Втрата. Добре вихований, будівельник від природи, розбирався в техніці і мріяв про BMW, тішим рідних і близьких подарунками,
а друзі й знайомі хотіли для своїх дітей мати доброго хрещеного, яким був Сергій для шістьох похресників.
На фронті казали, що Сергій надійний товариш, витягав поранених з-під обстрілу, але сам не врятувався
У понеділок, 27 листопада, ми проводжали в останню дорогу нашого земляка Дмитра Гончарука. Він прожив коротке, та гідне життя, яке обірвалося рашистською ракетою. Найбільше він любив батьків, молодшого брата та спорт. Йому назавжди буде 23.
Втрата. Добре вихований, будівельник від природи, розбирався в техніці і мріяв про BMW, тішим рідних і близьких подарунками, а друзі й знайомі хотіли для своїх дітей мати доброго хрещеного, яким був Сергій для шістьох похресників. На фронті казали, що Сергій надійний товариш, витягав поранених з-під обстрілу, але сам не врятувався
Їх любили в громаді і родинах, обоє навчалися у Вернигородоцькій школі, у них було багато мрій на життя. Коли ворог пішов на Україну повномасштабною війною, пішли захищати рідну землю. Боронили її до останнього та загинули від поранень, несумісних з життям.
Добрий, працьовитий не цурався важкої роботи. Як справжній чоловік в боротьбі з ворогом став на захист України. Бив московитів на Донецькому напрямку, 7 листопада під час ворожого обстрілу отримав поранення, несумісні з життям.
Він був “золотим” сином у матері Ольги Михайлівни, любим братом для сестри Ірини. Всі хто знав Ігоря пам’ятають його, щирим, надійним, добрим і завжди усміхненим. У нього було багато планів і мрій в житті та не судилося. Пішов він захищати наш з вами спокій та віддав життя за свободу України.
Ігор загинув 29 жовтня 2023 року в ході запеклих боїв в районі населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Сьогодні, 4 листопада, Глуховецька громада Героя проводить в останню путь.
Завжди веселий, надійний, впевнений в собі вів за собою побратимів. Планував прогнати ворога і знов займатися землею, яка для Сергія була святою. З усім він справлявся та не зміг подолати підступну хворобу. В останній день жовтня славного воїна не стало.
Страшна звістка надійшла 24-го числа. Зустріла громада свого захисника 27-го жовтня живим коридором по всьому маршруту траурного кортежу. Прощалися з Юрієм біля будинку батьків, прощалися біля його будинку. Прощалися на алеї Слави міського кладовища.
Надійний, турботливий, товариський — так казали про Станіслава Яценка побратими. Сусіди й куми розповіли, коли Славік приїхав додому у відпустку, то кожен з ним хотів зустрітися, двері не зачинялися. Хто знав, що така зустріч з ним була останньою... 6 жовтня народився внук Матвійко і в той же день прийшли результати ДНК, які підтверджували, що то загинув дідусь.
Два місяці лікарі боролися за життя Євгена. На жаль... Сьогодні, 20 жовтня, молодого поліцейського провели в останню путь.