Катерина Лисюк про війну: «Збирали німецькі міни, щоб наші не підірвалися»

Катерина Лисюк на свій день народження отримала коровай. Жінці принесли подарунок від районної спілки інвалідів Великої Вітчизняної війни

Квітень виявився особливим для місцевої жительки, інваліда 1 групи Катерини Лисюк. Їй виповнилося 90 років. Жінка розповіла про своє життя, яке було сповнене і радостей, і болю, і жалю. На свій дев’ятий десяток жінка продовжує вимагати від влади капремонту її житла, яке колись було «тимчасовим» для родини Лисюків.

Село пішло у підпілля

Пані Катерина народилася на Поліссі поблизу великого військового містечка у великій сім’ї.

— Нас було вісім дітей, усі музиканти, грали й на гітарі, і на балалайці, і на мандолінах, і на баяні, — сказала жінка.

Її батько Кіндрат Сорока пройшов дві війни — Першу світову та Радянсько-фінську, а повернувшись додому, зводив військове укріплення. Мати великого сімейства — Уляна Сорока — отримала звання мати-героїня.

На питання про спогади з дитинства 90-річна жінка розказала про хворобу, яка спіткала її родину.

—У нас був тиф у селі, захворіли із восьми душ Володимир, Василь, Ніна, Люба. Вони лежали з високою температурою, мати вилікувала їх кислим молоком, травами.

— А як, захворіли на нього? — питає журналістка.

— Німці як прийшли, то полонених мадяр утримували там, де ми тримали корову і свиней. Вася, брат, носив їм їсти й вимінював на сорочки, штани, щоби партизанам занести й через одяг і передалася хвороба. Після того, як вилікувалися, Василь і Володимир пішли в партизани.

Під час німецької окупації люди з села, де жила Катерина Лисюк, масово йшли у підпілля. Бувало таке, що у партизани йшли цілими родинами.

— З сусідом Іваном збирали німецькі міни. Він розміновував, а ми зносили до купи. Але одного разу Льоня, син Івана, взяв міну, яку ще не розрядили. Скидав у купу, а вона вибухнула. Так Льоні обірвало руку, — згадує довгожителька. — Він біжить, кричить, а ми втікаємо до шопи, де цеглу випалювали, бо за нами нажаханий лось біг. Поруч же ліс великий, там багато водилося оленів, диких свиней, вовків.

Крім того, родина Лисюків переховувала дві єврейські родини. Довгожителька казала, що відчувала реальну загрозу своєму життю, але таки врятували євреїв від німецьких загарбників.

— Днем вони ховались, а вночі виходили гуляти, аби їх ніхто не побачив. Пізніше брата Адама й сестру Єву забрали на роботу до Німеччини. Адам знав німецьку та українську мови, він працював машиністом. Після війни врятовані нами єврейські сім’ї приїхали до села й забрали нас до Києва. Влаштували до вечірньої школи та на роботу.

«Тимчасове» житло стало постійним

У 50-х роках Катерина Лисюк разом з чоловіком переїжджає до Козятина. Тут їм запропонували тимчасове житло, яке будували німці в 1943-му. Жінка тоді була рада, що хоч таке було. І разом з чоловіком складали на нову квартиру. Він працював будівельником, вона — нянею, сторожем і кухарем підмінним.

— Кухар отримував 62 рублі, а так я отримувала 120 рублів. І у цьому сараї мешкала, складала гроші, щоб купити квартиру.

Подружжя сподівалося, що отримають квартиру від міської ради. Довгі роки стояли на квартирному обліку, але нове житло так і не отримали. Тому зверталися до мерії, щоб їх зняли з обліку та провели капремонт. Але досі ремонту так і не зробили.

Її чоловік помер 15 років тому, але 90-річна пані Катерина не відступає й постійно нагадує про ремонт, який обіцяли стільки років провести. Пише звернення до влади, щоб вони її все-таки почули та допомогли.

Відповіді на звернення приходять різні. У одній з них йдеться, що капремонт був проведений. Хоча, можливо, для працівників комунального підприємства все так і має бути: від вологи зіпсовані меблі, тріснула підлога, гнилі двері, дах, який протікає, стіни, з яких сиплеться штукатурка. У одну із кімнат лячно заходити, бо там провалюється підлога.

У іншій відповіді влада заявляє, що не може виконати прохання довгожительки через дефіцит бюджетних коштів. А відповідь на її останнє звернення здивувала господарку: працівниками комунального підприємства «Відродження» було обстежено будівлю та зроблено висновок, що дане житло не потребує капітального ремонту.

— Я обурена, адже через такі умови в будинку, у мене розвилася бронхіальна астма. Щоб краще дихати, приймаю ліки, роблю масаж. Але я не тримаю зла, кожен раз навідуюсь у церкву, молюсь за рідних і за своїх кривдників. Щоб Бог дарував їм здоров’я й довголіття.

На іменини принесли коровай

Щоб привітати іменинницю із поважною датою та вручити подарунки, до оселі завітав голова районної спілки інвалідів Великої Вітчизняної війни Павло Малащук. Чоловік вручив Катерині Кіндратівні подяку, квіти та коровай.

Павло Костянтинович побажав ювілярці міцного здоров’я, миру, добробуту та довгих літ. Квіти, теплі слова та подарунки стали свідченням поваги і вдячності іменинниці за її життєвий шлях. Довгожителька щиро подякувала за теплу зустріч, привітання, повагу і турботу про людей похилого віку.

Катерина Щурук

Фото-відео репортаж: День Перемоги в Козятині

Козятинський танк: визволитель міста чи звичайний пам’ятник?
 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.