Віктор Ковальчук загинув на війні шість років тому

Олена Удвуд

Віктор Ковальчук - праворуч. Джерело фото - Книга пам'яті полеглих за Україну

Козятинчани Віктор Ковальчук не дожив до свого 22-річчя 3 місяці і 8 днів.
Його життя обірвалося під час ворожого обстрілу на Луганщині.
До Дня пам’яті захисників України згадаймо нашого земляка та усіх козятинчан і мешканців району, що загинули за шість років конфлікту на сході.

Страшна звістка вперше прокотилася Козятинщиною в середині липня 2014-го. Тоді на війні загинув наш земляк Володимир Чорноус. Родом він був із Панасівки. Трохи більше, ніж за місяць, ще одна смерть. Цього разу війна забрала життя Олександра Лобжина з Перемоги, але тоді про це ще ніхто не знав, бо хлопець вважався зниклим безвісти. Зв’язок із ним обірвався 25 серпня. А вже за шість дні чергова звістка про смерть дійшла до Козятина. Рідні, сусіди та знайомі зібралися провести в останню путь 21-річного Віктора Ковальчука.

Наш земляк загинув на війні 31 серпня 2014 року. Ховали його на початку вересня. Прощалися з бійцем у дворі будинку, де він жив. Священики Роман Масира та Михайло Дудник відслужили поминальну панахиду. Після цього труну бійця несли з центру міста до кладовища у селі Козятині. Саме там і поховали Віктора.

Пам’ятаю матір, що стояла біла, мов стіна. Пам’ятаю батька, що голосно ридав над тілом сина. Це був перший козятинчанин, життя якого забрала війні на сході.

Відео дня

«Його в класі всі любили»

Віктор Ковальчук народився не в Козятині. Хлопець родом із Узбекистану, хоча батьки — корінні українці. Батько Євген на той час був військовим, саме тому сім’я і жила так далеко звідси.

Ще малому Віктору довелося трохи поїздити з батьками: спершу вони переїхали до Ізяслава, що на Хмельниччині. А в 2001-му — до Козятина. Мешкали у панельному будинку навпроти другого садочка.

— Пам’ятаю Віктора. Він жив чи в першому, чи в другому під’їзді від дороги, — розповідає Нелла Літвінова, сусідка Ковальчуків. — У нього, здається, ще є брат.

Батько Віктора Ковальчука був вчителем у четвертій школі (нині ліцей-школа). Викладав захист вітчизни. У цій же школі навчався майбутній герой України.

— Він був дуже доброю дитиною. Добрий, щирий, завжди допомагав. Дуже відвертий. Його в класі всі любили, не зважаючи на те, що він приїхав до нас. Бо він не з першого класу був. Там ситуація така була, що батьки розлучилися. Мама його жила не тут. А його практично виховував батько. А коли батька десь не було, то його виховували дідусь з бабусею, — згадує з теплотою Ірина Акуленко, класний керівник Віктора Ковальчука.

Пішов слідами батька

Хлопець провчився у Козятині до 9 класу. А тоді вирішив піти слідами батька і стати військовим. Спершу поїхав до Миколаєва навчатись у вищому професійному училищі суднобудування. Потім вступив до Академії сухопутних військ імені Сагайдачного.

Коли Віктор був на останньому курсі, почалася антитерористична операція. Тому одразу після випуску з академії хлопець пішов добровольцем на схід. Наприкінці липня 2014 року козятинчанина разом з побратимами відрядили до Луганщини на оборону аеропорту. Батько хлопця теж пішов на війну — він звільнився зі школи і вступив до Національної гвардії.

Віктор був командиром взводу 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. Його підрозділ розмістився у смт Георгіївка, що неподалік Луганського аеропорту. Останнього дня серпня хлопці потрапили під обстріл сепаратистів. Під час атаки нашого земляка поранило і він загинув.

Віктора Ковальчука посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, а також нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту». Герою посмертно присвоїли звання почесного громадянина Козятина. А на фасаді ліцею-коли у нашому місті та училища в Миколаєві, де навчався військовий, встановили меморіальні дошки.

За час конфлікту на сході у зоні проведення АТО/ООС загинуло 16 наших земляків. Згадаймо кожного з них.