«Жодної втрати, «Ювелір» якось відчував, як і кудою треба виводити хлопців»

• Андрій Бабюк народився у нашому місті. Ще з дитинства мав хист крутити гайки і щось будувати. У старших класах познайомився з Людмилою і зрозумів, що саме вона має стати його дружиною. Він тричі йшов на війну і завжди евакуйовував побратимів. Третього липня отримав важке поранення, а 22 липня Андрій Михайлович помер у госпіталі.

У понеділок, 28 липня, Андрій Бабюк повернувся додому. Зустріла громада «Ювеліра» по всьому траурному маршруту. Так співпало, що 28 липня в локомотивному депо працювала зміна Андрія Михайловича і колеги по роботі ставали в живий коридор хто біля будинку Героя на Вишневецького, хто прийшов до церкви, хто не зміг раніше прийти — це зробили в обідню пору на площі.

Спочатку з Андрієм Михайловичем прощалися біля його будинку. Син загиблого воїна Дмитро розповів, що батько був дуже хорошою людиною і його поважали всі, хто знав його.

З дочкою Андрія Михайловича Світланою ми зустрілися біля храму святого Пророка Іллі. Вона витирала сльози з чола заплаканого Марка — старшого онука Героя.

— Папа був майстром на всі руки, любив будівельні роботи і автотехніку. На повномасштабну війну він пішов добровольцем, а до цього воював у АТО. З фронту, коли була можливість, телефонував або писав повідомлення. Про війну не говорив, завжди казав, що у нього все добре. Його більше цікавило, як всі ми, як його любі онуки.

Від церкви кортеж з тілом Героя у супроводі отця Романа, отця Івана та ієромонаха Аліпія рушив на площу.

На площі ми зустріли колег і друзів «Ювеліра» по роботі.

—Такий добряк. Ми навіть не знали, чи взагалі його можна було образити. Завжди у доброму настрої і завжди на позитиві, — казали колеги.

На площі Андрія Михайловича громада зустріла, стоячи на колінах. Мітинг скорботи відкрила директор будинку культури Лариса Ромасько.

— Війна — це дуже страшне слово і воно чорного кольору. Це історія жахів, болю, страждань і невідомого майбутнього. Це щось неприродне, жорстке і Божевільне, — сказала Лариса Ромасько та стала зачитувати біографію Героя.

Бабюк Андрій Михайлович народився 24 січня 1972 року в нашому місті. Навчався в третій школі. Змалечку любив техніку. Крутити гайки, скласти та змайструвати щось своїми руками — саме це було справжнім задоволенням. Будучи старшокласником познайомився з прекрасною дівчиною Людмилою та зрозумів, що саме вона буде його дружиною і він все зробить для цього.

Після школи вступив у Вінницький автодорожній технікум. По закінченню навчання, здійснились його дві найзаповітніші мрії: одружився та на весілля батьки подарували мотоцикл. Байкер Андрій Михайлович разом з дружиною об’їздили на тому мотоциклі майже всю Україну.

Згодом народився син Дмитро. А далі — строкова служба, яка привела його до першої війни — Грузія, Вірменія, Азейбарджан. Там отримав поранення. Закінчення строкової служби ніс у Коростені у вертолітному полку. Повернувшись додому, почав працював в депо башмачником, але згодом пішов на м’ясокомбінат.

У 1993 році народилась донечка Світлана. У 2010 році повернувся в локомотивне депо. У 2014 році розпочалась війна та народився перший онук. В 2015 народилась онучка і Андрій Михайлович пішов захищати своїх хлопців та дівчат. Два роки молодий дідусь, учасник АТО дивився у очі смерті на Луганському напрямку. А далі — знову депо. 

24 лютого 2022 року застало його у відрядженні в Миронівці. Донька з чоловіком привезли дітей і в перший день пішли в ТРО. Далі їх занесла доля до Бахмуту. Звільняли Харківську та Херсонську області.

Пізніше пішов воювати син. Через рік, у 2023 році, діти прийшли у відпустку і Андрій Михайлович не витримав та поставив дружину перед фактом: «Діти воюють, а я на дивані лежу. Завтра о 5 годині я маю вже бути у військкоматі». Дружина третій раз провела чоловіка на війну. Андрій Михайлович одразу потрапив на Покровський напрямок. За два роки був майже на всіх напрямках. На самі важкі завдання визивався іти сам. Евакуація побратимів — також він. За два роки служби — жодної втрати. Він вмів і відчував як і кудою можна виводити хлопців. Він настільки ювелірно виконував всі поставленні завдання, що отримав позивний «Ювелір». Хлопці поважали його та говорили сміючись: «Ти щасливчик, Ювелір». Веселий, добрий, впевнений в собі чоловік допомагав та підтримував всіх, хто потрапляв в поле його зору.

Третього липня отримав важке поранення та лише через три доби його забрали і одразу — в госпіталь у Запоріжжя. Переніс 5 операцій, зупинка серця, реанімація. Переправили у лікарню ім. Мечникова у Дніпрі. Дружина весь час була поруч. Підтримувала як могла. Вірила та сподівалась. Лікарі робили все можливе, але на жаль, солдат Бабюк Андрій Михайлович, гранатометник 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 3- ї стрілецької роти військової частини А 7335, 22 липня 2025 року помер.

Не стало справжнього патріота із загостреним відчуттям справедливості, щирого та небайдужого. Таким знала і любила його сім’я, рідні, друзі, побратими. Він боровся за своє. За свою землю, за свій дім. Він хотів повернутися з Перемогою.

Ведуча запросила до молитви настоятеля храму святого пророка Іллі митрофорнрного протоієрея Романа Масиру, настоятеля Свято Покровського храму села Сестринівки та настоятеля святого апостола евангеліста села Самгородок отця Аліпія.

Після заупокійної панахиди біля мікрофона слово мали отець Роман та секретар Козятинської міської ради Ірина Репало. Обоє сердешно подякували матері Героя за такого сина та висловили співчуття рідним і близьким. Запевнили родину, що Андрій Михайлович назавжди залишиться у серцях громади. Після виступів від мікрофона з славним воїном стала прощатися громада.

Громада — це мабуть гучно сказано. Прийшли рідні, близькі, родичі, сусіди, колеги по роботі і чоловік 10, що постійно ходять. Андрій Михайлович і майже половина його родини пішов на війну вас, громада, захищати.

Кортеж з тілом Героя в супроводі трьох священників взяв курс на Алею Слави міського кладовища. Священики на Алеї Слави провели останню в цей день заупокійну молитву. Військові, опустившись на коліно, дружині Героя передали прапор держави Україна. Поховали Андрія Михайловича під Гімн України та військовий салют від салютної групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.