Вітряк у мініатюрі, прозора зупинка і трохи історії — прогулянка по Білопіллю

• А ви знали, що у нашому Білопіллі знімали кіно? А що колись Козятин підпорядковувався Білопіллю?

• Запрошуємо вас на віртуальну екскурсію до мальовничого села Глуховецької громади. Розповімо не лише наші враження, а й цікаві факти з історії Білопілля

Коли ми чуємо про Білопілля, перше, що одразу спадає на думку — Музей хліба під відкритим небом. Воно й не дивно, адже це унікальний культурний об’єкт Вінницької області, куди приїжджають з різних куточків України. Справжня гордість та родзинка цього музею — старовинний вітряк, якому вже більше ста років. Втім вітряк у Білопіллі не один. Неподалік від сільського цвинтаря ми натрапили на цікавий арт-об’єкт: у квітнику крихітний дерев’яний вітряк, а поруч із ним — жорна.

На сільському цвинтарі до цього часу збереглося декілька старовинних польських поховань. Адже свого часу у Білопіллі мешкала католицька спільнота.

— Житель Козятина, В’ячеслав Тимощук подарував нашому музею план Білопілля 1780 року, який він знайшов в архівах музею в Латвії, — розповідає Сергій Рибачук, директор Музею хліба. — На пагорбі біля ставків чорним нанесено кам’яний костел, який будували приблизно в 1700-ті роки. Поруч силует ще одного костелу. Є описи, що раніше на тому місці був дерев'яний костел. Його спалили монголо-татари.

Цей план Білопілля нині серед експонатів Музею хліба і є доказом того, що село має багату культурну спадщину. Не дивно, що періодично тут виявляють монети та інші знахідки давніх епох.

— Ми ще поки розбираємося, що це за арка на карті, — продовжує Сергій Рибачук. — Це в районі нашого кладовища. Раніше там був великий польський цвинтар. Там був цілий парк з алеями. Можливо, ця арка — це вхід до цього кладовища.

Мурований костел, позначений на старовинній карті, залишився хіба що в пам’яті старожилів та на деяких світлинах. Адже його зруйнували совєти у 1957 році. Сергій Рибачук каже, що за розповідями очевидців, храм підривали декілька разів. Камінь, з якого був збудований костел, збиралися використати для будівництва, однак із нього проклали лише декілька шосейних доріг. А ось залишки фундаменту можна де-не-де побачити в селі й досі, на подвір’ях людей, у кого старі, муровані погреби. Мешканці села розібрали залишки фундаменту і побудували з них господарські споруди.

— Фундамент розібрався приблизно до метра, — каже Рибачук. — Я знайшов описи в польських довідниках, що у підземеллі костелу було поховано близько десяти нащадків Тишкевича. І сам Вікентій Тишкевич був похований у Білопіллі. У стіні костелу навіть була мурована таблиця польською мовою: «Славному, пресвітлому Вікентію, графу Лойскету Бердихову Тишкевичу, рефендаріо Великого князівства Литовського орденів Білого орла святого Андрія і Фердинанда».

Тишкевичі у давнину володіли землями Білопілля, яке на той час, до речі, було містечком. Саме Вікентій Тишкевич побудував у Білопіллі мурований костел, який знищила радянська влада.

— На цій старовинній карті у центрі села чистий квадрат, — продовжує Сергій Рибачук. — Колись це була Базарна площа. Там проводили ярмарки, хоча ярмарковий стовп не зберігся. Казали, що колись на тому місці пам’ятники стояли. Колись у Білопіллі проводили десять ярмарків на рік. В одному з музеїв України навіть зберігається царський указ на проведення ярмарків у містечку. Я вважаю, що це завдяки євреям у нас було стільки ярмарок. Де євреї — там завжди було золото.

До слова, єврейська спільнота у Білопіллі була значно більшою, ніж навіть католицька. У 1860-их роках в містечку мешкало майже сім сотень євреїв. Серед них були як купці, так і міщани.

А в центрі села, де колись була базарна площа, тепер сучасна амбулаторія сімейної медицини, Культурно-спортивний комплекс. Привертають увагу охайні зупинки. У Білопіллі нам зустрілася навіть сучасна прозора зупинка. Не скрізь у Козятині така охайність на місцях висадки та посадки пасажирів. Це приємно вразило.

Ми вже згадували, що Білопілля має давню історію. Це містечко навіть є на карті французького інженера Гійома де Боплана 1648 року. Хоча офіційною датою заснування Білопілля вважається 1650 рік, вочевидь, село має значно давнішу історію, про що, зокрема, свідчать стародруки. В одному з таких джерел, «Словнику географічному королівства Польського» воно згадується як городище Бернавка, яке було ще в 1400-их роках.

Пізніше, вже за доби Тишкевичів, Білопілля стало центром ключа — адміністративно-територіальної одиниці на кшталт сучасниої територіальної громади. До складу Білопільського ключа входили декілька сіл Бердичівщини, а також Кашперівка, Селище, Панасівка, Пузирки, Гурівці, Непедівка, Вернигородок, Іванківці і навіть Козятин.

— Є ще одне Білопілля у Сумській області, — каже Сергій Рибачук. — Існує припущення, що його могли заснувати переселенці-козаки з нашого Білопілля. Вони виїхали туди приблизно у 1672 році і заснували на Сумщині місто.

До речі, наше Білопілля свою назву змінювало тричі. Історикиня Зоя Вільчинська знайшла в Бердичівському міському архіві документ, який свідчить про те, що у 1927 році Білопілля перейменували на Куйбишівку, на честь радянського політичного діяча, який брав участь у встановленні радянської влади на території росії. Однак білопільчанам нова назва не прийшла до снаги, тож село знову стало Білопіллям. Словом, село з надзвичайно багатою історією, яка привертає увагу поціновувачів минувшини.

— Свого часу про Білопілля зняли історичний фільм, і в нас в селі кіно знімали, — ділиться Сергій Рибачук. — Є у Бердичеві режисерка, яка знімає до Дня міста Бердичева любительські фільми. Вона знімала фільм про свою родину. Її родина була репресована і мама пішки йшла з Івано-Франківська, якщо не помиляюся, до Бердичева, де їх родина оселилася. Режисерка хотіла показати цей шлях у фільмі. Мама рік йшла і режисерка рік по сезонах свій фільм знімала. У нас фільмували саме ту сцену, де її родину репресували.

 

Читайте також:

Рівний асфальт, багато сосен і радянський пам’ятник з майбутнього: мандруємо в Глухівці

У Поличинцях височіє унікальна церква-фортеця

Унікальні куточки природи нашої Козятинщини

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.