Завжди дивувалась, коли бачила у голівудських фільмах про те, як вибивають зізнання навіть у найстійкіших злочинців тактикою злого і доброго поліцейського. Не вірила, що вона працює. Аж доки не переконалась в цьому сама.
Випадково опробували цю методику із сестрою, коли замовляли шафу у досить безвідповідального продавця. Тож я – злий поліцейський – щодня вичитувала йому моралі про непрофесійність, погрожувала відмовитись від замовлення, розповідала про повагу до чужого робочого часу і нервів. Він осварювався, нервував, і вже певно шкодував, що зв’язався зі мною. А тоді в гру вступила вона – добра, розуміюча, а-ля "жінка в біді" – мовляв, зрозумійте, дуже треба, час піджимає. Невже не розумієте, що в таких умовах – без шафи – нам дуже некомфортно жити.
І спрацювало. Він, певно, перевернув усі склади, аби знайти обіцяний предмет умеблювання, не взяв коштів за доставку, зробив знижку, кілька разів вибачився. Звісно, не переді мною, а перед нею – доброю і розуміючою.
От думаю – чому люди так люблять такі ігри? Невже не можна одразу бути професійними, відповідальними, доброзичливими? Чому такими стають лише після розіграшу вистави???
Інша схожа гра, яку люблять і чоловіки,і жінки – "блондинка" або ж та сама "жінка в біді". Різниця у нюансах – "блондинка" сміється і ставить нерозумні питання, а "жінка в біді" тихо і скромно просить допомогти їй розібратись у темі. І тут лише рідкісні кадри можуть відмовити. Зазвичай вам розкажуть і дорогу, і які дюбелі купувати, і принцип роботи андронного колайдера, і проведуть курси бойового мистецтва – і все, що попросите.
А спробуйте звертатись з проханням-питанням як до рівного – спокійно, доброзичливо. Імовірність, що вас проігнорують, нагрубіянять або дадуть відчепну відповідь, зросте в рази. Не знаєте, чому?
