Його будував увесь Козятинський район — історія створення ЦДЮТ

• Центр дитячої та юнацької творчості нещодавно відзначив своє 35-річчя.
• Чи знали ви, що саме Козятинський ЦДЮТ був першим на території України закладом позашкільної роботи подібного типу?
• І з’явився він у нашому місті завдяки праці різних установ та організацій.
• Ми не лише розкажемо, як народився Центр дитячої та юнацької творчості, а й покажемо унікальні фотографії

Майже кожен з козятинчан у дитинстві відвідував бодай один із гуртків Центру дитячої та юнацької творчості. А починалося все взимку 1988 року. Тоді у Козятині взялися зводити новий Будинок піонерів. Будівництво проводили за благодійні кошти — гроші здавали колгоспи та підприємства з усього колишнього Козятинського району. Будували також, як кажуть, всім миром.

— Кожна організація в районі давала своїх робітників, які приходили і працювали на будівництві, — розповідає Ольга Мельник. Більш ніж чверть століття вона пропрацювала директором Центру дитячої та юнацької творчості, а нині — на посаді заступника. — Рішення про будівництво ухвалили в січні, а сам центр відкрився у жовтні. За дев’ять місяців як дитина народжується, так народжувалася і ця будівля. Думаю, з колишнього покоління не було у Козятині людини, яка б тут не працювала на будівництві або чимось не допомагала.

Цеглу везли з Латвії

Будівництво Центру дитячої та юнацької творчості ініціював Геннадій Дубенков, який на той період очолював Козятинський район. Він безпосередньо керував процесом зведення будівлі.

— Я прийшла сюди на будівництво влітку, це був червень, — згадує Ольга Мельник. — Людина, яка відповідала за керівництво, пішла у відпустку, а Дубенков мене направив сюди. Дзвонить і питає: «КобилкИ встановили?». Це на дах конструкція. Я перепитую, які кобилкИ? Дубенков мені каже: «Вивчи, що це таке, тоді передзвониш». Я прораба ловлю, кажу йому, що Дубенков за якісь кобилкИ питає. Прораб мені на це каже: «Вже привезли, скоро будемо встановлювати». То я тут вчилася і тому, що мені треба по професії, і будівництву.







Новий Центр дитячої та юнацької творчості зводили на місці, де на початку ХХ століття була польська школа, якою керувала відома в освітянських колах Козицька. А цеглу для будівлі привозили аж із Латвії. Тоді Козятин тісно дружив із Латвійським містом Цесіс — делегації з нашого району часто їздили туди, латвійці неодноразово навідувалися до нас, а потім на ПРБ навіть відкрили кафе, яке назвали Цесіс.

Усі документи та світлини, пов’язані з історією створення центру вдалося зберегти завдяки Людмилі Дзюбенко, яка свого часу працювала методистом. На одній з таких фотографій четверо чоловіків у хутряних шапках.









— Це наші будівельники, на жаль, усіх із них вже немає, — показує Ольга Мельник чорно-білу світлину. — Не знаю за Сніцарева, він у нас був проєктантом. А це вже саме будівництво. Всі тут працювали: і чоловіки, і жінки також. Я вдячна всім тим людям, які будували наш центр, тому що вони старалися. Якщо коробку зводили, як кажуть, всім миром, то кожну із кімнат, яка тут є, оздоблювала конкретна організація — штукатурили, стелили підлогу, ставили вікна. Люди приходили, запитували, як краще, що зробити. У деяких кабінетах ще залишилися ті речі, які вони тут робили. Наприклад, шафи чи підставки під станки. Я вдячна нашим людям. Всі будували для дітей. А все, що робиться для дітей, робиться з любов’ю, віддачею та людською щирістю.

Приїжджали переймати наш досвід

На іншій світлині діти, вбрані у радянську шкільну форму. У руках вони тримають рушники з короваями. На цій фотографії знаковий момент для Центру дитячої та юнацької творчості — відкриття. Вперше вихованці переступили поріг новозбудованого закладу наприкінці жовтня 1988. І заклад цей був не простий. На той момент на території України подібних йому ще не було.







— У місті хотіли зробити осередок для дітей, де б вони могли займатися позашкільною роботою різних напрямків, — продовжує Ольга Мельник. — Щоб це був одночасно і будинок піонерів, і станція юних техніків, і станція юних натуралістів. Тому за рішенням Міністерства народної освіти у нас відкрили Центр позашкільної роботи з дітьми та підлітками. Тоді ми охоплювали чотири напрямки: організаційно-масовий, художньо-естетичний, науково-технічний і натуралістичний.

До Козятина приїжджали з інших міст переймати досвід позашкільної роботи. Адже наш центр мав свої очевидні переваги. По-перше, все було в одному приміщенні, тому не потрібно було виділяти фінансування окремо на створення будинку піонерів і окремо на станцію юних техніків чи юних натуралістів і шукати приміщення для різних закладів. По-друге, директор на увесь заклад теж тільки один. А це значить менше витрат на заробітну плату.

— Хоча це приміщення будувалося як осередок позашкілля, сюди вирішили помістити ще й бібліотеку, — додає Ольга Мельник. — Тому що приміщення, у якому на той час була бібліотека, було не в надто хорошому стані.

Навчали інкрустувати соломкою

Коли Центр почав свою роботу, його відвідували 1800 дітей, а педагогічний колектив налічував майже шістдесят працівників. Адже заклад обслуговував не лише місто, він мав статус районного. Свої осередки він мав майже у кожній сільській школі.

— Наприклад, у Бродецькому у нас був викладач, який володів технологією інкрустації соломкою, — розповідає Ольга Мельник. — Був у нас викладач, який займався фотографією і знімав кіно. Його роботи займали призові місця не тільки в області, а й загалом по країні. Ще був у нас гурток авіамоделювання. На жаль, зараз таких гуртків немає, тому що на їх розвиток потрібно багато грошей. 

Перші роки свого існування заклад постійно розвивався: гуртків ставало все більше, купували нові меблі та все, що необхідно для роботи. Переломним став 1996 рік. Тоді штат працівників скоротили більш ніж на 60%. Почалися проблеми з виплатою заробітної плати.

— Зараз ми працюємо стабільно, — каже Ольга Мельник. — Останні два роки нам виділяють гроші на розвиток Центру. Але були роки, як і загалом в Україні, коли кошти виділяли тільки на захищені статті — зарплати і комунальні послуги. Не зважаючи на це, ми вижили і працюємо. У нас хороші, естетично оформлені кабінети і в нас працюють керівники гуртків, які горять своєю справою. Я рада, що працюю з такими людьми, які небайдужі до того, що вони роблять. Діти приходять, роблять свої шедеври, відносять додому і радують своїх близьких.

У 2003 році заклад отримав свою сучасну назву і став Центром дитячої та юнацької творчості. Зараз у ЦДЮТ працює 13 різнопрофільних гуртків, на яких діти опановують англійську, співають, виготовляють сувеніри із підручних матеріалів, вчаться готувати, знайомляться із традиційними видами українського мистецтва і не тільки.

— Ми долучаємося до патріотичних акцій, тому що ми не байдужі до того, що відбувається і разом із тим робимо все, щоб кожна дитина отримала те, що має отримати в дитинстві: щирість, допомогу, задоволення від того, що вона робить і корисному навчитись, — підсумовує Ольга Мельник.

*Унікальні фотографії з архівів нам надали у Центрі дитячої та юнацької творчості. Частину світлин опублікували на сторінці Музею історії міста Козятин у Фейсбук

Читайте також:

Випускали не лише залізничників, а й будівельників: нашому училищу 145

Водокачка, вежа і не тільки: Показали унікальні фотографії старовинного Козятина

Яким був бізнес у Козятині півтора століття тому

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.