Батьки втратили любого сина, а побратими експерта бойових літальних апаратів.

• Віталій народився у рідних Махаринцях і був наймолодшим серед братів. Шестилітнім пішов до школи і відразу став авторитетом у своїх ровесників. В дорослому житті Віталій мав фах зварювальника. Ще один талант у нього роскрився, коли він на війні став оператором дронів. Під час бойового завдання експерт з літальних апаратів 7 квітня 2026 року загинув.17 квітня він назавжди повернувся додому.

Перше прощання з Віталієм Гуменюком і чин похорон відбилися у храмі Святого пророка Іллі. Релігійне відспівування в поєднанні суворого військового ритуалу звершив настоятель храму митрофорний протоієрей Роман Масира. На подвір’ї церкви ми зустріли побратимів Віталія. Від них стало відомо, що «Каспер» таким був позивний Віталія не тільки був професійним оператором і майстром своєї справи. а ще він був самим дисциплінованим воїном відповідальним побратимом і дуже доброю людиною.

По завершенні церковного обряду загиблого Героя в супроводі отця Романа траурна колона рушила на площу.

Там за Віталієм пройшов мітинг жалоби і пам’яті. Відкрила його директор будинку культури Лариса Ромасько. Вона говорила про тисячу 500 днів російської агресії і, що протистоять цій орковській навалі захисники України сказала ведуча і перейшла до біографії щирого воїна—оператора бойових дронів.

Віталій народився 1 червня 2000 року в селі Махаринці. Зростав разом зі своїми братами — Євгеном та Максимом.

У шість років пішов до місцевої школи. Зростав активним та допитливим хлопчиком, ніколи не стояв осторонь та завжди поспішав на допомогу. Закохався у футбол — і згодом ця гра стала його стихією, його диханням і сенсом життя. Брав участь у сільських, міських та обласних змаганнях, виступав за Вільнопільську команду, яка була для нього другою родиною.

Влітку 2016 року Віталій став хрещеним батьком для своєї племінниці Анастасії. Він був для неї не лише, хрещеним, а й опорою, турботою і щирою любов’ю.

У Віталія залишилось четверо племінників, для яких він був прикладом у всьому.

Після школи вступив до Вінницького вищого професійного училища № 7, де здобув професію зварювальника.

По закінченню навчання працював в компанії «Кусто АГРО», де Віталій зарекомендував себе, як відповідальний і сумлінний працівник, котрий якісно виконував свою роботу. Попри молодий вік, він користувався повагою серед старших. У вільний від роботи час любив рибалити з друзями, цінував прості речі й вирізнявся відкритим, товариським характером.

Його пам’ятають веселим, щирим і справжнім. Поруч із ним завжди було багато людей, адже він цінував дружбу і вмів бути справжнім другом.

Велика і дружня родина жила щасливо, поки не розпочалась війна.

5 листопада 2025 року Гуменюк Віталій був призваний до лав Збройних сил України та проходив військову службу оператором безпілотних літальних апаратів 2 — го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 — го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 — ї роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини А—4030. Він ішов служити з чітким внутрішнім рішенням — бути там, де потрібен. Мав позивний «Каспер».

7 квітня 2026 виконуючи бойове завдання біля населеного пункту Писарівка, Сумського району, Сумської області солдат Гуменюк Віталій Олексійович героїчно загинув. Сказала Лариса Ромасько і запросила до молитви за воїном отця Романа.

На площі було багато друзів Віталія. Самою великою групою були однокласники та педагогічний колектив Махаринецької гімназії.—Завжди усміхнений, в компанії міг підняти всім настрій. Ми до школи були разом, в школі разом і після школи і це для нас велика втрата. Тільки не фотографуйте нас, бо ми дуже заплакані розповіли про свого друга дитинства і юності— Аліна, Наталя, Дмитро та Віка.

Від мікрофона слово мали отець Роман, секретар Козятинської міської ради Ірина Репало, директор Махаринецької гімназії Валерій Кушкевич та командир славного воїна. Всі вони говорили про героїзм Віталія і доземно вклонилися батькам Героя та поклялися, що Віталій вічно останеться у їхніх серцях і пам’яті про нього.

Після виступів від мікрофона з Віталієм стала прощатися громада, а попрощавшись процесія взяла курс на Махаринці.

Від кладовища до сільської ради і до будинку загиблого воїна жителі села утворили живий коридор з квітчастою дорогою. В живому коридорі брали учні місцевої гімназії. Першокласників до живого коридору не залучали, але першачки добровольці у живому коридорі стояли.

Біля будинку воїна отець Роман звершив молитву для заспокоєння душі. Від рідного дому, живим коридором Віталія провели в останню дорогу. А сусіди Героя були в сльозах.—Такий молодий і ще нічого не бачив. Ми пишаємося всією родиною Гуменюків. Пишалися їх дітьми Євгеном, Максимом і Віталіком. Дуже хороша вся сім’я. Наташа тільки після операції і у них з Олексієм таке велике горе казали, сусіди родини.

На Алеї Слави сільського кладовища Слово мала староста села Наталія Василюк. На завершення свого виступу вона закликала помянути Віталія і всіх загиблих захисників України хвилиною мовчання, стоячи на колінах.

Мамі Віталія військові, стоячи на колінах передали державний прапор. Поховали Героя під Гімн України та військовий салют від салютної групи.

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.