Як виглядала козятинська вежа сто двадцять років тому

• Козятинська водонапірна вежа старша вінницької на одинадцять років.
• Коли її збудували, наш водогін був другим за протяжністю серед усіх станцій Південно-Західної залізниці, а в водогінних спорудах використовували сучасне на той час американське устаткування.
• Розповідаємо цікаві факти про башту

Водонапірну вежу у Козятині сміливо можна назвати молодшою сестрою вокзалу. І будівля пасажирської станції, і башта — творіння рук однієї людини — архітектора Олександра Кобелєва. Він збудував свою вежу у стилі модерн. 

Споруду вирізняє аркоподібний головний вхід, цегляне оздоблення, круглі вікна, масивні виступи на кутах, що додають їй монументальності, безліч декоративних елементів фасаду, назву яких важко запам'ятати з першого разу. У «Короткому нарисі сучасного стану та діяльності Південно-західної залізниці», що вийшов друком у Києві у 1905 році, ми знайшли стару фотографію козятинської вежі. На світлині видно, що верхівку споруди увінчував купол. До наших днів він не зберігся, адже верхню частину вежі перебудували.

Цю башту звели у 1904 році. Хоча насправді це не перша водонапірна вежа Козятина — її попередниця старша більш ніж на чверть століття. Однак саме водонапірна вежа Олександра Кобелєва стала справжнім ноу-хау серед подібних споруд початку ХХ століття. І про це ми також дізналися з «Короткого нарису», який вже згадували вище.

На початку ХХ століття у більшості водонапірних веж, котрі використовувалися на Південно-західній залізниці, резервуар для води розташовувався на висоті 6,5-8,5 метрів. Зачасту через це був недостатній тиск води. Натомість козятинська водонапірна вежа мала бак на висоті близько 19 метрів. Ємність цього резервуару становила понад 140 тисяч літрів.

На той час Козятин був однією зі станцій, де була найбільша довжина водогону. За даними, що наводить «Короткий нарис», ми були другими за цим показником — довший водогін, ніж у Козятині був лише в Роздільній, що на Одещині.

►Це фото та фото нижче зробив козятинець Іоанн Приходько на початку ХХ століття

Воду з водонапірної вежі використовувалася не для потреб населення. Для козятинців водогін з’явиться значно пізніше. Вода була необхідна для паровозів, адже на таких станціях як Козятин на той час зупинялися поїзди не лише для того, аби здійснювати посадку-висадку пасажирів, а й поповнювати запаси вугілля та води.

А заправляти було що: за статистичними даними станом на 1905 рік за добу на ділянці Фастів-Козятин курсувало в середньому 40 поїздів, на ділянці Козятин-Печанівка (станція за Бердичевом) — 42 поїзда, на ділянці Козятин-Жмеринка — 31 поїзд. До слова, у 1904 році станція Козятин посіла перше місце за кількістю пропущених поїздів — впродовж року через наше місто проїхало понад 52 тисячі рухомих складів. Та не лише водонапірна вежа, збудована Олександром Кобелєвим, забезпечувала потребу залізниці у воді. 

За водопостачанням усі ділянки залізниці ділили на три групи: ті, які найбільш забезпечені водою з живих джерел, ділянки із середньою забезпеченістю та ділянки з бідним забезпеченням. На тих дільницях, де води бракувало, використовували спеціальні водокачки-вагони. Вони закачували воду в баки водоприймальної споруди.  

Козятин входив до ділянки, де була середня забезпеченість водою. За даними статистичної таблиці, на нашій ділянці більше третини водозабору здійснювалося зі ставків. Поруч із місцями водозаборів будували водопідйомні споруди. Одна з таких була і в Козятині.

У водопідйомній споруді на станції Козятин використовували американські парові насоси Вортінгтона системи компаунд. Вони працювали за рахунок циліндрів різного діаметру. Такі насоси на той час були сучасними, адже на деяких станціях ще продовжували використовували застарілі устаткування з маховиком та коромислом. Для нагріву води, що забезпечувала роботу парових насосів, використовували американські котли «Бабкок і Вількокс».Тож водопідйомна споруда у Козятині була обладнана за останнім на той час словом техніки. А йдеться, нагадаємо, про 1904 рік.

Наостанок додамо, що Козятин був ще й однією з небагатьох станцій, де вже на початку ХХ століття працювала каналізація. На той час таким могли похвалитися лише Київ, Одеса та Жмеринка. У Козятині для водовідведення використовували спеціальні зрошувальні поля площею в майже 5,5 гектарів.

Читайте також:

ПРБ, якого ми зовсім не знали

Квиток за ціною чобіт, а сидіння у вагонах — з дерева: як Козятин зустрів перший пасажирський потяг

Спершу влаштовували танцювальні вечори, потім зберігали зерно, а стайню перетворили на школу — що приховують стіни старовинного маєтку у Малій Клітинці