У 90-річного Євгена Синицького 56 років трудового стажу

Ветеран праці Євген Синицький господарює біля власного будинку

Народився наш герой в селі Погоріла, що на Хмельниччині, 22 листопада 1929 року в сім’ї педагога. У шестирічному віці маленький Євген залишився без матері, а через деякий час батько нашого ювіляра одружився вдруге. Коли ми запитали Євгена Ксаверовича, кого батько привів, матір чи мачуху. Він сказав: «Як було, так виростила».

За дитинство і роки німецької окупації згадувати не хоче. Каже, то був складний період. Батько працював вчителем, а часті переїзди після призначення на нове місце роботи вносили корективи в життя нашого співрозмовника. Після кількох переїздів, оселилися в Білилівці. Там закінчив школу і став студентом Дніпропетровського транспортного інституту. Набувши освіту інженера, був направлений в локомотивне депо Східно-Сибірської залізниці в місто Нижньоудинськ. Молодий спеціаліст приїхав в Сибір не один, а з дружиною Наталією, яка стала йому надійною опорою протягом всього її життя. Тільки, щоб працювати за спеціальністю, яку студент Євген набув в інституті, потрібно було відпрацювати декілька років на іншій роботі.

Лише в 1955 році, перебравшись в Іркутськ, він отримав роботу головного механіка рефрижераторного  поїзда. Та цю посаду через два роки ліквідували за скороченням штату. Тож в Іркутську Євгена Синицького вже ніщо не тримало і він, долаючи тисячі кілометрів, подався до рідної сторони. 

З дружиною та чотирирічним сином Геннадієм переїхав у Козятин і став працювати помічником машиніста паровоза. У 1959 році молоде подружжя стало батьками вдруге. Народився син Олександр. У тому ж році вони обзавелися власним житлом.

На початку шістдесятих в Козятинському Локомотивному депо йшло велике скорочення локомотивних бригад. А у Фастові відкривалося депо рефрижераторних секцій. Якщо когось потрібно було ще перенавчати за спеціальністю холодильних установок, то Євген Синицький інженер в цій галузі. Він став у депо Фастів фахівцем номер один. На посаді механіка рефрижираторного потяга він працював до виходу на заслужений відпочинок. А коли отримав пенсійне посвідчення, влаштувався працювати в городню бригаду радгоспу «Здобуток жовтня». Пан Євген сіяв і вирощував розсаду, сапав бур’яни і висаджував овочі в ланці. Та цінувало керівництво радгоспу нашого героя як спеціаліста холодильщика. У радгоспі стояла рефрижераторна секція, а забезпечити режим зберігання вирощеної продукції міг тільки спеціаліст. У такому ритмі ювіляр провів 11 років і в 2004 році, у  75-річному віці, маючи 56 років трудового стажу, свою трудову книжку остаточно сховав у шафу.

Але за механіка холодильних установок минулих років і тепер на виробництві пам’ятають. На  90-річчя йому присвоєно звання заслужений ветеран залізниці. Крім почесного звання, ювіляр отримав медаль організації ветеранів залізничників, грамоту за заслуги на виробництві та грошову винагороду. Тільки найбільша нагорода ветерану-імениннику від синів Геннадія та Олександра, обох невісток, якими він пишається і вважає своїми доньками. Вдячний молодшій сестрі Катерині. Сама вона на брата ласково каже «папа». Коли вона була маленькою, він заміняв їй батька, так і називає його по сьогоднішній день.

«Потрібно любити свою роботу»

Коли ми запитали, як живеться ветерану праці в статусі пенсіонера, Євген Синицький відповів:

— Здоров’я іноді підводить. Щодо матеріального становища, то гріх жалітися. Від рідних людей я отримую матеріальну, моральну і фізичну допомогу. Дай Бог всім людям на старості років мати таких дітей, онуків, правнуків та сестру.

— Євгене Ксаверовичу, що б ви могли побажати молодим спеціалістам, які тільки починають свій шлях на трудовій ниві?

— Щоб стати кваліфікованим працівником, потрібно любити свою роботу і отримувати за неї достойну платню. За своє здоров’я дбати змолоду. Це основне.

  .

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.