Роздуми Спільноти Козятинських партизан
Цікаво і огидно. Беззаперечним є той факт, що на щоглі поряд з заводом майорить Німецький та наш Український прапор. Підприємство як резидент Німеччини?
("АКВ Колінверке Бетайлігунгс-ГмбХ" (Німеччина)
Більше про це на сайті: https://www.stockworld.com.ua/ru/analytics/emitent/template/34496/148 )#StockWorld
А за фактом, продукція — каолін у вагонах гуркоче через різні підставні кантори в Челябінськ, Читу, в Російську федерацію. Зупинка співпраці з ними нанесе колосальній параліч таких сфер Росії, як високо-лігірованої сталі. Випуск стволів до танків, далекобійних гармат. Випуск металу для високотемпературних частин ракет. Це спричинить колапс навіть космічних технологій Росії.
Мова не про те, це не якась таємниця. А ось те, що Глухівецькі скарби землі на сьогодні використовуються на благо України, не відповідає дійсності. Правильно сказати, Глухівці нас українців вбивають, надавши в користування скарби України Російській імперії? А вибори першої в районі територіальної громади зі стовідсотковим голосуванням за Амонса свідчить лише про одне: Росія з Президентом України (якого він прикликав після обрання до себе привітати) готові і далі нас вбивати?
Ось про колишнього директора:
Пам’яті доброї людини
Посилання на джерело: https://kazatin.com/lyudi/pamyati-dobroyi-lyudini-10692824.html
Костянтина Богачука обожнюють старожили і згадують по цей час
5 травня йому виповнилося б 88 років
Минуло більше 20 років, як трагічно пішов з життя генеральний директор Глуховецького гірничо-збагачувального комбінату Костянтин Григорович Богачук. Того трагічного дня, 25 лютого 1995 року, йшов шалений дощ. Четверо найманих убивць виволокли його з “бобіка”, кинули на подвір’я… У морг згодом правоохоронці забирали тіло кремезного чоловіка з відрізаною головою, яка трималася на 20 сантиметрах шкіри… Усе село знає і пам’ятає цю трагедію. Знають, і хто приклав рук до злочину. На роковини загибелі у місцевій пресі з’явився вірш місцевого автора Валентина Пасушенка:
В забій упала грудка каоліну,
Що йшла від екскаватора ковша.
Отак, мабуть, від близької людини
Здригнулася і зникнула душа.
Кінчався лютий в пам’ятну суботу.
Дощила, наче плакала зима.
А він лежав без клопоту й турботи.
Здавалося, забутий усіма.
Та вістка чорна вороном злетіла
І обійшла всі закутки села.
Хоча вкривалось памороззю тіло
Людини, що господарем була.
...Минає рік. Снує вже другу зиму
Для вічності невидимий павук.
Лише ми нині відчуваєм зримо,
Ким був для нас покійний Богачук.
Зима укрила цвинтар в саван білий,
Позамітала стежки заметіль.
А все ж його засипана могила
У серці викликає сум і біль.
По селищу пройшлася хуртовина,
Та в пам’яті людей не замела
Того, що їм зробила ця людина,
Яка для нас трудилась і жила.
До лісу скрізь розкинулись будинки,
Лікарня, дитсадок, кварталів брук.
І навіть “Каолінова” зупинка.
Це — часточка його душі і рук.
Початі й незавершені будови
Усупереч інфляції і зла…
Куди не глянеш — скрізь Богачукове…
І помисли, і думи, і діла!
Стирає все років нещадно пам’ять
І навіть з праху робить згодом тлін…
Та хай про нього буде добра пам’ять
І від живих за зроблене — уклін!
Глуховецькі старожили звернулися до “RIA-Козятин” з проханням розмістити на шпальтах газети архівні фотографії і нагадати всім про цю Людину з великої літери. Адже, на превеликий жаль, глуховецька влада його ніколи ніяким чином не згадує. А повинна була б. “Стільки, скільки зробив цей директор для глухівчан, ніхто не зробив і вже не зробить, мабуть”, кажуть люди.
За 18 років праці на комбінаті Костянтин Богачук побудував шість багатоповерхівок, дитсадок, школу, облагородив село. Він виділяв кошти на навчання місцевих дітей у вузах і профзакладах. На заводі працювало до півтори тисячі місцевих жителів. Він був усім, як батько.
Ймовірною причиною його вбивства була чітка позиція: не віддавати завод ділкам з Москви, а залишити його, як є, щоб селище жило за рахунок доходів підприємства. Про постійні погрози протягом останніх двох років його життя він розповідав у колі наближених людей. За рік до трагедії трагічно пішла з життя дружина Лариса. Вона потрапила під колеса автомобіля в Козятині. Чи було це спеціально підлаштованим ДТП, залишається загадкою.
За словами старожилів, на сьогодні каолін комбінат у Глухівцях в “глибокій” оренді (55 років) у німців. Штат працюючих знизився в десятки разів. Місцевих немає в адміністрації, як і немає їм місця на комбінаті. А якщо хто і працює, то без права голосу. Учать старанно німецьку мову, аби втриматися на роботі. Адже в будь-який момент можуть звільнити. Керує підприємством не місцевий чолов’яга, який, до речі, нещодавно обмивав з друзями покупку яхти за 8 мільйонів…
На противагу цій ситуації все частіше місцеві мешканці, хто знав Богачука, згадують його добрим словом. Їх побажання місцевій владі, знайти бажання і можливість увіковічнити пам’ять про цю людину в назві вулиці чи у меморіальній дошці, чи будь-яким іншим чином.
Адже все життя в Глухівцях Костянтина Богачука пройшло в незліченній праці на благо глухівчан, що і прославило його ім’я. Пам’ять про себе він увіковічнив тим, як талановито і щиро працював на благо людей.
