Козятинщина багата на таланти. І, як правило, природний талант Господь дає хорошим людям. Про одну хорошу жінку та ще й з талантом наша розповідь.
На життєвому годиннику козятинчанки Яніни Іванової 88. Більшу половину свого життя вона віддала тваринництву. Народилася весною 30-го. У сім’ї хліборобів. Крім неї, в її батьків було ще дві доньки, а в Яніни Григорівни — дві сестрички. З ними і ще кількома подругами вона працювала в полі, дорослішала у веселому сільському житті. Та корективи в дитинство внесла війна.
У 11-річному віці Яніна Григорівна, ще будучи дитям по роках та дорослою по роботі, була евакуйована в Тамбовську область разом з фермою, на якій працювала. Чотири місяці тягнувся той похід.
— Уся складність того перегону полягала в тому, щоб знову зібрати корів у купу після німецького бомбардування, — розповідає пані Яніна. — Бомбили німецькі літаки не один раз. Найбільше дісталося обозу під Каневом. Прибули на місце призначення вже в пізню осінь. Першочергова задача української ферми в селі Тамбовщини була допомагати фронту.
Після війни — назад в рідний край в Самгородок на ферму. Працювала наша героїня телятницею. І невдовзі стала кращим тваринником у Вінницькій області по приплоду поголів’я ВРХ (великої рогатої худоби). Молодого спеціаліста помітили в області і довірили молочну ферму. Та сказали новоспеченій завфермою, що крім професійної освіти потрібна освіта технічна. Довелось професіоналу своєї справи вступати в технікум. Чим поважаємо комуністичне минуле — дипломи про освіту в підземних переходах тоді не купували). Отож, нашій героїні довелось сидіти за партою.
За успіхи в роботі вона стала депутатом Верховної Ради трьох скликань.
— Тоді не було такого, що раз депутат, то й покинув роботу, — каже народна обраниця. — Десять днів депутатські справи, 5 — працювали в комісіях. А більшість часу працюєш на фермі.
Пізніше роботу нашої землячки оцінили в столиці. Стала заслуженим працівником сільського господарства. Пригадує Яніна Григорівна, як сиділа в президії з нагоди 50-річчя колишнього СРСР в одному ряду зі Щербицьким. Він після засідання зібрав працівників тваринної галузі і сказав: “Такі, як ви, годують Союз. Дякую вам за все!” І пригостив присутніх коньяком.
Тепер її досвід вже давно нікому не потрібний. А сама вона каже, що вже в літах. На нову владу вона не скаржиться, хоча лишилося з минулого хіба що звання “Почесна громадянка міста Козятина”. За інші заслуги перед державою лишилися тільки червоні книжечки. Прикро, адже наша землячка в прямому і переносному сенсі слова добилася успіхів своєю працею. Не було у неї родичів з грішми, не було і кума, щоб тягнув догори.
Про плани на майбутнє жартома каже:
— Хочу так чути, як бачу. А так на здоров’я не скаржуся. У мене в хаті двоє опікунів. Не дадуть пропасти.
Теперішньому поколінню побажала міцного здоров’я і “не виїздити за кордон, а будувати ту Європу в Україні і бути господарем на своїй Богом даній землі”.
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
№ 52 від 26 грудня 2024
Читати номер
Наталия Мышко