Яким був бізнес у Козятині півтора століття тому
- Наше місто своїй появі завдячує залізниці.
- Відкриємо вам невеликий секрет — козятинчани заробляли собі на хліб не лише на залізничному транспорті.
- Розповідаємо, що колись виготовляли і продавали у Козятині і яке з цих підприємств працює донині
Цими вихідними Козятину виповнилося 149. Попри те, що офіційною датою заснування Козятина вважається 7 липня 1874 року, поселення довкола залізничних колій виникло майже на 20 років раніше — вже у 1860 році на місці сучасних вулиць Винниченка, Пилипа Орлика, Стуса, частини Героїв Майдану, Грушевського і Незалежності вже були будинки. Про це свідчить старовинна військова карта Шуберта.
На той час більшою частиною сучасного Козятина володів Мар’ян Лехно-Васютинський. Він викупив ці землі у Йосипа Рожнятовського. І саме завдяки клопотанню Васютинського поселення отримало статус містечка. Це сталося 7 липня 1874 року. Мар’ян Лехно-Васютинський був не лише заможним паном, а й благодійником. Він пожертвував свої землі на будівництво земської лікарні, костелу, який був у районі сучасної пошти, залізничного училища, базарної площі, на місці якої нині сквер і площа Героїв Майдану.
Дохід наш заможний землевласник мав не лише зі своєї землі. У Козятині в Мар’яна Лехно-Васютинського був ще й бізнес. Йому належав цегельний завод. Розташовувався він у південно-західній частині міста, орієнтовно в районі вулиці Довженка. На панському цегельному заводі працювало двадцятеро селян.
Робили мінералку
Цегельний завод у Козятині на той час був не один. Ще одне таке підприємство розташовувалося на тій стороні. Імовірно, саме з продукції, виготовленої на цьому заводі, побудували знамениту козятинську швейну фабрику. У її стінах, до речі, колись варили пиво.
Виробляли у Козятині не лише хмільні напої. У 1900 році в нашому місті було два заклади штучної мінеральної води. А ще працювали два винних погреби, відвідувачам яких продавали вино, проте якого воно було виробництва (місцеве чи привозне) — точно сказати не можемо. Була також державна винна лавка і дві приватні лавки, де продавали пиво. Що казати, якщо в Козятині навіть бочки під всі ці напої виготовляли — у місті було дві бондарні.
Півтора століття тому у Козятині були не лише магазини й заводи, а й доволі розвинена, як на той час інфраструктура. Позаяк через місто проходила залізниця, а поруч із Козятином — міжміська дорога, у нас було два заїзди. Це недорогі готелі, де можна було переночувати, залишити коней з возом і поїсти. Ці заїзди розташовувалися неподалік один від одного за Білою Казармою.
Давали приватні уроки
На початку минулого століття місто розвивалося швидкими темпами і вже до 1913 року Козятин не лише виріс за масштабами, тут з’явилося ще більше різноманітних підприємств і товарних точок. Більше півсотні наших підприємців займалися бакалією, більше двох десятків продавали побутові товари першої необхідності, так само понад двадцять підприємців мали мануфактури — невеликі виробництва.
Було сто років тому в Козятині те, чого немає зараз — на той час у місті працювало цілих три книгарні. У той час, як нині немає жодної — єдиний книжковий магазин, який пропрацював шість десятиліть, зачинили три роки тому.
Працювали у місті тодішні аналоги сучасних банківських установ. Одна з таких — товариство взаємного кредиту. Це була своєрідна спілка, учасники якої робили членські внески і могли брати короткострокову позику, найчастіше для потреб своєї справи. Ще одне — боргово-збережувальне товариство. Це також була спілка. Учасникам товариства надавали кредити і брали в них кошти під депозит, а ті, хто не входив до спілки, міг оформити лише депозит.
А ще на початку минулого століття у Козятині працювала приватна школа для дівчат. Нею керувала Наталія Жойдік. За рік навчання учениці гімназії платили 100 рублів. Їм викладали не лише звичні для нас предмети, такі як математика, історія, малювання чи географія. Дівчата вчили одразу дві іноземні мови (французьку та німецьку), дізнавалися про тонкощі ораторського мистецтва на уроках словесності, а ще їм викладали те, що сьогодні є лише в програмах університету — педагогіку. Додамо, що гімназія Наталії Жойдік була не єдиною приватною школою для дівчат у Козятині. Свого часу у нашому місті була ще жіноча гімназія, якою керувала Елеонора фон-Таубе. Навчальний заклад працював у нашому місті короткий проміжок часу і вже через декілька місяців переїхав до Здолбунова.
Відоме на всю Україну
Сучасна вулиця Пилипа Орлика, яка на той час називалася Великою, була саме тією вулицею, де була найбільша кількість торговельних точок на квадратний метр. Власне, тоді це був самісінький центр Козятина. І один із промислів, який був розвинений у Козятині — торгівля м’ясом. Чотири підприємці у нашому місті продавали ковбасні вироби, двоє — м’ясо. І це все у 1913 році. Додамо також, що в Козятині колись була навіть бійня.
А в 1927 році почали будувати підприємство, яке працює до сьогоднішнього дня і не змінило напрямок своєї роботи. Це підприємство добре знають не лише козятинчани, тому що воно постачає продукцію для популярної в Україні мережі фаст-фудів. І ви вже точно здогадалися, що йдеться про Козятинський м’ясокомбінат.
Сто років тому це був кооптах. Спочатку на комбінаті переробляли виключно птицю, звідси і його назва. Через деякий час підприємство розширило межі своєї діяльності і почало випускати м’ясо та ковбасні вироби.
Читайте також:
Віряни будували його власноруч сім років: історія нашого костелу
Завдяки йому у нас з’явилася площа та ПРБ
Козятинському відділку поліції виповнилося сто років
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
Читач47