Олександр не тільки добре воював, він під вогнем евакуював поранених побратимів

• Хто б не говорив про Олександра Драгана, усі відзначали, що він був чоловіком з великим серцем. По завершенні навчання у Глуховецькій школі здобув професію зварювальника і працював на місцевому заводі пресувальником. Коли 18 січня 2025 року прийшов час боронити Україну, він пішов її захищати, а 3 травня 2026 року назавжди повернувся додому . 

У неділю під вечір, 3 травня, у будинку по вулиці Нижній Садовій, де чекали на дзвінок рідної людини, повернувся з війни воїн, а рідні та громада зустрічала живим коридором чоловіка, батька, сина, побратима, земляка Олександра Драгана, який віддав життя за Україну. 

 Четвертого травня його провели в останню дорогу.

Траурна процесія вирушила від будинку захисника о 13-00 і рухалась вулицями Нижня Садова та Героїв Майдану, до сільського Будинку культури, де на площі пройшов мітинг-прощання з захисником України. 

Відкрила мітинг Альона Шимон

— Важко знайти слова, щоб втамувати біль рідних, і ще важче усвідомити, що війна забирає найкращих — тих, хто мав будувати майбутнє, а не тримати зброю.

Олександр був звичайною людиною з великим серцем.

Випускник Глуховецької школи, він здобув професію зварювальника у Бердичеві, працював на місцевому заводі, а згодом — у столиці.

Де б він не був, його знали як сумлінного, працьовитого та відповідального працівника. Людина праці, яка понад усе цінувала чесність.

У січні 2025 року Олександр став до лав Збройних Сил України. Службу проходив у складі 8-го гірсько-штурмового батальйону (в/ч А—3029). Це елітний підрозділ «Гвардії наступу»

Його позивний «Дракон» став відображенням внутрішньої сили та витривалості.

Він не просто воював — він рятував.

Ризикуючи собою, Олександр евакуював поранених побратимів з-під вогню.

Навіть після важких поранень і лікування він залишався вірним присязі до останнього подиху.

Для батьків, сестри та синів він назавжди залишиться світлим променем, люблячим сином, батьком. Для нас — прикладом того, що означає бути справжньою людиною.

Важко прийняти смерть молодої людини, у якої все життя мало бути попереду. Твоя війна, Олександре, закінчилася, але пам’ять про твій подвиг житиме вічно.

​Схиляємо голови у глибокій шані.

Нехай душа Героя знайде вічний спокій у Царстві Небесному.

Світла пам’ять Тобі, Олександре.

Герої не вмирають, — сказала ведуча, а селищний голова Олександр Амонс під час свого виступу закликав присутніх пом’янути Олександра і всіх загиблих воїнів хвилиною мовчання, стоячи на колінах.

Після церемонії прощання процесія вирушила до Храму святої мучениці Параскеви. Заупокійну літургію за померлим звершив благочинний Вінницько-Барської епархії митрофорний протоієрей Валерій Кушнір. 

Поховали Героя на Алеї слави сільського кладовища під Гімн України та військовий салют від салютної групи

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.