Батько мріяв, щоб Діма став підполковником, але йому дали лейтенанта вже посмертно

• П’ять днів не дожив до свого 36-річчя Дмитро Степанюк.
• Козятинець загинув на полі бою під Бахмутом 6 травня 2023 року.
• «Він найкращий чоловік, неймовірна людина», — каже дружина військового Мілана. Пам’яті Героя, життя якого забрала війна

Дмитро Степанюк народився і виріс у Козятині. Його дитинство минуло в дворі «Афганського будинку», де грався із друзями. Ходив до школи №5. Після випуску вступив до Київської академії внутрішніх справ. Проходив строкову службу в Національній гвардії. Після армії потрапив у спецпідрозділ «Беркут», де прослужив майже десять років. Ще півтора роки пропрацював в органах поліції. Пізніше започаткував власну справу — ремонтував та фарбував автомобілі.

Коли почалася повномасштабна війна, Дмитро допомагав військовим, а згодом вирішив і сам одягнути однострій. Козятинець пішов на фронт добровольцем у січні 2023 року. Долучився до лав 14-тої бригади оперативного призначення «Червона калина». Потрапив у 1-ий батальйон оперативного призначення військової частини 3028.

— Діма воїном був ще з дитинства, — розповідає Мілана, дружина Дмитра Степанюка. — Його виховали як воїна. Батько сам був військовим — він афганець. Тому Діма з дитинства і фізичну підготовку хорошу мав, і характер у нього був сталевий. Він взагалі максималіст був по житті. Завжди виконував завдання чітко, на максимум. Дуже гарно себе зарекомендував з перших днів в бригаді. Він пішов в бойову бригаду. Хоча пропозицій було дуже багато, навіть в штабі бути. Але він сказав: «Я не буду в штабі сидіти, я піду тільки на фронт, буду воювати». У нього була мета дослужитися до підполковника. Це була мрія його батька — щоб Діма став підполковником. І Діма хотів здійснити мрію батька.

Дмитро Степанюк прийшов у бойову бригаду в січні. Спочатку він очолював відділення батальйону. У березні йому вже присвоїли звання молодшого лейтенанта і він став очолювати взвод. Був командиром третього взводу на бронетранспортерах. 

— Хлопці згадують про нього дуже гарно, — продовжує Мілана. — Кажуть, що був завжди людиною. Був строгим, але завжди входив в положення хлопців. Завжди був і чесним, і справедливим. І такий він був і по житті. 

На початку травня 2023 року Дмитро Степанюк перебував разом із побратимами на позиціях у Спірному Бахмутського району Донецької області. Група у них була зовсім невеликою — лише п’ятеро осіб. Зненацька почався штурм о п’ятій ранку. Це була субота, 6 травня. Дімі ще вдалося вивести пораненого побратима.

— Там була дуже складна ситуація, — каже дружина Героя. — Вони були вже знесилені, два тижні перебували на позиції. Було відео з дронів, як вони двоє героїчно тримали бій.

Дмитро загинув, коли вони з побратимом відходили з позицій. За п’ять днів йому мало б виповнитися 36 років. Знайшли нашого земляка не одразу. Він вважався зниклим безвісти. Лише через декілька тижнів Мілані зателефонували з частини і повідомили, що знайшли тіло і найімовірніше за все, це її чоловік.

— Якось вдалося нашим хлопцям тіло дістати, — каже жінка. — Були документи Діми, але ідентифікувати його по обличчю було неможливо, лише по тілу. На опізнання ми не змогли поїхати в Дніпро, де було тіло, тому що були постійні обстріли, тому мені довелося опізнавати його по фотографіях.

Рідні погодились на ідентифікацію за тестом ДНК і 19 липня 2023 року аналіз підтвердив, що це справді Дмитро Степанюк. Героя повернули на щиті додому. Громада провела його в останню путь 27 липня. Поховали бійця на Алеї слави міського кладовища Козятина. У Дмитра залишились дружина Мілана, син від першого шлюбу Матвій та мама.

Вже посмертно Дмитрові Степанюку присвоїли звання лейтенанта. Його нагородили орденом «За мужність ІІІ ступеню», удостоїли звання «Почесний громадянин міста Козятин», усе також посмертно. А дружина Мілана одягнула однострій і пішла служити в Дмитрову військову частину, щоб продовжити справу коханого.

— Він найкращий чоловік. Це вимовлений мною в Бога чоловік. Постійно я була під захистом. Всі питання він вирішував. Увага була надзвичайна. Діма — неймовірна людина. Я хочу, щоб пам'ять про нього не забувалася. І щоб люди розуміли, якою ціною відстоюють нашу землю перед ворогом, — підсумовує Мілана Степанюк.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.