«Дуже хочу додому, але ще не можна». Ірину Дигай терміново прооперували в Ессені

• Бути сильною. Наша землячка Ірина Дигай веде активну боротьбу з раком.
• Щоб подолати недугу жінка відправилася до Німеччини. Там їй мали провести курс хіміотерапій, та не встигли.
• Ірині стало зле і її терміново прооперували.
• Як пройшла операція, що кажуть у своїх прогнозах лікарі, та як Ірині вдається, навіть там, будучи за кордоном, допомагати нашим ЗСУ?

Ще на позаминулому тижні наші журналісти спробували зв’язатися з махнівчанкою Іриною Дигай, аби розпитати про стан її здоров'я. Нагадаємо, на початку жовтня у жінки, яка без перебільшення всю себе віддає волонтерству, виявили рак кишківника. Пухлина дуже швидко прогресувала. Лікування потрібно було розпочати терміново, за кордоном. Рідні та близькі організували збір коштів. Адже сума для однієї родини просто непідйомна — близько 500 тисяч гривень. Підтримка виявилася колосальною — за дві доби назбирали 200 тисяч гривень, а згодом збір закрили. 

Ірина відправилася на лікування у Німеччину. Поговорити тоді не вдалось. Відписала: «Давайте через тиждень». Приблизно через такий період вона і вийшла на контакт. Розпитали, як облаштувалася у німецькій клініці, як триває лікування, що кажуть медики та чи вистачає коштів. Згадали і про зворушливе відео-прощання Ірини і її рідних, яке не залишило байдужим нікого. 

— Сльози котилися тоді градом, бо не знала, чи повернуся, — каже Ірина, пригадуючи ті моменти. — Це було дуже важко, але потрібно.

Була в ізоляторі, перевіряли і на ковід і на чуму

До Німеччини Ірина вирушила 12 листопада. Подолавши сотні кілометрів, прибула до місця призначення. Сконтактувала зі своїми знайомими, які і зустріли її. Вони живуть у Ессені — містечку, лікарі якого взялися за лікування Ірини. 

— Якби мені не було до кого тут їхати, то я б потрапила в табір для біженців і процес би затягнувся ще на пару місяців. А в мене не було стільки часу, — розповідає Ірина. — На другий день приїхала Женя (волонтер, яка допомагає тут нашим людям, онкохворим, влаштовує в лікарні військових тощо). Ми стали з нею терміново проходити лікарів і подали документи на моє оформлення. Розраховували, що протягом місяця мене оформлять як біженку, щоб подальше лікування йшло безкоштовно. 

Загальна клініка, у яку потрапила Ірина, працює за таким принципом — якщо ти маєш страховку, тебе лікують безкоштовно, якщо її немає — лікування в приватному порядку.

— В самий перший день, за те, що я пройшла УЗД, здала кров на креатинін і проконсультувалася у онколога, заплатила 510 євро. Немало, дуже немало, але це терміново. Станом на 30 листопада мене повністю обстежили. Я була в ізоляторі, перевіряли на ковід, чуму, на всі вірусні і не вірусні хвороби. Бо там вважають так — якщо ти приїжджаєш з країни, в якій іде війна, то можеш мати ледь не всі хвороби. Мене перевіряли три доби.

Різко стало зле. Операція тривала до 5 годин

Далі, після цього всього Ірині встигли зробити лише одну хіміотерапію (мали пройти курс і тоді оперувати), паралельно обстежували. Та Ірині різко стало зле. Її відправили повторно на КТ і побачили, що треба терміново оперувати. Що і зробили 30 листопада. 

— За півтора місяця пухлина значно збільшилася. Замість 11 сантиметрів, вона стала 25. Операція йшла до п’яти годин. Вона термінова, я ще не була оформлена, тому за неї треба заплатити. Важко відходила…— розповіла Ірина. — Вирізали багато, але все, метастази були у лімфовузлах. Замість трьох, забрали чотири, та четвертий вже був чистий. Кажуть, якщо через два місяці зроблять КТ і аналізи підтвердять ті результати, які були після операції, то хімії робити більше не будуть.

Що стосується клініки, то і апаратура, і обладнання, і ставлення лікарів — все на високому рівні. Ірина пригадує, як перед операцією сльози просто текли градом. Емоції зашкалювали і вона не могла зупинитись. Коли прийшов анестезіолог, все це побачив, став забалакувати її, дав наркоз і вже потім розпочали підготовку до операції.

— До речі, я на операцію попала до завідувача хірургічного відділення. І в онкоцентрі, де стою на обліку, тут теж мене взяла під контроль завідувачка онкоцентру. До неї взагалі дуже важко потрапити. Але вона побачила мою картку і якось прониклась до мене, — додає Ірина.

Не виходять з голови в Ірини і слова ще одного хірурга, який теж був в операційній. Він має грузинське коріння, не знає мови, тому не зовсім доступно міг пояснити, але з того, що Ірина зрозуміла, він сказав: «Не знаю, чим ви заслужили в Бога чи в людей, та на операційному столі сталося диво».

Їла по чайні ложці, зараз вже — по столовій

Здивував Ірину підхід тамтешніх клінік до реабілітації. Відразу після операції їй принесли просто звичайну їжу, яку вживає здорова людина. Тож із цим були проблеми.

— Мені, дуже їм за це дякую, продукти носили друзі, — каже Ірина. — Я їла дуже мало, по чайній ложці, фактично, тільки пила. Це зараз вже по столовій ложці тричі на добу. 

У мені стояла купа дренажів, була підключена до різноманітних апаратів… Приходили дві санітарки, які з усім цим допомагали піднятися, але я бачила, як вони це роблять і згодом все робила сама — встала, все перечепила, трохи посиділа, потім лягла, потім знову встала, вчилася ходити… На другу добу після операція я вже мила собі під краном голову.

Виписали Ірину через сім днів. Зараз вона приймає пігулки, ходить на перев’язки. Каже — дуже довгий шов і в одному місці щось не хоче зростатися. Та попри всі труднощі та біль Ірина йде на поправку. Хоче якнайшвидше одужати і повернутися додому, на рідну землю. Сил надає спілкування з рідними. Вона з ними постійно на зв’язку. Мотивують і наші захисники та волонтерська справа, за якою Ірина теж вже скучила.

У лікарні наколядувала для хлопців 100 євро

— Багато людей мені дзвонить, друзі, знайомі, — розповідає Ірина. — Дуже хочу додому, щось для хлопців робити. Я, звісно трішки тут наколядувала грошей у лікарів (100 євро). 50 кинула на дрони Ірі Колесник, а 50 — на сало для захисників. А ще я придумала такий план, але не знаю, чи в мене так вийде. Тут безкоштовно можна на сайті назбирати тренажерів. Я вже перевізника навіть знайшла. І якщо в мене вийде за цих півтора місяця хоча б назбирати на п’ять тренажерів, то я привезу їх у Козятин.

Буду старатися, щоб це все втілити. Але якщо не вдасться, то буду шукати щось інше. З пустими руками звідси не приїду.

Ось такі вони, наші жінки-волонтерки. Попри проблеми зі здоров’ям, завжди думають про допомогу для інших. І не забувають дякувати всім за підтримку та небайдужість.

— Я надзвичайно вдячна своїм дітям, чоловіку, всім і кожному. Щоранку встаю, тихесенько в своїй кімнаті стаю до вікна, навпроти якого костел, беру хрестик у руки і молюсь, читаю Отче наш. Дай Боже миру в Україні і кожному, хто мені допоміг. Прошу, щоб всім людям вернуло  здоров'ям, — каже Ірина.

Після 20 січня у жінки чергове обстеження. Дуже віримо і сподіваємось, що все буде добре і вже наступне наше інтерв’ю буде у рідній Махнівці, за волонтерськими клопотами та у купці з рідними та близькими людьми.

Читайте ще:

«Результати біопсії: ракових клітин не виявили». Попереду у Емілії Войтюк операція на ніжці

«У друга дуже захворіла мама. Потрібні кошти на препарат для хіміотерапії»

На операцію Діані Цимбарович потрібно 55 тисяч гривень. Рідні просять допомоги

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.