Марія Свінціцька лікує тварин вже шість років

Марія Свінціцька опанувала професію ветеринара шість років тому. Після закінчення Білоцерківського аграрного університету жінка рік працювала у приватній клініці в Бердичеві. Сьогодні працює у розпліднику для службових собак Воєнізованої охорони (ВОХР).

- У нас є службові собаки, яким потрібне ветеринарне обслуговування. Це більше профілактичні заходи. Щоб собаки не хворіли різними вірусними хворобами. І, звичайно, вимушені заходи. Собачка може порізати лапку, ще щось може бути. Тоді лікую я, - пояснює жінка.

Бабуся Марії теж була ветеринаром, що і вплинуло на вибір професії жінки. Хоча козятинчанка мріяла не лише лікувати тварин, а й пов’язати своє життя з музикою. Марія опанувала гру на фортепіано, але життєва дорога привела її до факультету ветеринарної медицини.

- У нас завжди водилися тварини у дворі - у великих кількостях собачки, котики, - розповідає наша співрозмовниця. - Цікаво було за ними спостерігати. І було співчуття до тварин. Хотілося допомогти. Але, як на мене, ці дві галузі - музичне мистецтво і ветеринарія - в якійсь мірі перегукуються. Тому що і там треба відчувати, і там. Не все залежить тільки від знань, а ще й від інтуїції і відчуття того, що ти робиш.

Марії доводиться лікувати переважно декоративних тварин. Це в основному песики, коти, часом хом’ячки, пацюки чи тхори. Наша співрозмовниця каже, що знаходити спільну мову з ними зовсім не складно - тварин теж можна заспокоїти словом, так само, як і людей.

- Тварини, напевно, сприймають набагато більше слів і у них набагато краще розвинене внутрішнє сприйняття того, що з ними відбувається, за рахунок того, що вони не говорять. Імовірніше за все, в якихось відтінках у них більше емоцій. З ними так само можна домовлятися, як і з людьми. Але треба мати особливий підхід, - продовжує жінка.

Марія вдома має двох собак та двох котів. Каже, коли завела собаку, її життя змінилося в кращий бік і вона стала краще розуміти своїх пацієнтів.

Крім того, що наша співрозмовниця працює ветеринаром, вона ще й робить стрижки домашнім тваринам. Ця професія називається грумер.

- Це цікава історія. Я колись після однієї зі стрижок кокер-спаніеля сказала, що я більше ніколи в житті не візьму машинку в руки чи ножиці, - зізнається козятинчанка. - Тому що дуже важко було постригти ту собаку. Я ще такими навичками не володіла. І я після тієї ситуації певно через рік думала, можливо мені зайнятися стрижками. Поїхала в Київ, думаю, треба піти в цю школу грумінгу. Я підійшла до цієї школи, подивилася розвернулася і пішла. Не була я готова.

Згодом Марія таки опанувала професію грумера і почала не лише лікувати тварин, а й наводити їм красу. Жінка каже, що цей новий досвід допоміг їй і у ветеринарній практиці. Адже стригти - це не те, що зробити огляд, чи укол, коли ти можеш тварину зафіксувати. Тут треба так вміти знаходити спільну мову, щоб клієнт сидів нерухомо і був слухняним.

- Інструмент весь гострий і треба так домовитися, щоб і тварину не образити. Тому що один раз вона прийде до тебе, але якщо ти з нею будеш поводитися не так як треба, то інший раз вона не буде до тебе прихильна, - продовжує жінка.

Марія каже, що весь секрет тут у емоційному стані. Важливо, з якими емоціями ти підходиш до тварини, адже вона їх відчуває. Треба не боятися і бути впевненим у собі, щоб знайти спільну мову з твариною і переконати, що не завдаси їй шкоди.

- Коли бояться собак, собака стає агресивнішою, - пояснює наша співрозмовниця. - Тому що вона відчуває це на якомусь рівні за рахунок гормонального фону. Я, чесно кажучи, підсвідомо боюся безпритульних тварин. Я розумію і оцінюю ситуацію, але підсвідомий страх є. Моя собака це дуже відчуває. А коли я не переживаю, вона йде така сама розслаблена.

Часом Марії трапляються і норовливі клієнти, але і з ними можна знайти спільну мову.

- Тут дуже багато залежить від господаря і виховання тварини. Тому що дуже багато закладається безпосередньо господарем. Те, що тварина має від народження характер - це сто відсотків. Але цей характер, як і в діток, можна підправляти, - каже ветеринар.

Кішки, до речі, більш норовливі, ніж собаки. І з ними працювати трохи складніше.

- Собаці можна сказати, що ти хороший і красивий, і все у тебе добре, а з кішкою це не завжди проходить. Кішка сама собі господар. Вони не люблять заборон. Якщо собаці можна заборонити і він дійсно цього не буде робити, то з кішкою таке не проходить. Їй краще сказати гарне слово там, де вона зробила хороше, ніж заборонити їй там, де вона зробила негарно, - додає Марія.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.