Одне зерно Юрій вирощував на полі, інше проростало в любові до дружини і дітей

• 20 травня повернувся додому, у Махаринці, Юрій Дзюба. Не такої зустрічі чекали з ним дружина і діти. Юрій ріс у дружній, багатодітній родині. В дитячі роки він любив побігати з хлопцями у футбол, збирати гриби та працювати біля землі. Праця біля землі стала його професію в дорослому житті. Коли на нашу землю вдерся ворог — пішов її захищати. Стільки планів було та кляті орки вбили його. 

Перше прощання з Юрієм Дзюбою пройшло на центральній площі нашого міста. Відкрила мітинг жалоби і пам’яті за загиблим воїном директор будинку культури Лариса Ромасько. 

— Війна московії проти України триває довше, ніж радянсько-німецька. «Павтаріть» не виходить Чотири з половиною роки тому вони планували парад у Києві. А сьогодні від безсилля на фронті вони тереоризують мирне населення. За добу запускають вже понад тисячу БЛЛА. Десятки ракет та балістика. Країна-терорист дедалі більше демонструє світові свою справжню сутність: страх, жорстокість і безкарне прагнення руйнувати. А будь-яка пауза у бойових діях сприймається не як шанс покласти початок миру, а як перепочинок перед наступним ударом. Накопичити ресурсів, перегрупуватися. А далі — знов удар по цивільній інфраструктурі. По домівках, по дітях, по жінках, по людях похилого віку. І це не випадковість, не помилка. Це стратегія залякати, знесилити морально. Посіяти в українців паніку та зневіру. Зламати дух народу, якого не вдалося зламати силою. Нашим ключовим аргументом для закінчення війни мають бути Сили Оборони України. Саме вони є нашою найбільшою опорою і найсильніший перемовник. Кожен український воїн тримає не лише фронт, вони тримають життя цілої країни і кожного з нас. Тільки, на жаль, дуже часто ціною власного життя, —  сказала ведуча у вступному слові та перейшла до біографії Героя

Дзюба Юрій Анатолійович народився 6 січня 1987 року в селі Махаринці.

Зростав у великій дружній та люблячій сім’ї. Разом із трьома братами та сестрою вони були справжньою опорою одне для одного. Батьки віддавали дітям усю свою турботу, виховуючи їх у повазі. За материнську самовідданість, народження й виховання дітей мама Юрія була удостоєна почесного звання «Мати — героїня» та нагороджена Президентом України.

Як і всі діти, Юрій пішов до місцевої школи, ганяв з хлопцями на рибалку, дуже любив ходити до лісу по гриби. Простий та щирий хлопець завжди готовий був іти на допомогу. Батьки тримали велике господарство, тож змалку привчили Юрія до праці, привили любов до землі.

По закінченні школи вступив в Вінницьке училище, де здобув спеціальність автослюсара. У 2007 році після училища — строкова служба в армії. Проходив її в інженерних військах у місті Чуднові. Перебуваючи на службі, зрозумів, чого він хоче досягнути.

Любов до землі, прищеплена батьками з дитячих років, згодом стала для Юрія справою всього життя. Недаремно кажуть, що дитячі уроки залишаються з людиною назавжди. Саме тому після строкової служби він обрав шлях фермера — людини праці, яка щодня дбає про землю, вкладає в неї сили, турботу, а головне — душу. Сьогодні посіявши, уже наступного дня йшов дивитися, чи не зійшло. Радів кожному паростку та врожаю.

Зустрів кохання свого життя, згодом одружився. Народилась донечка Ліда — найбільша радість і гордість для Юрія. Він лагідно називав її Лідуся. Безмежно любив і обожнював свою донечку. Згодом у родині народився син — Давид. Гордість,

щастя й безмежна батьківська любов переповнювали Юрія. Саме своїм дітям він мріяв передати все, чим жив сам — любов до землі, повагу до праці, людяність, щедрість душі та вміння цінувати прості речі.

Та, на жаль, почалася війна. Старший брат Юрія — Володимир з перших днів пішов добровольцем на фронт. І Юрій теж не зміг залишатися вдома і 16 листопада 2022 року був призваний до лав збройних сил України. Одразу потрапив до штурмової бригади «Вінницькі янголи». Його бойовий шлях розпочався на Авдіївському напрямку, там були надзвичайно важкі бої, страшні випробування й нелюдські умови. Юрій був нагороджений пам’ятною відзнакою «За оборону Авдіївки». Він завжди залишався на позитиві, умів підтримати інших, посміхнутися й подарувати надію.

Декілька разів приїжджав у короткі відпустки. У ті недовгі дні вдома намагався все встигнути: щось полагодити, підтягнути господарство, вирішити всі домашні справи, аби його родина ні в чому не мала потреби.

Згодом з Донецького напрямку Юрій був перекинутий на Сумщину. А далі Курськ… На Курському напрямку він пробув півтора місяці. Одного разу вночі Юрій разом із побратимами виходили з позиції, коли їх наздогнав ворожий дрон.

1 листопада 2024 року головний сержант 3-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону військової частини А— 4689 Дзюба Юрій Анатолійович позивний «Дєдок», внаслідок бойового ураження, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Погребки, Курської області вважався безвісти зниклим та за результатами тесту ДНК — був ідентифікований 11 травня 2026 року.

Молодий чоловік, у якого було ще стільки планів, мрій і задумів, який понад усе любив свою родину і свою землю — загинув. Для рідних, близьких, друзів і всіх, хто знав його — Юрій назавжди залишиться щирою, доброю і порядною людиною, чоловіком великого серця, який умів любити, підтримувати й жити по совісті, — сказала Лариса Ромасько та запросила до молитви за загиблим воїном священників ПЦУ митрофорних протоієреїв отців Романа Масиру та Івана Дуника.

Від мікрофона слово мали отець Роман, секретар Козятинської міської ради Ірина Репало та директор Махаринецької гімназії Валерій Кушкевич.

Всі виступаючі висловили щирі співчуття родині. Відзначили, що Юрій був великим трудягою, жив по совісті і був прикладом для своїх дітей і підтримкою для дружини.

Після виступів від мікрофона з «Дєдком», таким був позивний у Юрія, стала прощатися громада, а попрощавшись, процесія рушила до будинку Героя — у Махаринці, де відважний воїн мав чіткий план на життя.

До будинку Героя нас привела заквітчана дорога, яку встелили своєму земляку старшокласники місцевої гімназії. Самі діти стояли в живому коридорі з прапорами, кидаючи ще квіти під кортеж.

На подвір’ї і в хаті Героя було видно, що тут жив добрий господар і є всі ті, кого він так палко любив.

За хвилин 20 кортеж з тілом Героя взяв курс до Свято-Успенського храму. Чин похорон за загиблим воїном провели настоятель храму отець Іван та благочинний Вінницько- Тульчинської єпархії отець Роман.

Від храму живим коридором процесія рушила до Алеї Слави сільського кладовища. Там слово мали отець Іван та староста села Наталія Василюк. Отець Іван говорив про зерно, яка має прорости по біблії і зерно, яке проросло на полі.

У Юрія росло два зерна, одне, коли він вирощував хліб і друге — зерно любові до дружини і дітей. Староста села у своєму виступі доземно вклонилася родині і попросила пом’янути воїна вже небесного війська хвилиною мовчання, стоячи на колінах.

Поховали Юрія з  усіма військовими почестями.

 

 

 

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.