Він пішов на війну добровольцем і з останнього бою більше року добирався додому

• Ярослав Звірянський народився в Козятині, та переїхав з батьками і сестрою у село Велике. Навчався у Вернигородоцькій школі. В дорослому житті обрав професію охоронця. Коли почалася повномасштабна війна, пішов до військкомату, та з першого разу хлопцеві відмовили. Воював на багатьох напрямках. При виконанні бойового завдання у курській області загинув. Більше року він вважався безвісті зниклим, а 7-го березня 2026 року повернувся додому на щиті.

Зустріла Глуховецька громада свого захисника живим коридором по всьому траурному маршруту.

Перше прощання з відспівуванням провели у храмі Різдва Покрови пресвятої Богородиці. Чин похорон звершив настоятель храму митрофорний протоієрей Роман Масира.

По завершенні військово-поховального ритуалу за загиблим воїном пройшов мітинг пам’яті і жалоби.

Відкрила мітинг його ведуча Наталія Жук

— Шановні односельчани. Важке горе спіткало нашу громаду. Сьогодні ми зібралися, щоб розділити біль від втрати люблячого сина, доброго брата, чуйного чоловіка Звірянського Ярослава Анатолійовича. Дуже прикро і боляче, що багато його планів на майбутнє залишились нейздісненними. Скільки світлого і доброго у нього могло б бути ще попереду, але доля розпорядилася інакше. Наш земляк трагічно загинув, боронячи Україну від ненависного ворога, — сказала ведуча і перейшла до біографії Ярослава.

Звірянський Ярослав Анатолійович народився 7 серпня 1987 року у місті Козятин. У 1991 р. разом з батьками та сестрою переїхав до села Велике, де і прожив все своє життя. У 2004 році закінчив Вернигородоцьку ЗОШ. Працював охоронником на заводі, забезпечуючи безпеку об’єктів, майна та людей. На початку повномасштабного вторгнення у 2022 р. добровільно став до лав ЗСУ.

12 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Леонідово, Суджанського району, Курської області наш Герой —стрілець-оператор, житель села Велике, Звірянський Ярослав Анатолійович загинув. До лютого 2026 року  вважався безвісти зниклим. Родина захисника мала надію на повернення Ярослава живим та неушкодженим, але на жаль, дива не сталось. За мужність і героїзм, проявлений під час служби захисту України, Ярослав Звірянський був нагороджений нагрудним знаком ІІІ ступеня окремої, механізованої бригади «Магура», — сказала ведуча та запросила до слова селищного голову Олександра Амонса.

— Дорога родина, шановна громада. Знову до нас прийшла страшна звістка. Сьогодні ми ховаємо нашого захисника. Кривавий ворог, який на нас напав, забирає не тільки територію, він забирає здоров’я українців і життя наших захисників. Ми проводимо сьогодні в останню дорогу не Героя, Козака, захисника, ми проводимо людину, яка не завершила свій життєвий шлях у зрілому віці і на превеликий жаль, таких молодих хлопців більшість. Ми втрачаємо цвіт нації. Ми всі повинні бути згуртовані, як ніколи раніше. Нам є за що боротися, нам є кого підтримувати. Ми маємо зробити все, щоб нашим захисникам було, чим бити ворога. Найщиріші співчуття мамі Ярослава, сестрі, дружині і всій родині, розділяємо ваш біль. Боремося, віримо і перемога буде за Україною. Україна була, є і буде.

В кінці виступу селищний голова закликав пом’янути Ярослава і всіх загиблих воїнів хвилиною мовчання, стоячи на колінах.

Ще самі зворушливі слова присутні почули від вчительки Вернигородоцького ліцею Ірини Москалюк. Всім педагогічним колективом збиралися і згадували, яким добрим учнем був Ярослав.

Після виступів виступів від мікрофона траурний кортеж з тілом загиблого воїна в супроводі отця Романа рушив у село Велике, яке Ярослав так любив.

Його односельці говорили, що Ярослав був відповідальною, доброю, чуйною людиною. У нього було багато планів і мрій, адже попереду було усе його життя та не судилося. Безжальна війна обірвала всі його плани і надії.

Від сестри Героя Олени стало відомо, що позивний у брата був «Звір»

— Ярослав був дуже добрий. Побратими дали йому такий позивний через прізвище Звірянський, — сказала вона.

На сільському кладовищі з Ярославом попрощалися востаннє. Військові, стоячи на колінах, передали родині славного воїна прапор України та прапор 47 окремої механізованої бригади «Магура» Поховали Героя-земляка під Гімн України у виконанні духового оркестру з Бродецького та військовий салют від салютної групи

 

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.