Він ще вийшов з машини та впав на землю, яку боронив

• Ігор Радоловський народився у Козятині. Зростав позитивним, мав багато друзів і був для них душею компанії. Мріяв працювати в структурах міністерства внутрішніх справ і для цього став військовим. Воював за кілька кілометрів від батька, під Покровськом.6-го липня Ігор загинув.

Вдома його зустріли мама, рідні, родичі з Козятинщини, Полонного, Тульчина, побратими, сусіди далекі і близькі, колеги і друзі Ігоря та родини. Ще над труною молодого хлопця схилялися рідні, а на вулиці вже формувалася процесія, в голові якої було гілля з кольоровими стрічками. Це свідчило, що 25-річний воїн недолюбив, недокохав, ще не був одруженим. Сформувавшись, траурна колона рушила до храму Покрови Пресвятої Богородиці, де чин похорон провели настоятель храму отець Василь та благочинний Вінницько-Тульчинської єпархії митрофорний протоієрей Роман Масира. Там ми зустріли двоюрідного брата Ігоря Владислава.

— Бачились рідко, у дитинстві тільки й було мрій, щоб поїхати до брата. Він настільки був добрим, що мене до нього тягнуло. З ним було легко, що в іграх в дитинстві, що в спілкуванні.

Після молитви кортеж з тілом Героя рушив на площу, де з Ігорем мала прощатися громада. Там ми й зустрілися з однокласниками Ігоря. Що хлопці, що дівчата були в пригніченому стані і говорити не могли. Ігор був дуже добрим і був душею компанії. У коледж пішов з 9-го, але на випуску з 11-го він з нами був, — сказали вони.

Від побратимів Ігоря стало відомо, що з нього був би класний командир і у нього був позивний “Родік”.

Мітинг скорботи відкрила начальник Козятинської культури Світлана Рибінська. Після вступного слова і Гімну України вона перейшла до біографії Героя.— Ігор народився 1 березня 2000 року в Козятині, навчався в школі №5. Зростав позитивним, жвавим хлопчиком, що навіть миті не сидів на місці. Найулюбленішими забавками були машинки – поліція. І форма  захоплювала з дитинства. Після 9-го класу вступив до Бердичівського коледжу за юридичним фахом. Потім Академія внутрішніх справ в Києві. 2024 року отримав ступінь магістра. 

Він дуже любив свою сім’ю. Для сестри був порадником та наставником. Був щирою людиною і мав багато друзів.

Щоб працювати в структурах міністерства внутрішніх справ, потрібно було пройти військову службу. 5 липня 2021 року пішов до війська та ніс службу в силах спецоперацій. Освоював військові спеціальності, в тому числі оператора дронів. 19 березня 2024 року уклав контракт з 92-ю бригадою, пізніше перейшов до 25-ї бригади.

Пекло Покровська стало його бойовим життям. Але навіть в тих обставинах традиційно писав в повідомленнях «все добре», коли давав звісточку. Старався щотижня вийти на відеозв’язок. Останнє «Все добре» родина почула 6 липня 2025 року. 

Поблизу населеного пункту Покровськ, Донецької області  оператор безпілотних літальних апаратів 4-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини А 1126, мужньо виконуючи військовий обов’язок, Радоловський Ігор Сергійович загинув. 

Зберігся відеозапис останніх хвилин  Героя. В автомобіль, водієм якого був Ігор, влучив дрон. Ігор встиг автомобіль скерувати в ліс. Вийшов з авто і впав на землю, яку так самовіддано боронив. Тоді загинув ще один побратим, а один, завдяки такому маневру Ігоря, залишився живим.

Його слово було тверде та непорушне. Якщо вирішив – не зіб’єш. Тато військовий (з 2015 року на війні). Тому Ігор міг не йти до війська. Але він зробив свій чоловічий вибір. Їхні підрозділи знаходились під Покровськом на відстані кількох кілометрів. Спілкувалися, підтримували один одного. Ігор Радоловський бачив своє майбутнє у війську. Планував навчатися, стати офіцером, робити військову кар’єру. Адже він був дуже організований і рішучий, вмів вирішувати проблеми. І в той же час добрий, чуйний, чутливий.

Він би став прекрасним командиром. Саме він ініціював придбання дронів для свого підрозділу. І міська рада їх придбала. Але вже побратими ними нищитимуть москалів в пам’ять про Ігора Радоловського. А ще про нього нагадуватиме фото на агітаційному білборді бригади, під яким написано «Ти головний герой своєї гри». А реальне життя – це гра з відкритим світом, де нема заздалегіть прописаного сценарію і ти сам обираєш ким стати. Він обрав бути Героєм, — сказала Світлана Рибінська і запросила до молитви настоятеля храму Покрови пресвятої Богородиці митрофорного протоієрея Василя Влізло.

Від мікрофона слово мали отець Василь та секретар Козятинської міської ради Ірина Репало. Обоє вклонилися батькам за виховання сина та тричі подякували йому за його подвиги і з Ігорем стала прощатися громада.

Попрощавшись колона рушила до Алеї Слави міського кладовища. Поховали Героя під Гімн України та військовий салют.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.