До приходу до влади більшовиків, тобто, у дореволюційну епоху у Козятині було два християнських храми, плюс ще один храм у селі Козятині. Зауважимо, що наприкінці XIX століття містечком вважалася територія саме села Козятина. А нинішній центр міста та деякі райони Козятина називались «Станція Козятин».
Повернемося до церков. На території сучасного Козятина таких було дві: православна та римо-католицька. Трохи розповімо про них.
Першим звели православний храм. Він називався «Свято-Вознесенська церква». Також святиню називали «Залізнична церква». Пояснимо, чому.
Залізничники, що працювали на станції «Козятин», мешкали неподалік свого робочого місця. А найближча церква розташовувалася у селі Козятині. Сьогодні там будівля сільської ради. Йти до церкви доводилося пішки понад три кілометри, дороги були погані. Тому залізничники вирішили скинутися на побудову церкви. Так у нашому місті з’явився перший православний храм. Звісно, звели його не лише за кошт працівників станції.
Свято-Вознесенську церкву відкрили 25 серпня 1895 року. Розташовувалася вона на місці фізіо-терапевтичного відділення Козятинської ЦРЛ. Тому храм було видно з подвір’я другої школи.
►Такий вигляд мала Вознесенська церква. Фото з сайту Музею історії міста
Святиню спіткала гірка доля: більшовики, прийшовши до влади, винесли з храму усі речі. Було це у 1922 році. У книзі «Наша історія» місцевого історика Зої Вільчинської ми знайшли копію протоколу роботи комісії з вилучення церковних цінностей. У ньому вказано, що із Свято-Вознесенської церкви винесли срібну мирницю, Євангеліє у срібній палітурці, срібний хрест, срібну чашу, ковш, металевий спис із срібною рукояткою, дві малих срібних склянки, срібну ризу, чотирнадцять срібних лампадок, два срібних вінки. Загалом цінностей вилучили на 28 тисяч рублів.
►Під куполом просто повісили портрет Леніна і червону зірку. Фото з сайту Музею історії міста
Після цього церкву не стали руйнувати. У приміщенні відкрили Будинок піонерів. Це нам також підтвердили козятинчани-старожили, з якими ми спілкувалися минулого року.
У часи німецької окупації нацисти дозволили проводити богослужіння, та після звільнення Козятина у храмі знову стали проводити гуртки.
Так тривало до 1960-их років, доки не вирішили розширити приміщення Залізничної лікарні. Аж тоді будівлю святині знесли. А на подвір’ї під час будівельних робіт знайшли поховання. Про це нам також розповідали минулого року старожили.
Детальніше про це читайте у темі:
Наприкінці ХІХ століття у місті звели перший православний храм. Що зі святинею сьогодні
Другий храм, який був у Козятині до приходу більшовиків - римо-католицький костел. Як пише Зоя Вільчинська у своїй книзі, його звели дещо пізніше - у 1911-1912 роках. Посприяв у будівництві місцевий поміщик Мар’ян Лехно-Васютинський. Хоча католицька парафія налічувала невелику кількість осіб.
►Фото з сайту Музею історії міста
Будівля у готичному стилі розташовувалася у дворі сучасної пошти. Та простояла вона не довго. Після того, як місцева партверхівка розібралася з Вознесенською церквою, вона взялася і за костел.
Наприкінці 1930-их будівлю розібрали. А залишки будматеріалів використали під час будівництва корпусу школи №1.
Відтак у Козятині не залишилося жодного храму. Як зазначає дослідниця історії Вільчинська, у районі ПРБ на території старого російського кладовища звели невеличку каплицю. Туди перенесли речі з Вознесенської церкви і правили службу впродовж шістдесяти років. Нині на місці каплички стоїть церква Ікони Почаївської Божої матері.
Зі шкільних підручників історії ми знаємо, що у Радянському Союзі була планова економіка. Усе виробництво працювало за системою так званих п’ятирічок. Перша з них була п’ятирічкою стрімкої індустріалізації, друга - п’ятирічкою знищення релігії.
Але щоб знищити релігію, закрити самі храми було мало. Треба було змусити людей перестати молитися. Тому проводили певні роботи з людьми, аби запевнити їх у тому, що церква - це погано.
По всьому СРСР організовували гуртки «Об’єднання войовничих безвірників». Було таке і в Козятині при фабрично-заводському училищі. Це попередник сучасного МВПУЗТ. Але на початку 30-их, коли почав працювати цей гурток, особливих результатів не було. Про це писали у місцевій газеті «Колективна праця». Цитату з публікації ми прочитали у книзі Зої Вільчинської.
Через місцеву газету «Колективна праця» пояснювали, у чому, на думку більшовиків, полягала небезпека релігії.
«Завдання гнобителів-капіталістів при допомозі релігії виховати слухняних, покірних рабів, що піддавалися б. Тут на допомогу їм стають релігійні обряди, свята, як різдво та пасха. У ці дні поки ще більше затемнюють, прикривають справжнє становище, спускають пишну завісу народження «бога», що притуплює класову свідомість трудящих, відвертає їх увагу від боротьби з правителями», - йшлося в одній із публікацій «Колективної праці» за 1933-ій рік.
Зауважимо, що слова «Пасха», «Різдво» та «Бог» писалися з маленької літери.
Та подібні роз’яснення - не єдиний інструмент, яким користувалася влада. Перед Великоднем проводили кампанію здачі інкубаційних яєць під гаслом «Замість крашанки - раннє яйце!» Суть її полягала у тому, що піонери, комсомольці та члени гуртка безвірників переконували жінок здавати курячі яйця на інкубаційні станції. Мовляв, краще вивести курча, аніж зварити яйце та зробити крашанку.
Про те, як святкували Великдень у ті часи, нам розповів Георгій Мондзолевський. Чоловік родом з Росії, але мешкає у Козятині з 1968-го року.
- Усе було заборонено. Святкували, хто як міг, - каже Георгій. - Але я не був членом партії, тому я не боявся. Я тільки не йшов у партію через те, що така була несправедливість, що те забороняли, те не давали.
Чоловік разом із сім’єю готувався до свята. Паску пекли самі. Більше того, їм навіть вдавалося посвятити Великодній кошик. Для цього їздили з Козятина у Махаринці.
- У нас тут не було тоді церкви, капличка тільки була, - продовжує Георгій. - А ми їздили в Махаринці. Все підпільно робили. Був дядя Ваня такий, тут, у Козятині. У нього був “Запорожець”. То він нас брав машиною і підвозив. Дядя Ваня ходив до церкви і все святив. А ми в церкву, коли заходили, коли й не заходили.
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
№ 50 від 13 грудня 2024
Читати номер
Светлана Коломиец
Светлана Коломиец
Tatyana Timoschuk