, всю себе віддає волонтерству, Нагадаємо, рак кишківника у неї виявили на початку жовтня минулого року. Пухлина дуже швидко прогресувала. Лікування потрібно було розпочати терміново, за кордоном. Рідні та близькі організували збір коштів. Адже сума для однієї родини просто непідйомна — близько 500 тисяч гривень. Родина швидкоруч продала все, що можна було. І підтримка людей виявилася також колосальною — за дві доби назбирали 200 тисяч гривень, а згодом збір закрили.
Треба буде знову їхати в Німеччину
Щоб подолати недугу, жінка відправилася до Німеччини. Там їй мали провести курс хіміотерапій, та не встигли. Ірині стало зле і її терміново прооперували. Наші журналісти спілкувалися з Іриною, коли вона перебувала у німецькій клініці. Жінка розповідала, що після 20 січня у неї чергове обстеження, після якого, якщо все буде добре, Ірину відпустять додому. І відпустили, на початку лютого вона повернулася на рідну землю.
— 5 січня я отримала всі документи на подальше безкоштовне проходження обстежень і плюс якщо буде потрібно, то і на лікування. Обстеження після операції показали — поки що можна їхати додому, — розповідає Ірина Дигай. — А в кінці квітня — на початку травня мені треба бути їхати назад у Німеччину, на перевірку.
У день приїзду Ірини додому, донька опублікувала зворушливе відео зустрічі. Символічно, це сталося у Всесвітній день боротьби проти раку. Без сліз на цю зустріч неможливо було дивитися. Емоції переповнювали Ірину і це не дивно — вона жива і вдома.
— Мене зустріли, звичайно, з задоволенням. Всі мої друзі, рідні. Дівчатка мої поприходилии, мої подружки, куми, багато хто з людей приходили додому, вітали, — пригадує момент зустрічі Ірина. Це неможливо описати!
►Ірина з командою на концерті-презентації книги піснярки та поетеси А.Петрушкевич.
Дорога додому була нелегка, з великими проблемами, через забастовку у самій Німеччині. Підвели перевізники.
— Казали, то приїдемо вранці, то приїдемо ввечері — чекаю. Потім виявилося, що вони не можуть добратися зовсім, бо перекриті траси, — розповідає Ірина. — Через інтернет знайшла інших перевізників, які сказали, що через дві години зможуть забрати. Як я їхала! По-перше, в них сидіння не відкидалися, бо ззаду знаходились меблі водіїв. По-друге, боліло все тіло. По-третє, хвилювалася, бо водій не спав, їхав у Німеччину, а потім пересів. Але я згодна була на всі умови, аби додому.
Розпочала «з нуля» нову справу
Кілька днів, аби перевести дух і насолодитися розмовами з рідними, і вперед — до волонтерства. По-іншому — ніяк. Каже — хлопцям треба допомагати. Та якщо раніше Ірина займалася сухими борщами, супами та кашами, то зараз вона разом зі своєю дружньою та невтомною командою розпочала нову справу. Як то кажуть «з нуля».
— Поки я приїхала, в мене були ідеї, але вони потребують фінансової підтримки, — розповідає. — Але з такою потужною підтримкою ми крок за кроком їх втілюємо. Родина Бонюків з нашого села надали приміщення. Вони купили за свої гроші лічильник, круги на каналізацію, провели воду. Місцеві чоловіки допомогли виконати безкоштовно великий фронт фізичної праці. Необхідні для праці умови вже є. Мої хороші знайомі з Козятина теж допомогли. Зробили нам розкішні мийки, умивальники, вирішили проблеми з електрикою, оббили панелями робочу зону, поставили столи, холодильник, газову плиту і все до неї. Хлопці зробили. Все пофарбували. Велика вдячність людям з нашого села і з ближніх сіл за фінансову та продуктову підтримку.
Уявіть, такий фронт роботи виконали лишень за два місяці. Дівчата у команді Ірини ті самі, що й були з нею раніше. Це Ольга Камлук, Ольга Міщенко, Альона Копецька, Наталія Топольська, Наталія Василенко, Людмила Литвинчук. Є і у цій волонтерській родині поповнення — до спільної справи доєдналася також родина з Козятина, які і раніше домогали — це Юрій Порван і Алла Шкільнюк.
— У нас рівноправ’я, — додає Ірина. — Ми виготовили всім ключі, я роблю всім волонтерські посвідчення.
Воїнам не треба буде нічого варити
То що ж робитимуть дівчата? Готуватимуть вже готові страви. Нашим захисникам не доведеться вже нічого варити та тушкувати. Залишиться тільки відкрити пакет з готовою, уже звареною та приправленою любов’ю стравою та смакувати. У меню — голубці, гречка з м'ясом, горох з м'ясом, тефтелі, макарони по-флотськи. Якщо буде сезон і буде риба, то ще й вона з овочами.
Досвід такого приготування їжі для військових запозичили у Зозові Липовецького району.
— Тамтешні волонтери люб’язно з нами не тільки поділилися рецептами, а й провели майстер-клас, — говорить Ірина. — Ми робили голубці.
Щодо способу приготування. Сирі страви закидають у реторт пакети, додаються спеції. Далі щось заливається томатом, а щось — бульйоном. Потім пакет запаюють і кладуть в автоклав.
— Виходять вже готові страви. Можна гріти, а можна і їсти холодними. Це дуже смачно, — каже Ірина. — Ми закупили за 11 тисяч запайщик, дали 6 250 за 1000 пакетів. На карточку надійшло 7 400 і плюс приїздила днями Таня Чудновець-Подоляночка, вона надала нам 100 євро.
► Ірина Дигай плідно співпрацює волонтерами інших громад. Таким чином вони допомагають один одному, обмінюються досвідом.
Відкрилися і приступили до приготування волонтери у вівторок, 2 квітня. Окрім цього, Ірина вже встигла зробити і купу інших справ. Разом із волонтерами Іриною Зегрею та Ольгою Пироговою їздили у Немирів і у Вінницю у лікарню імені Ющенка. Завозили продукти пораненим воїнам. Ірина плідно співпрацює з Олею Пироговою, Світланою Романовою, Іриною Зегрею, Оленою Іванчук, Павлом Пойдою та Іриною Колесник. Вони часто зідзвонюються, обмінюються інформацією, допомогають одне одному.
Також нещодавно Ірина долучались до відправки посилки, яку збирала Козятинська гімназія №7 хлопчині-сироті, що захищає нашу неньку,
«Звісно, що болить, але я не подаю виду»
Запитали у Ірини, як її здоров’я після операції та лікування? Чи вистачає часу і на себе, і на волонтерство?
— Мені потрібен рух. Чимось постійно займатися, щоб не закипіли мізки, — пояснює Ірина. — Я приймаю препарати, які мені прописали німецькі лікарі. Коли болить — п’ю знеболююче. Знаєте, як мені сказали тамтешні лікарі? «Їдьте додому і живіть». І коли я приїхала і пішла на обстеження до наших місцевих лікарів, вони ставили питання: «Як ризикнули поїхати в Німеччину з перекритим кишечником?» Скажу — я про це не думала. Мені випав величезний шанс від Бога — жити, швидко зібрали кошти. Я дякую усім за молитви, я молюся за кожного.
За всіх і хто ще з початку мене підтримував. Мене Боженька вів за руку, я попадала в такі лікарні, до таких спеціалістів і в такі моменти, в які потрапити дуже важко.
Загалом Ірина потроху відійшла від важкої операції. За словами жінки, вона на чотири кілограми додала у вазі. Їсть потроху, але ніякої дієти. Під забороною лише горох, квасоля, бобові і різні копченості. Якщо хліб, то не свіжий. Так сказали німецькі лікарі.
— Звісно, що болить, але я не подаю виду. Ну не вмію я скиглити. Попереду — стільки планів! Нема коли хворіти. Треба жити і робити все для нашої спільної перемоги!
Тож бажаємо Ірині та її команді, попри всі перешкоди, робити таку важливу місію. Не зупинятися і втілювати плани у реальність
Читайте також:
«Антенні комплекси «Avenger» потрібні для того, щоб пташки літали ще далі»
Не вистачає кілька тисяч гривень на комплекти одягу-трансформера для поранених
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
Читач38