Василь Захленюк зробив для своїх онуків дитячий майданчик

Скільки коштує дитяче щастя?

Кожен, хто знає козятинця Василя Захленюка, із задоволенням підтвердить: усе, чого торкаються руки цієї напрочуд доброї і чулої до краси людини миттєво перетворюється на диво. Милуються  перехожі розмаїттям квітів на його подвір’ї, захоплюються рідкісними деревцятами туї, ялівця, кампісу, ласують друзі і рідні добрим медом з пасіки господаря.
А для онуків Василь Андрійович створив казковий майданчик: біля фіртки зустрічає малюків казкова принцеса, над грибом-велетнем сплів величезні тенета хижий павучисько, гастинно розчинила двері хатка на курячій ніжці, під горіхом причаївся довжелезний крокодил, а від одного лише споглядання цегляної вежі з баштою, печеркою і гвинтовими сходинками всередині перехоплює подих. Є тут і гойдалка, і турнік, і рукоходи, і драбинки - усе, щоб відчути себе найщасливішою на світі дитиною.

Відео дня

Після того, як перші емоції від побачего трохи вгамовуються, виникає слушне запитання: в яку ж копійку обійшовся майданчик господарям:
- Тут не треба великих капіталовкладень, - посміхається Василь Андрійович, - головне, щоб було бажання. Наприклавд, плавала у Водокачці колода, придився - за формою неначе тварина, витягнув, висушив, пофарбував - маємо крокодила. Каркас будиночка обклав пластикавими трубами, на які у магазинах намотують плівку - тепер він не боїться ні дощу, ні морозу. Щоб зробити грибок, викопав у піску яму-фрму для шляпки, вистелив поліетиленом, залив розчином цементу, через кілька днів оздобив низ пінкою з балончика, насадив зроблену шляпку на металеву ніжку-трубу, обмастив алебастром і розмалював. Турніки, рукоходи і драбини варились із труб, які лишились після заміни опалення.  Після поїздки до Кам’янця-Подільського виник задум зробити  "вежу Кармелюка",  зі старої цегли з розваленої плити звели стіни, зверху поставили сторожову вежу. Корито для гірки купив у дитячому садочку, який закривали, металеві драбини придбав, коли розбирали комбікормовий завод. Іноді, звичайно, щось і у магазині купувати доводиться: ланцюги, фарбу тощо.
 Маю ще багато планів: виготовити вовка, солдата, інопланетянина, поставити протиракетну установку, у якої б коліщатко крутилось, снаряди підіймались. Гратися до нас приходить 26 дітей: і сусіди, і з села Козятина, і з центру міста. Коли були маленькими мої діти, не до дитячого майданчика було - будувались, важко працювали, а тепер усе, що недодали дітям, прагнемо повернути онукам, бо бачити їхні щасливі вдячні очі - найбільша радість.
Щаслива родина Захленюків, що має такого золотого чоловіка, батька, дідуся. Поталанило і козятинцям, що поруч живе людина, на яку варто рівнятись. А ще хочеться сказати таке: багато разів піднімалось питання нестачі у місті дитячих ігрових площадок. Тепер задумаймось: у кожному дворі , оточеному багатоповерхівками, грається до півсотні дітей, а то й більше. От якби їхні батьки не чекали на когось, а зібрались, домовились і виготовили хоча б найпростіші гойдалки, драбинки, турнічки (за часів нашого дитинства, до речі, так і було),  наскільки більше  стало б задоволених дитячих посмішок. Усе мине, залишиться позаду дитинство, зітреться з пам’яті більшість спогадів, але така турбота батька чи діда  обов’язково дасть благодатні паростки і сторицею до них же повернеться.