Що ми не знали про Козятинський вокзал

• А ви знали, що наш вокзал завершили будувати насправді не в 1889-му, а аж у 1891-му році і зводили його господарським способом?
• Невідомі раніше цікаві факти про вокзал станції Козятин віднайшов краєзнавець Микола Купчик.
• Як виглядала розкішна буфетна зала, яку ми знаємо як ресторан «Імператор», що було на вокзалі окрім буфетних кас і чому до Козятина везли понад дві тисячі вагонів баласту, щоб збудувати вокзал — розповів дослідник історії

Краєзнавець, член Національної спілки краєзнавців Микола Купчик знайшов у журналі 1896 року статтю про вокзал станції Козятин, яку написав інженер, котрий брав участь у будівництві. Свою знахідку дослідник історії опублікував на сторінці у Фейсбук. Цитуємо Миколу Купчика:

«Козятин відомий як місто залізничників. Візитівкою міста є вокзал. Ця споруда має тривалу історію і надзвичайну архітектурну цінність, є архітектурною пам'яткою ХІХ століття місцевого значення. Вважається, що вокзал побудований у 1888-1889 роках, про це говорять і дати на приміщенні вокзалу. Однак нові відомості дещо уточнюють ці дати.

Інженер Станіслав Подгурський, який брав участь у будівництві вокзалу і розширенні станції Козятин, в журналі «Інженер» 1896 року том 20, №6 опублікував статтю під назвою «Нова станція Козятин Південно-західної залізниці». У цій статті інженер детально описав, як відбувалося будівництво пасажирського приміщення (вокзалу) та розширення станції Козятин в останній чверті ХІХ століття. Зокрема, Подгурський пише, що роботи з будівництва пасажирського приміщення розпочали 8 травня 1888 року і завершили наприкінці 1889 року, за виключенням оздоблення пасажирського приміщення, яка проводилась в 1890 році і приміщення було відкрите 22 січня 1891 року. Нижче подано частково статтю Станіслава Подругського:

«Середня частина будівлі (вокзалу — авт.) двоповерхова, крайня — одноповерхова. У центрі — кругла буфетна зала для пасажирів І та ІІ класів, діаметром в 10 сажнів (сажень — це 2,1 метра — авт.).

Балки зали на стелі закріплені до нижнього поясу залізної ферми голландської системи. Ферма розташована по діаметру зали, що співпадає з поздовжньою віссю всієї споруди. До верхнього поясу приєднані стропила даху, які в нього впираються.

Стеля куполоподібна, з розпалубленням для вікон другого поверху. Стіни і стеля прикрашені ліпниною. На стелі, у центрі залу велика люстра з 48 електричними лампами.

Підлога з білого мармуру, який викладений на зведеннях між рейками. Зал коридором з’єднаний з вбиральнями — чоловічою і жіночою та гостьовою овальної форми, з великого вікна якої відкривається в бік Одеси оригінальний вигляд на головну дорогу, який є продовженням вісі вокзалу. Другий коридор з протилежного боку від першого веде до вестибюлю та багажну. Зал І та ІІ класу, гостьова, коридори та вестибюль прикрашені ліпниною. Зал ІІІ класу, площею 90 квадратних метрів, розташований в одноповерховій частині будівлі. Підлога мозаїчна, стеля дерев’яна, фарбована під дуб.

На першому поверсі чергова кімната для жандармів, приймальний покій з ванною, аптека і кабінет лікаря, поштове відділення і телеграф, контора начальника станції з його кабінетом і кабінетом чергового по станції. У підвалі — судомийка, комори, винний погріб буфету, а також чергова кімната для багажних і сторожів. Також у підвалі розташовані котли водяного опалення. На другому поверсі обширна кухня для буфету (30 квадратних метрів), квартира буфетчика, квартири службовців, кімнати для агентів залізниці, який приїжджають у справах і кімнати з ліжками для пасажирів, які бажають залишитися на станції на деякий час, ліжка з постіллю здаються в оренду подобово.

Пасажирська будівля опалюється та вентилюється за трьома різними системами. У залах І та ІІ класу, гостьових та вбиральнях, тобто в західній частині споруди застосована водяна система низького тиску професора Лукашевича. Вестибюль та багажна, а також зала ІІІ класу, тобто східна частина опалюється і вентилюється кімнатними калориферами системи вищевказаного Лукашевича. Решта частини будівлі опалюється голандськими печами, які побудовані за тим же способом Лукашевича.

Перон високого типу оточує будівлю вокзалу майже з усіх боків, покритий металевим навісом параболічної форми в поперечному розділі, на чавунних колонах. Відмінна риса навісу в тому, що він не торкається будівлі (за виключенням проходів до вхідних дверей), тим самим не затуляє сонячне світло. Вода з дахів і перонів відведена в колектори, викладені під перонами, які одночасно слугують дренажними каналами, оскільки грунтові води дуже багаті. Під пероном розташовано льодосховище для буфету і дві комори для керосину та освітлювальних матеріалів. Вода проведена на всі поверхи будівлі, облаштовано п’ять пожежних кранів зі шлангами, окрім того, на даху чан з водою, довкола споруди також п’ять пожежних кранів. 

У дворі пасажирської будівлі побудовано двоповерховий житловий будинок зі службами для начальника станції та службовців і казарма зі службами для стрілочників та сторожів, а також для служби пасажирської будівлі. 

Роботи (з будівництва вокзалу — авт.) було розпочато 1888 року (8 травня почали закладати пасажирську будівлю), завершено наприкінці 1889 року, за виключенням оздоблення пасажирської будівлі, яке проводилося у 1890 році. Будівлю було відкрито 22 січня 1891 року. Усі роботи були виконані господарським способом, за виключенням земляних, а також пристрою опалення пасажирського приміщення (останнє виконано товариством «Лукашевич і К». За увесь час робіт прибуло і розвантажено на станції для робіт близько 10 700 вагонів каменю, цегли, рейок, вапна, піску та інших матеріалів та близько 2 100 вагонів баласту. Вартість усіх робіт по розширенню станції Козятин становить 893 837 рублів».

 

Читайте також:

Козятинським депо керував вчений зі світовим іменем

Рідкісні світлини старого Козятина показали у Музеї

Його будував увесь Козятинський район — історія створення ЦДЮТ

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.