Віряни будували його власноруч сім років: історія нашого костелу

• Римо-католицький костел парафії Матері Божої Доброї Ради — друга релігійна споруда, яка з’явилася у Козятині за часів Незалежності.
• Тут справжні вітражі та старовинний дзвін, який привезли з Франції, а під час служби звучить органна музика.
• Розповідаємо, як у нашому місті з’явилася культова споруда і куди ходили молитися віряни, поки костелу не було

На мальовничому березі Водокачки височіє будівля з білої цегли із дзвіницею. Це — костел Матері Божої Доброї Ради, який звели у 1999 році. І це не перша римо-католицька культова споруда у Козятині. Ще на початку ХХ століття в нашому місті вже був костел. Він розташовувався на території сучасної будівлі Укрпошти. 

— То був дуже гарний храм, — розповідає отець Валерій Добровольський, настоятель римо-католицької парафії Матері Божої Доброї Ради і показує світлину, на якій зображений кам’яний костел у неоготичному стилі. — Не пам’ятаю, хто його архітектор, але це була відома людина.

Старовинний козятинський костел був дуже красивим і сучасники часто порівнюють його зі столичним Костелом Святого Миколая. Храм задумали звести ще у 1870-их роках. Науковиця Зоя Вільчинська згадує у своїй книзі «Наша історія» клопотання місцевого поміщика Мар’яна Лехно-Васютинського про будівництво у Козятині римо-католицької каплиці. Документ датується 1877 роком, але вирішення питання затягнулося на роки. Перш за все, через те, що довго обирали місце для майбутнього храму. Спочатку його хотіли звести на Базарній площі, яка займала територію сучасних Площі Героїв Майдану та Міського скверу. Костел мав бути на місці сучасної «клітки», втім через підвищену болотистість від цієї ідеї вирішили відмовитись. По-друге, римо-католицька парафія на той час була невеликою, тому спершу у Козятині з’явилися православна церква та синагоги.

У 1911 році у нашому місті нарешті почали зводити костел. Будівництво тривало цілих сім років. Втім проіснував храм не довго. Більшовики, які встановили у Козятині радянську владу, підірвали культову споруду вибухівкою, а ракушняк, який залишився від храму, використали під час будівництва ліцею №1. Про це нам розповідала Раїса Юр-Кирилюк, яка очолювала навчальний заклад впродовж 2001-2021 років.

Еліта сказала — будуйте на кістках

Так завершилася історія першого козятинського костелу, який, так само, як і сучасний, називався Матері Божої Доброї Ради. Понад шість десятиліть повноцінного римо-католицького храму у нашому місті не було. Було лише місце для молитви, яке відвідували віряни.

— Молитися ходили на колишню вулицю Кривошеїна (нині Євгена Гижі — авт.), біля м’ясокомбінату, — розповідає козятинчанин Віктор Кльоц. — Це був початок 80-их років. Бабуся-католичка, яка жила на тій вулиці, подарувала свій будинок і його народ переобладнав під храм. Першим туди почав приїжджати Леон Дубравський, теперішній єпископ-ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії. Він проводив богослужіння на свята. Священників тоді не було стільки, як зараз.

Щоб офіційно зареєструвати римо-католицьку капличку, яку козятинчани власноруч облаштували у будинку жінки, довелося добряче побігати і награтися із документами. Мешканці міста мусили їхати аж у Москву, адже саме там був центр Радянського Союзу, до якого на той час входила Україна. Перед розпадом СРСР комуністи нарешті дали добро на будівництво храму, але поставили умову — зводити на старому польському цвинтарі, який існував у місті ще від кінця ХІХ століття.

— Місцева еліта не давала побудувати там, де хотіли люди, — продовжує Віктор Кльоц. — Не скажу, де точно його планували зробити, але в кінцевому результаті побудували тут. Сказали: «Ваше кладовище, є традиція зводити костели на кістках». Але це, звісно, вигадки. У ті часи тут же не було цих п’ятиповерхових будинків, тут поле було. За Водокачкою було єврейське кладовище. Це ж острів з’явився, коли у НОДі головним був Лєсков. Тоді задумали робити парк на кладовищах. Позабирали валянки єврейські (так називають надгробки на єврейських цвинтарях через подібність до чобота — авт.), а тут не вийшло.

Не залишалося нічого іншого, як зводити храм на території цвинтаря. Тож коли копали фундамент, часто натрапляли на захоронення. Їх перепоховали у братській могилі за костелом і встановили пам’ятник із Архангелом-Михаїлом. Імена усіх, хто був похований у могилах, які довелося перенести, викарбували на гранітних плитах, що ліворуч від будівлі храму. Серед прізвищ — дідусь Віктора Кльоца.

Старий польський цвинтар, точніше те, що від нього залишилося, є і сьогодні. Але нині він не діючий. Тобто нових захоронень тут вже давно не роблять.

— Тільки одна бабця мала тут пам’ятник, який ще при житті собі поставила, — розповідає отець Валерій Добровольський. — Така у нас була бабця Валя. Торік вона померла і пам’ятник забрали з кладовища. Не можу стверджувати, що це так, але мені здається, що навіть там, де стоять пам’ятники — не всі справжні могили, а лише те, що від них залишилося. Хоча на деякі могили навідуються родичі. До прикладу, є могила, де похований лікар. Її приходять доглядати.

Допомогли поляки

Закладати фундамент починав отець Миколай разом із вірянами. У 1992 році його перевели в іншу парафію. Тодішній єпископ Ян Ольшанський призначив настоятелем Юзефа Мошковича. Він служив у Козятині до 2006 року. Саме Юзеф разом із вірянами власноруч зводив костел.

— Наш храм — це заслуга Юзефа, парафіян і друзів із Польщі, — каже Віктор Кльоц. — Парафіяни давали пейонзи. Це польською «гроші». Батьки наші і дідусі самі все будували, але наших грошей не вистачало, щоб довести усе до пуття. Тому добавку дали брати-поляки. Поляки сюди приїздили і деякі роботи робили.

Будівництво храму тривало протягом семи років. Нарешті у 1999 Костел Матері Божої Доброї Ради освятили. При вході у храм висить табличка, яка інформує про те, завдяки кому у нашому місті з’явився храм.

Протягом трьох десятків років у костелі змінилося п’ять отців. Після Юзефа прийшов отець Анатолій, потім — Ілля, після нього — отець Ігор. У 2020 році отця Ігоря перевели у Жмеринку, а настоятелем парафії Матері Божої Доброї Ради став Валерій Добровольський, який до цього був у Мурованих Курилівцях.

— У католиків не так, як у православних, що батюшка отримав приход у церкві і там до скону днів своїх, — пояснює Віктор Кльоц. — У нас міняють.

Родзинки храму

Внутрішнє оздоблення козятинського костелу вражає. Тут багато виробів ручної роботи. При вході на стіні висить розп’яття, вирізьблене із дерева. Це — робота Віктора Кльоца, яку чоловік подарував храму на цьогорічний Великдень.

У залі дерев’яні лавки із різьбленням, вівтар, єпископський трон та сповідальня. Із лівого боку дерев’яні сходи, що ведуть на другий поверх. Перше, що привертає увагу — неповторної краси вікно з вітражем, де зображена Діва Марія з маленьким Ісусом на руках, а у верхній шибці — костел.

— Цей вітраж робили ще за Юзефа, — розповідає Віктор Кльоц. — Робота художника-козятинця, який проживає у Києві. Це натуральний вітраж зі скла. Тому що є ще вітражі-обманки, які робляться фарбами та лаками. А тут справжні шматочки спеціального вітражного скла різних кольорів. Є така шина «енка», майстер вставляє в неї скло і підганяє її під розмір, а тоді ці частини з шинами спаюються разом. Це складний процес.

Коли вдень крізь вікно проходять сонячні промені, скло відбиває різнокольорові плями, які розходяться підлогою. Це неймовірно красиво. Та вражає не тільки це. Не в кожному костелі України можна почути органну музику, а в нашому костелі таких духових клавішних інструментів аж два.

— Це електричний орган, бо у справжнього органу труби мають бути, — пояснює отець Валерій Добровольський. — Це у Вінниці такий є, в центральному храмі. А наш орган вживаний, його нам подарували, тепер ми його поремонтували. Він чи з Італії, чи з Бельгії. Але це не є орган у класичному розумінні. Тому що в органу зовсім інша конструкція, то дуже складна штука. За звучанням він подібний до класичного органу, але хто чув орган справжній, розуміє, що це зовсім не те.

Що має свою історію, так це дзвін. Віктор Кльоц розповів нам, що отець Йозеф привіз його аж із Франції. Там зачинили один із жіночих монастирів. Ксьондз викупив дзвін, а поляки допомогли його відреставрувати. Раніше щоб у нього дзвонити, доводилося вилазити на дзвіницю. Потім його підключили до реле часу і він автоматично вмикався тричі на день: о восьмій, о дванадцятій та о вісімнадцятій. Та вже більше року дзвін на костелі мовчить, відколи почалася повномасштабна війна.

 

Читайте також:

Старовинні храми Козятинщини. Частина 1. Глухівці і Махаринці

Старовинні храми Козятинщини. Частина 2. Блажіївка

Старовинні храми Козятинщини. Частина 11. Костели у Махнівці та Самгородку

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.