Турбота як окремий вид психологічного насильства. Читати усім, хто любить вирішувати за інших, що їм “потрібно”

Коли стоїш перед вибором – відмовитися від турботи і «образити» людину, або прийняти її і зрадити себе (надіти шапку, коли тобі не холодно; з’їсти ще один шматочок пирога, тому що «сама пекла»; мовчки взяти з собою баночку лечо, яке не любиш).

Під прикриттям турботи інший нав’язливо пропонує «заподіяти добро», не чує тебе, не цікавиться бажаннями, вперто продавлюючи і домагаючись свого.

Як в анекдоті: «Сім’я прийшла в ресторан, офіціантка звертається до дитини:

Відео дня

– Що для вас, молодий чоловіче?

– Гамбургер і морозиво, – відповідає хлопчик. Тут втручається мама:

– Йому салат і курячу котлетку, будь ласка.

Офіціантка, продовжуючи дивитися на хлопчика:

– Морозиво з шоколадом або з карамеллю?

– Мама мама! – кричить дитина, – Тітка думає, що я справжній!»

Під пеленою «турботи» і правда, відчуваєш себе несправжнім (мої бажання не важливі, я – не важливий). Втім, той, хто піклується, може навіть цікавитися твоїми бажаннями: «тобі скільки картоплі покласти?».

Але у відповідь на «спасибі, я не хочу», тут же щедро накладає її в тарілку, примовляючи «їж-їж, це корисно (ти ж така худенька , голодна і ін.)». Що може просто зводити з розуму своїм «подвійним посланням» (я цікавлюся тобою, але мені плювати, чого ти хочеш).

Коли мимоволі задаєшся питанням: «Гей, зі мною все в порядку? Я взагалі – є?».

Любов, турбота, ніжність, пристрасть – все може бути насильством, якщо не спирається на відповідну реакцію іншої людини. Чомусь часто люди, в пориві своїх світлих почуттів, забувають про це. І ставлять знак рівності: люблю, значить маю право проявляти любов в будь-яких формах і в будь-якій кількості. Так, як вмію.

Заціловувати, не питаючи, приємно це іншому або вже вистачить. Вимагати говорити слова про любов, коли інший цього робити не хоче. Дбайливо насипати добавку, коли людина вже наїлася. Така «турбота» набагато тонше і хитріше влаштована, набагато глибше проникає і ранить, ніж пряма агресія. Адже від люті, злості і знецінення захистити себе простіше. А тут страшно зруйнувати відносини – з батьками, коханими, друзями.

Страшно – тому що ми всі були недогодовані в дитинстві любов’ю і боїмося її втратити. Тому що інший не зрозуміє, образиться, піде, відкине, адже він абсолютно впевнений, що заподіює добро і завдає непоправну користь. І ця впевненість збільшує його силу до неймовірних розмірів і знімає наліт сорому, який супроводжує акт насильства у здорових людей.

Виявляючи подібну «турботу», людина насправді дбає про себе (коли боїться, що її кинуть і намагається стати незамінним, коли хоче отримати щось натомість, коли вважає іншого дурнішим, безпорадним і т.п., і тому накидає своє бачення щастя). Таке ніжне насильство є результатом її невпевненості або інших внутрішній проблем. Вона завжди чекає подяки і слухняності, ображається, якщо її ігнорують, впадає в паніку, якщо турботу не приймають. Не допускаючи навіть думки про те, що інший має право вибору (в тому числі і на те, щоб погано себе обходити).

Стикаючись з такою турботою, важливо пам’ятати, що ви не відповідаєте за почуття інших людей. Вони мають право відчувати все, що завгодно з приводу вас, але лише вони несуть відповідальність за те, як розпоряджаються своїми почуттями. Важливо вирішити собі мати межі і право їх захищати так, як на даний момент ви вважаєте за потрібне: відокремлювати своє від чужого, встановлювати бар’єри, бути уважним до того, що відбувається у відносинах, прощати себе, якщо відразу не вийшло подбати про свій комфорт і ін .

Важливо пам’ятати, що справжня турбота завжди орієнтована на іншого і враховує його інтереси – коли людині важливий інший і його благополуччя, він чує його, уважний до його потреб і не буде вимагати нічого у відповідь. Виявляючи щиру турботу, людина знаходить і дає іншому не те, що він думає «йому треба», а те, що відповідає його природі.

Отець Тихон Кульбака

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety . Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».