Чи є справедливим присвоєння звання Почесного громадянина міста?

Останнім часом відчувається відсутність реальної принципової оцінки заслуг кандидата при прийнятті рішення для присвоєння звання Почесного громадянина міста, і в результаті процедура перетворюється в паперовий формалізм, а само звання втрачає свою значимість.

Впевнитись в такому формалізмі досить просто. Варто подивитись на фотографії, розміщені на стінах обабіч сходів приміщення міської ради і оцінити те, що залишив  після себе кожен з них. Які блага, зручності ви, ваші діти і внуки відчувають від того?

І значна частина глядачів, дивлячись на фотографії почесних, із здивуванням запитає сам себе: “А за що він почесний?”  Перш за все таке питання потрібно поставити депутатам, які приймають кінцеве рішення про присвоєння такого звання на сесії міської ради. Тому що, як такого громадського обговорення, особливо на даний час, не існує. Інтернетом користується далеко не велика частина дорослого населення, не кажучи про людей похилого віку, кількість яких достатньо велика, а молодь такі питання мало цікавлять. І при існуючих вимогах діючого Положення про присвоєння звання - 90 голосів «за»  кандидата можуть вважатися як 100% від 21000 жителів громади міста. Але ж це вкрай несправедливо. Тому що в цих «ста відсотках» будуть тільки друзі, колеги, співробітники, родичі, а не встановлений Положенням відсоток голосів громади, яка складає 21000 жителів міста.

 Насправді в нашому місті достатньо кандидатур, які дійсно заслуговують отримати таке почесне звання посмертно. Тому що результатом діяльності цих людей є те, що ми бачимо наяву, чим ми можемо пишатися, відчувати блага в соціальній сфері, медицині, інфраструктурі міста.

Це доволі скромні, порядні керівники, яких, як правило, швидко забувають, тому що їм не було коли світитись, набиваючи собі рекламу і ціну: Довгань Петро Лукич – начальник Козятинського відділення залізниці. Керівник, який по особистій ініціативі, єдиний на Південно-Західні залізниці організував будівництво жилих будинків та промислової інфраструктури господарським способом. Тобто, силами залізничних підприємств.

Залізниця підтримувала його ініціативу, фінансувала будівництво, тому що Козятинське відділення з 5 відділень П-З залізниці виконувало 60% вантажних перевезень, що також давало можливість фінансувати бюджет міста майже на 80%.

Але чомусь цей скромний порядний керівник відсутній в галереї почесних, забули про нього і ті, хто отримав квартири, хто приймає рішення про присвоєння такого звання.

Янчевський Леопольд Юлійович – голова районного комітету профспілки працівників залізничного транспорту Козятинського відділення залізниці. По особистій ініціативі, силами підприємств залізничного вузла Козятин організована реконструкція залізничної поліклініки (поряд з басейном) в санаторій-профілакторій для оздоровлення сімей залізничників. По його ініціативі вирішено питання виділення земельного наділу на території Сокілецької сільської ради для будівництва бази відпочинку сімей залізничників.

Спеціалізованою організацією знятий плодоносний шар землі для потреб сільських господарств, побудована дамба для водойми. Силами підприємств залізничного вузла збудовані будинки для відпочинку та дорога від Білоцерківського шосе до бази. По його ж таки ініціативі в будівлі «Продпункту» створена залізнична бібліотека. 

Босняк Віталій Степанович – начальник Козятинського залізничного району електромереж, який по своїй особистій ініціативі після будівельників повністю реконструював електропостачання залізничної лікарні (сьогодні районна), залізничного вузла та значної кількості споживачів міста. Багато років завдяки створеній надійності електропостачання всі споживачі не знають ніяких проблем. На жаль, про енергетиків згадують тільки тоді, коли вимушені запалити свічку в квартирі.

Савела Степан Володимирович – начальник відділу робочого постачання за особистою ініціативою, силами своєї будівельної групи побудована значна частина будівель торгівлі та громадського харчування, база овочесховищ та відгодівлі тварин. Практично майже всі вони створені за його каденцію. Об’єкти використовуються до цього часу за призначенням іншими власниками і для інших виробничих цілей.

На жаль, перелічені можливі кандидати, скромні і порядні керівники, забуті тому, що відповідні органи своєчасно не відрізняли обов’язків від особистої ініціативи. Тому що не знали їх обов’язків, не відчували їх додаткового навантаження, додаткової відповідальності та особистих проблем, пов’язаних з ініціативою.

В результаті часто почесті одержували ті, хто був ближче до оцінюючого органу, просто за виконання своїх посадових обов’язків, не дивлячись на те, що за це вони  одержували заробітну плату. 

Вважаю членам оцінюючого органу, депутатам, які приймають остаточне рішення, потрібно принципово ставитись до вирішення перелічених питань, переглянути умови присвоєння звання, придати їм широкої публічності та наглядності. Тільки тоді таке звання буде мати справедливу вагу і значимість.   

Василь Мордюк, пенсіонер

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.