«Залишився воїном до останнього подиху»: у Козятині прощалися з героєм Максимом Олексюком

Жінки, дівчата, діти і старенькі бабусі не приховували емоцій та жалю за юним воїном

У день прощання із самого ранку біля будинку героя зібралися близькі та друзі, сусіди. Не приховували сліз, згадували хлопця і від спогадів поринали в смуток.

Юнак виріс у Калинівці. Його однокласники з комком болю розповідають про моменти з дитинства.

— Максим провчився з нами 4 роки. Потім переїхав із батьками в Козятин. Але він часто бував у Калинці — там живуть його бабуся й дідусь, — говорить однокласник Олександр Пурдій. — Максим любив спорт. У дитинстві ми з ним часто любили гуляти, шукали пригоди, гралися… Як усі хлопці. Коли він пішов в армію — спілкувалися менше. Я був за кордоном і тепер жалкую, що не часто йому телефонував.

В останню ніч виходив на зв’язок

Рідні пам’ятають, що Максим був спокійною дитиною. Оминав суперечки й сам намагався ні з ким не сперечатися.

— Максим вчився в Козятині в першій школі. Далі освоював професію водія у Вінниці. Потім пішов в армію. Він був хлопець скромний, флегматичний, — ділиться спогадами двоюрідний прадід Григорій Швець. — Мені на все життя запам’ятається наша остання з ним розмова. У минулому році він із батьком садив картоплю. Я побачив його й зупинився й кажу: «думай коли мені вже горілку на весілля готувати»!, а він дивиться на мене усміхнувся і промовчав. Потім я дізнався, що він підписав контракт і йде служити. Про дівчат поки не думав.

Поговорили з класною керівницею Максима Любов’ю Федорук. Жінка сказала, що він був наполегливим і справедливим. Намагався добитися всього власними силами.

— Мав хороші досягнення в спорті особливо в стрибках у висоту, високі вольові якості. Перед роковою ніччю Максим вийшов на зв’язок майже з усіма однокласницями.

Став військовим

У червні 2016 року Максима призвали до лав збройних сил України на строкову військову службу. По її закінченні підписав контракт і проходив службу у званні сержанта окремого загону особливого призначення Національної гвардії України.

Двадцятитрирічний Максим Олексюк був бійцем 3-ї роти полку «Азов». За півтора роки служби проявив себе відповідальним та щирим побратимом Він загинув 7-го червня в бою, який тривав майже 4 години.

— Я з Максимом познайомився безпосередньо на бойових позиціях. Це було в січні, — говорить побратим Максима, який попросив його не називати. — Ми почали гарно спілкуватися. Він з усіма ладив і дружив. Він мав багато планів на життя, зокрема, дуже хотів освоїти військову справу і, мабуть, залишитися в частині. Не ховався за спинами. Адже там щодня відбуваються обстріли, жодні мирні ініціативи — не діють.
Розповідає про день, коли Максим загинув.

— Ми облаштовували позицію, потім її почали обстрілювати. Обстрілювали протягом години. Ворог застосовував ствольну артилерію і всі заборонені калібри, які тільки є — 120 міномети, 82 міномети із танкової гранати, заборонену мінськими угодами ствольну артилерію. Я й мої побратими втомилися бути мішенями. Ми всі чекаємо наказів про силове вирішення конфлікту, — розповідає військовий із позивним Бродяга.

Прощання

Незважаючи на палюче сонце, на центральній площі міста було досить людно. Дехто стояв на колінах, дехто підбігав до рідних, обіймав, просив вибачення.
— Максим Олексюк для нас, азовців, став бойовим товаришем, близьким другом, якого можна назвати братом. Кожен із нас буде згадувати його з посмішкою бо він був життєрадісним хлопцем, — сказав друг Максима з позивним «Білий». — Він був впертим, але добрим і розуміючим. З тих бійців, кого не втримаєш на тилових позиціях. Максим завжди рвався в бій захищати країну, перемагати ворогів. Так сталося в цю рокову ніч.

Військовий говорить, що Максим не мав у цей день виходити на бойову позицію, але він сам виявив бажання допомогти хлопцям облаштовувати позиції.

— Максим прожив коротке життя, але воно було яскраве й наповнене сенсом, — говорить побратим Когут. — Він розумів ризик і знав, що він йде на війну. Залишився воїном до останнього подиху. Він став тим щитом, який дозволяє вам із нами будувати сім’ю, народжувати й ростити дітей, засипати в теплому ліжку. Ми не маємо права забути тих хто віддав своє життя за вашу свободу.

Герої не вмирають

Після виступів побратимів молитву провів благочинний отець Роман Масира з трьома церковнослужителями. Поховали Максима Олексюка на «Алеї Слави» міського кладовища.

Під час погребіння тіла прогримів салют від побратимів. У воїна залишилися мама Ірина та Андрій — брат, який навчається в десятому класі.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.