Куди сходити, що поїсти і де скупитися у Козятині 113 років тому

Олена Удвуд

Запрошуємо вас у ретро-мандрівку Козятином 1913 року.
Розповімо, що можна було такого спробувати, чого немає зараз, в які європейські столиці можна було поїхати і які розваги були на той час у місті

Уявімо, що ви у Козятині початку ХХ століття, а саме в 1913 році. Ще не існує стадіону, ПРБ та району училища, житлових будинків радянських часів та сучасних магазинів, які ми звикли бачити сьогодні.

Можливо, ви живете на вулиці Драгунській — сучасній Героїв Майдану — в одноповерховому бараці на декілька сімей. Або ж у двоповерхівці на вулиці Старовокзальній — сучасній Винниченка. Місцеві кличуть її «алейкою», бо тут росте алея з тополь. А може ви взагалі мешкаєте у центральному центрі Козятина — на вулиці Великій (наразі Пилипа Орлика), де зосереджено найбільше бізнес-локацій тогочасного міста залізничників.

Вранці можна поласувати запашними булочками, які випікають брати Еміш’янці — Микиртич та Давид. Їх знаменита булочна на розі Поштової та Великої. Сьогодні цю будівлю козятинці називають «дім Грека», навпроти «Кофеварки». А зазирнувши в крамничку до Аделаїди Грунвальд, можна до запашних булочок прикупити ще й ковбаси.

►Так виглядали козятинці на початку ХХ століття

Якщо після сніданку маєте бажання підправити зачіску — до ваших послуг цирульня Козлова. Зазирнувши до Нахмана Гершзона, можна придбати вже готову сукню, а у Бені Шляфрока — капелюха. Хочете фото на згадку в новому образі — вам до найвідомішого фотографа Козятина Давида Шварцмана. Його легендарне фотоательє на вулиці Драгунській (нині Героїв Майдану). Мине не один десяток років і на місці фотоательє побудують п’ятиповерхівку, а навпроти неї — відділок поліції.

Найвідоміший аптекар

Якщо бажаєте пройти чек-ап здоров’я, у вас є два варіанти — звернутися до Казимира Добржанського, який приймає у земській лікарні на вулиці Козятинській (сьогодні це станція Швидкої допомоги на сучасній вулиці Незалежності). Разом із лікарем Добржанським тут працює ще три фельдшера та акушерка-фельдшер і це, до речі, найстаріший медзаклад Бердичівського повіту.

Можете звернутися й до лікаря Миколи Ільїна. Він приймає у залізничній лікарні на вулиці Старовокзальній, поруч із залізничним мостом. Це приміщення колишньої аптеки №7 на Винниченка.

►Аптека Скробецького на вулиці Пилипа Орлика

Якщо лікар призначить препарати, вам неодмінно доведеться зазирнути до найвідомішого козятинського аптекаря тих часів — Казимира Скробецького. Він мешкає на вулиці Великій в одноповерховому будинку. Поруч його аптека, з окремим входом. Сьогодні цієї споруди ви не побачите — її знесли перед тим, як будували Новий універмаг.

Якщо болить зуб, маєте можливість записатися на прийом до дантиста Рабіновича. А якщо прихворів ваш домашній улюбленець — не переймайтесь, у Козятині 1913 року ветеринар теж є. Це Віктор Васильєв.

Козятинське пиво

Ми у Козятині 1913 року, а отже найпопулярніший вид транспорту, щоб пресуватися по місту — це як зараз кажуть «одинадцятий маршрут», тобто пішки. Звісно, фаетони, запряжені кіньми, можна зустріти на вулицях міста, але серед звичайного населення цей вид транспорту не настільки поширений. Навіть люди, що мешкають у Миколаївці. Кордишівці чи інших селах, зазвичай добираються до Козятина пішки.

►Вулиця Пилипа Орлика на початку ХХ століття

А що стосується транспорту міжміського, то це, звісно ж, залізниця. І вибір напрямків доволі широкий. Поштовим потягом №3, де вагони І, ІІ та ІІІ класу після обіду можна доїхати з Козятина майже до моря. У 1913 році цей потяг курсував із Козятина до станції Балта, що на Одещині.

А ось вночі на станцію Козятин прибував пасажирський поїзд №5, яким можна було доїхати до Будапешту, Відня, Унгени, що в Молдові. Тут також були вагони І, ІІ та ІІІ класу. Більш дешевим нічним потягом зі змішаними вагонами IV класу можна було доїхати з Козятина до Кишенева та Одеси.

Якщо ви вже опинилися на вокзалі, то мабуть не зможете пройти повз буфет на станції, де гостинно зустрічає відвідувачів керуючий Ізотул Максютов. Кришталева люстра під великим куполом, стіл, застелений білою скатертиною, пальми у горщиках, офіціант, одягнутий у фрак та білі рукавички — неймовірна атмосфера.

За бажанням можна зазирнути у винні лавки №441 та 442, або ж навідатися до Антона Машека в Головну контору оптового складу виноградних вин, де продавали не лише сухе, десертне та столове, а й більш міцні алкогольні напої без кольору. А ще в 1913 році ви мали змогу випити те, чого зараз купити неможливо — козятинського пива, яке варили на місцевому заводі на вулиці Пивній (сьогодні це Степана Бандери, колишня Матросова). До речі, керуючий пивзаводом В’ячеслав Поляк мав у місті ще й свій ресторан.

Два кінотеатри, сквер із екзотичними рослинами

Якщо на календарі четвер, на закупи ви йдете на Базарну площу. Вона ліворуч від вулиці Великої (сучасної Пилипа Орлика). Мине більше двадцяти років і на частині цієї Базарної площі розіб’ють сквер, а ще через десяток-другий років на іншій половині облаштують центральну площу. Та наразі ця локація — місце для ярмаркування, а не прогулянок.

Щоб прогулятися, доведеться піти на кілометр далі від Базарної площі. Адже у Козятині 1913 року центральна площа на п’ятачку за залізничним мостом, де сьогодні стоїть пам’ятник-паровоз. Поруч із будинком начальника станції гарно облаштована прогулянкова зона, а між Шепетівською та Київською платформами — сквер із екзотичними насадженнями.

►Будівля начальника станції

В Аудиторії (сучасний Будинок науки і техніки залізничників) можна подивитися кіно. Ще один кінотеатр, чи як тоді їх називали, ілюзіон під назвою «Ехо» чекає на відвідувачів у центрі міста, неподалік провулку Водопроводного (сьогодні це вулиця Склярова).

►Ілюзіон «Ехо»