П’ятого травня Василь зустрів свою Олесю, через 14 років у цей день він прийняв останній бій

Вячеслав Гончарук

Страшна звістка до родини Харчуків надійшла 5 травня. За 6 днів він назавжди повернувся додому. Біля будинку загиблого воїна ми зустріли волонтерку Ольгу Пирогову. Вона декілька разів була у підрозділі славного воїна.

— Ми дружили з ним і Олесею майже з першого дня війни. Він був хоробрим воїном, доброзичливою і надійною людиною. Яким він був добрим господарником — самі бачите. На Великдень на декілька днів приїздив додому. Стільки мав планів, цеглу привіз, мав щось будувати. Клята війна завадила їхньому щастю, — говорила про свого друга і колегу по волонтерству Ольга Пирогова.

Молитву за упокій душі за загиблим воїном звершили військовий капелан в/ч А —3028 отець Василь та митрофорний протоієрей Валерій Кушнір. По завершенні відспівування процесія рушила до храму Різдва святого Іоанна Святителя.

У маленькій церкві ледве вмістилася та кількість квітів, які принесли воїну-Герою друзі, колеги по роботі фірми «Світанок», однокласники, педагогічний колектив Гуровецької філії Непедівського ліцею, куми, сусіди та побратими.

В церкві по обидва боки труни з тілом Героя стояла почесна варта з державними прапорами, прапорами 14 бригади НГУ «Червона калина» та корпусу АЗОВ.

Чин похорон за загиблим воїном провели військовий капелан отець Василь, отці Валерій, Олег та Володимир.

З церкви процесія рушила до сільського кладовища. Там за загиблим захисником України пройшов мітинг жалоби і пам’яті. Відкрила його староста села Галина Корніюк. Вона говорила про важку довгу війну і про Василя, якому через війну доля відміряла лише 40.

— Важко навіть уявити, про що були його останні думки. Про дім чи про кохану, про маму чи про іншу матір, ім’я якої Україна. Ми у вічному боргу перед усіма захисниками, які віддали свої життя на полі бою. Герої рідної землі не вмирають, вони ангелами здіймаються до небес аби звідти нас оберігати, — сказала староста села і перейшла до біографії Героя.

Василь Володимирович народився 2-го березня 1986 року в селі Пузирки у звичайній сільській родині і був найстаршим з трьох дітей у сім’ї своїх батьків. У 1993 році пішов навчатися до Пузирківської дев’ятирічки. Повну середню освіту Василь отримав у Гуровецькій школі і відразу пішов працювати різноробочим у аграрну фірму СКВ «Атлант» села Панасівка. З 2004 року Василь працював у агрофірмі «Світанок» села Непедівка.

Перед самою війною Василь освоїв, як він казав, серйозну техніку — комбайн, а також працював водієм на вивезенні зерна. Будь-яка робота, за яку брався Василь, робилася тільки на відмінно, за це він мав шану, матеріальні заохочення та вдячність від керівництва агрофірми.

Скільки планів та мрій Василь мав попереду, однак війна так і не дала їм здійснитися. 5-те травня для Василя Харчука стала сакральною датою. Саме 5-го травня 2012 року на одному з полів агрофірми «Світанок» Василь Володимирович зустрів свою долю — кохану дружину Олесю, яка також працювала у господарстві агрономом-хіміком. І вже з того часу вони більше не розлучалися. Весілля, народження синів Максима й Мар’яна та безмежне кохання дружини — все це давало воїну сил, бажання жити і рухатися вперед… Та мати омріяне щастя після війни йому не судилося. 5 травня він отримав поранення, несумісне з життям, — сказала ведуча та запросила до слова селищного голову Олександра Амонса.

— Ви тільки що почули коротеньку біографію Героя, щасливу біографію: родина, весілля, родина. Але клята кацапня вирішила, що вона може сюди зайти, може вбивати людей і нищити населення. Наші захисники — це найхоробріші люди світу. Європа і весь Світ давали 3 дні, а ми боремось. Боремось і б’ємо кацапа на морі. Б’ємо там, де у них кораблі, а у нас немає. Б’ємо їх в повітрі, де у них літаки, а у нас немає, б’ємо кацапа на полі, де у них танки, а у нас немає. Б’ємо їх тому, що це наша земля. Хочу висловити співчуття рідним і близьким. Співчуття і слова вдячності, що ми живемо, дихаємо, лягаємо спати і просинаємося. Ціна всього цього, на превеликий жаль, здоров’я і життя наших захисників.

Ми сильна нація, ми повернемо свої території, але, на жаль, ми не повернемо життя наших захисників. Кожне втрачене наше життя — це величезна історія, яка могла мати в майбутньому ще багато чого, але кляті кацапи обірвали його.

Я хочу щоб ми всі долучилися і вклонилися нашій родині. Дякуємо, дякуємо і ще раз дякуємо. В такі дні важко говорити, але ми боремося, підтримуємо збройні сили України і кожен наш донат — це відсоток збереженого життя воїну. Захисники нас захищають, а ми їм допомагаємо і робимо все, щоб у них було як і чим товкти того кацапа.

На завершення свого виступу селищний голова закликав вшанувати нашого Василя і всіх захисників і захисниць, дорослих і дітей, в кого російськи виродки відібрали життя, стоячи на колінах.

Один із командирів в/ч 3028 та корпусу АЗОВ від імені командування військової частини висловив найщиріші співчуття родині загиблого воїна. Присягнувся, що пам’ять про Василя буде вічно жити у серцях, а його ім’я буде навічно вписане до їхньої військової частини.

— Ми його ніколи не забудемо. Ми не пробачимо ворогу цю важку втрату. Ми обов’язково помстимося, — сказав майор в/ч 3028, а воїни АЗОВ прочитали молитву українського націоналіста.

Від мікрофона слово мали військовий капелан отець Василь, отець Валерій, директор агрофірми «Світанок» Микола Мельник. Всі вони доземно вклонилися родині, говорили про Василя, як сформовану особистість, його вміння приймати рішення, відповідати за них, забезпечувати близьких та заслуговувати повагу своїми діями.

Прощалися з Героєм довго, адже провести його в останню дорогу прийшли його друзі, близькі, знайомі та побратими і мало хто з них стримував сльози. Поховали «Лева», такий був позивний у воїна, під гімн України та військовий салют.