Україна не Японія: ліквідаторів ЧАЕС шанують тільки на словах

Олександр Гутін

- В 1986 році я проходив строкову службу водієм в автобаті. Наша частина розташовувалась у Києві, - розповів Віктор Волинець. - 26 квітня нас підняли о четвертій ранку. Відчуття було таке, що сталося щось дуже важливе і серйозне. Ми збиралися в шаленому темпі. В душі здалося, що так 22 червня починалась Велика Вітчизняна війна.

Частина, в якій служив Віктор, зупинилася в райцентрі Поліському, неподалік від Києва.
- Ми розбили військове містечко. А по трасі з Києва в напрямку Чорнобиля мчали колони пожежних машин, військових вантажівок, карети "швидкої допомоги", автобуси для евакуації. Командири нічого не пояснювали, усе приховувалось. Лише на ранок нам повідомили про вибух на ЧАЕС.
- Ми виконували різні роботи, - продовжив Віктор, - в тому числі займалися патрулюванням. Разом з працівниками міліції затримували мародерів, а таких, ласих до чужого добра, було немало. Одного разу затримали "Жигулі", яка тільки виїхала з Прип'яті. В ній було четверо підозрілих людей, а машина була повна різних речей. Ми здали їх працівникам внутрішніх справ.
Всім ліквідаторам на ЧАЕС було важко, але військовим строкової служби було значне важче ніж "партизанам". Віктор Волинець пробув у Чорнобилі дев'ять місяців і звільнився тільки 29 грудня. А записали йому у військовий білет, що він працював на ЧАЕС лише 2 місяці. В картці записали дозу опромінення лише за два тижні. Так що справжньої своєї дози опромінювання Віктор Миколайович так і не знає.
- Запам'ятався епізод, коли довелося евакуювати штаб тої самої пожежної частини, яка першою прийняла на себе ядерний вибух. У зв'язку з небезпекою нам було дозволено працювати тільки 40 хвилин. Але загрузити все так швидко не вдалося. Ми чекали півдня і ще цілий день вантажились. Адже речей у штабістів виявилось чимало і розлучатися з ними вони не хотіли.
- Аварія в Японії нагадала про лихо на ЧАЕС. Керівництво ЕС "Фукусіма" шукає чорнобильців-ліквідаторів і пропонує 5000 доларів за день роботи. Нашим там немає що робити, - з сумом констатує Віктор. - Нехай вони самі розбираються, а нам свого горя вистачить. Соромно за інше. Нашу працю, наше здоров'я яке ми віддали, наші життя - держава цінить в копійки. Як ліквідатор ІІ-ї категорії я отримую 146 гривень. В мене двоє дітей, син і донька. Вони, як діти - чорнобильці, отримували аж по три гривні допомоги. Зараз сину вже 16 років і цей статус з нього зняли. Я вважаю таку допомогу і пільги просто знущанням.