Старовинні храми Козятинщини. Частина 2. Блажіївка

Село Блажіївка, що входить до Махаринецької сільради, має давню історію. Засноване воно у 1756 році.

«Поселення це отримало назву від засновника церкви, Блажея Абрамовича, оскільки до того часу тут були лише Махаринські хутори. У руках Блажея Абрамовича село залишалося до 1856 року, з якого належить Вікентію Орджевольському», — йдеться у книзі «Сказання про населені пункти Київської губернії» за 1864 рік.

Із цього можемо зробити висновок, що спершу на землях сучасної Блажіївки був невеличкий хутір, який згодом переріс у село.

У 1864 році село мало 1 тисячу 296 десятин землі. Тут мешкало 467 православних. Були у селі також римо-католики і євреї, але їх кількість на той час була зовсім незначною.

До чого тут святий Миколай?

У 1774 році у Блажіївці звели дерев’яну церкву з дерев’яною дзвіницею. Храм збудували за ініціативи Блажея Абрамовича, на честь якого й назвали село. А святиню звели на честь перенесення мощей Святого Миколая. Тому її назвали Церквою Святого Миколая. Підтверджують цей факт документи із фондів Центрального державного історичного архіву України. Там зберігаються метричні книги Блажіївської церкви, датовані 1801–1915 роками. У цих документах храм значиться як церква Святого Миколая.

Як ми вже згадували трохи раніше, церкву звели на честь перенесення мощей Миколая Чудотворця. Звісно, у Блажіївському храмі саркофагу із мощами святого ніколи не було. Мова йде про церковне свято, яке римо-католики святкують 9 травня, а греко-католики та православні — 22 травня.

Саме у травні 1087 року останки Миколая Чудотворця переправили з античного міста Міра, що у Туреччині, до італійського міста Барі.

Святий Миколай жив у Мірі у 4 столітті нашої ери і був там єпископом. У цьому античному місті, що розташоване у провінції Анталья, досі зберігається могила Святого Миколая.

►Гробниця Миколая Чудотворця у Туреччині. Фото з Вікіпедії

Чи справді нинішня церква у селі старовинна?

Церква у Блажіївці, що діє нині, називається Свято-Покровською. Але храм, про який йдеться у статті, називається Церквою святого Миколая. До того ж, у книзі Зої Вільчинської «Наша історія» у переліку православних храмів, що діяли на території нашого району, теж зазначено, що у Блажіївці була церква святого Миколая. Виникає логічне питання, чи нинішня церква у Блажіївці і є та сама церква святого Миколая?

Те, що церква дійсно старовинна, можна зрозуміти, просто поглянувши на світлини, зроблені всередині храму. Видно, що стінам не один рік.

►Фото з сайту zruchno.travel

У науковій статті Діани Цесьців та Івана Волошина про дерев’яні церкви Вінниччини за 2015 рік у переліку храмів теж зазначена Миколаївська церква, що у Блажіївці.

Про те, що Миколаївська церква і храм Святої Покрови — це одна й та сама святиня, свідчить і порівняння сучасної та старовинної мапи Блажіївки. На карті Шуберта 1846–1863 років церква позначена при головній дорозі, що вела в село.

На сучасній карті Гугл Свято-Покровська церква має точно таке саме географічне розташування.

Щоправда, на карті Шуберта Блажіївка мала дещо менші габарити. Тому храм був не в центрі села, а на в’їзді. Із часом село розбудувалося.

Релігійна громада Свято-Покровського храму у селі Блажіївка була заснована у 1991 році. Тобто, після проголошення незалежності. Можливо, у часи радянського союзу приміщення церкви використовували в інших цілях. Оскільки відомо, що на Козятинщині церкви часто перетворювали на зерносховища чи просвітницькі заклади.

У 2018 році храм у Блажіївці перейшов до помісної церкви.

Біля церкви поховані родичі Грушевського

Бібліотекар Ольга родом з Блажіївки. Вона розповіла нам, що за часів Радянського союзу приміщення церкви спершу використовували як клуб, а згодом — як зерносховище. А ще з розмови ми дізналися, що біля святині є могили родичів Михайла Грушевського.

— На території нашої церкви поховані з одного боку батюшка з сином, з іншого боку — матушка з дочкою, — каже Ольга. — Ви знаєте, що Грушевського мати з родини віруючих. Її батько був батюшкою. Одна сестра (матері Грушевського — авт.) залишилася у Білопіллі, а одна сестра, менша, вийшла за батюшку з нашого села. Оце ж вони поховані на території: син з її чоловіком, вона з дочкою. Її чоловік правив у нас в Блажіївці. Це що я вже від старожилів дізналася. Бо мені було цікаво, що це за хрести на території церкви.

Храм вцілів до наших днів, бо жодного разу не горів. Проте старовинних ікон там вже немає — їх просто покрали. Це підтверджує і Олег Соць, настоятель парафії храму Святої Покрови у Блажіївці.

— Покрали все, що можна було вкрасти, — каже отець Олег. — Я вже там 21 з половиною рік. За моєї пам’яті її разів 5 обкрадали. Книжки були, і якась ікона була одна, здається, називалася Августовська, 15-го року. Але покрали. Ломали і двері, і ґрати розшивали. По-всякому крали. Останній раз років 7 тому чи 8.

Усі статті про історію Козятина та району читайте тут.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.