Для молодих бійців він був як батько, за всіх переживав, крім себе

• У п’ятницю, 3-го травня, на щиті з фронту додому повернувся славний воїн Сергій Черній. В перший день війни з братом Ігорем і другом Олександром вони
• пішли до військкомату, але їм сказали почекати. Чекав Олександр до липня, а коли зателефонували з центру комплектації зібрався, сказав матері “не плач
• все буде добре”, а братам - “ви дерева посадіть, коли я повернуся у мене був садочок”

Зустріла громада свого земляка живим коридором по всьому маршруту траурного кортежу. Брат Сергія Ігор цікавився місцезнаходженням кортежу, йому відповіли, що по всьому місту живий коридор, тому вони їдуть так повільно. 

Біля будинку Героя ми зустріли нашого доброго знайомого Олександра. 

— В перший день повномасштабного російського вторгнення ми троє друзів — я, Ігор і Сергій пішли до військкомату. Там взяли наші номери телефонів і сказали чекати. Сірожа чекав до липня. Йому зателефонували і він пішов.

 — А чим Сергій найбільше любив займатися?

— Робота біля дому найбільше подобалася йому. Був хорошим будівельником, декілька разів виїжджав з нами на роботи. 

— Сергуй був дуже хорошою людиною, — доповнили думку Олександра сусіди, — дуже добрий, за всіх переживав крім себе.

До будинку під’їхав кортеж і мама зустрілася з сином, в сльозах промовляла:

— Хіба я так тебе мала зустріти, ти ж казав, що все буде добре.

Тіло загиблого воїна військові занесли до хати, а за домовиною сина пішла мати плачучи з обома синами.

До слова брат Героя Ігор минулого понеділка і сам мав йти захищати Україну та йому дали можливість попрощатися з старшим братом.

Заупокійну панахиду відправив по загиблому воїну Отець Роман, а по її завершенні траурна колона перемістилася до храму Святого Пророка Іллі.

Чин похорон провів настоятель упом’яного вище храму Благочинний Вінницько-Тульчинської єпархії митрофорний протоієрей Роман Масира.

В полудень на площі з Сергієм Чернієм вже прощалася громада. Відкрила мітинг скорботи і пам’яті директор будинку культури Лариса Ромасько.

В своєму вступному слові вона зазначила, що на півдні і на сході України тривають надважкі бої. Бо російські нелюди не мають наказу здаватися і продовжують  нищити наші землі. Вони досі мають надію їх захопити. Сила і стійкість наших воїнів вражає до глибини душі. І кривавий урожай цієї жахливої війни знову торкнувся нашої громади. Знову біль і сльози рідних, друзів, побратимів. Знову ми проводжаємо в останню дорогу нашого захисника. 

Сергій Петрович народився 21 вересня 1973  року в нашому місті. Через деякий час родина виїхала в Рівне, згодом повернулись в Козятин. Сергій Петрович захоплювався столярною справою, відкрив приватний бізнес з виготовлення меблів, купив земельну ділянку і почав будувати дім. Все, що він робив, було досконалим.  Все що він говорив і радив рідним і друзям, завжди були доречними та важливими.

19 липня 2022 року він був призваний на військову службу. Тоді й попросив своїх братів, щоб вони облаштували присадибну ділянку та посадити біля будинку садок. Сказав: я прийду буде мені якісь фрукти. 

 З перших днів служби хвилювався за побратимів, та робив все задля того, щоб кожен був повністю екіпірований. Його турбота охоплювала кожного, хто хоч один раз  зустрічався на його шляху.

 21 вересня 2023 року Сергію виповнилося 50 і брат поїхав привітати його з Днем народження. Скільки там він почув теплих слів за Сергія!

Побратими наввипередки говорили про чесноти нашого Героя та нагородили Сергія Петровича нагрудним знаком «66 – а окрема механізована бригада сухопутних військ». Сергій завжди знав, що робити у найскладніших ситуаціях. Для молодих воїнів він був ангелом охоронцем. Його оптимізму та рішучій налаштованості на перемогу по доброму заздрили всі. Розбити ворога — це була його основна мета.

А 28 квітня 2024 року старший сержант, головний сержант – командир 1 – го міномету мінометного взводу військової частини А—7085, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Невське, Луганської області загинув.

По завершенні заупокійної молитви слово мали отець Роман та міській голова Тетяна Єрмолаєва. Серед добрих слів на адресу воїна вони обоє подякували матері Героя за такого сина.

Поховали Сергія на алеї Слави міського кладовища з усіма почестями. Матері Героя військові, стоячи на колінах під Гімн України та військовий салют, передали прапор, під яким її син нищив ворога.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.