Калинівка загоює рани

На момент візиту “RIA-Козятин” у Калинівку в минулу суботу можна було побачити, що життя у місті майже прийшло у звичну колію. Лише патрулі “копів” з нацгвардійцями, поодинокі військові автівки й вибите вибуховою хвилею скло нагадують про жах, який відбувся. Люди розповідають про ніч з 26 на 27 вересня  з різними емоціями. Вони раді, що все позаду і сподіваються — таке не повториться.

Навчальні заклади з вибитими вікнами та ямами від снарядів

Найбільше у Калинівці постраждав від вибухів район вулиць Воз’єднання і Машинобудівників. Тут не тільки повибивало вікна й двері, а й розтрощило снарядом стіни й зруйнувало один будинок. У районі лікарні снаряд влучив в огорожу, а в будинку навпроти на горищі вибило скло. Ще один — потрапив на садову ділянку, зламав гілку дерева і пошкодив гараж. Усі ці снаряди викопали та вивезли піротехнічні бригади. Вибило скло у вікнах Калинівської лікарні, технікуму, гуртожитку, школах, дитячому садку, будівлях “Машзаводу”. На день четвертий день після катастрофи більшість вікон вже затягнули плівкою, або поміняли. Сильної шкоди завдала вибухова хвиля дитячій спортивній школі. Там без скла на вікнах залишилась спортзала. У музичній школі від вибухів обвалилися стелі — через косметичний ремонт для “галочки”. Страшно уявити, що було б, вибухни арсенал вдень, коли в приміщенні школи знаходились діти! У школі-гімназії №2 вже майже закінчили заміну вікон. Кажуть, що роботи виконують за гроші батьків учнів. І не відомо, чи компенсують калинівчанам ці витрати. Місцева влада виділила тільки целофан і скло. У дитячому садочку на Машинобудівників затягнуті плівкою великі вікна, скло ще не поставили. У місті поступово відновлюють газопостачання. Уже нема великих черг за хлібом. На базарі знову йде торгівля, й вулиці біля нього заповнені машинами й людьми.

Згуртованість і взаємодопомога

Лише одна калинівчанка відмовилася розповісти газеті про “Ніч вибухів”. Сказала, що вже втомилася про це говорити. Інші охоче ділилися спогадами. Люди, які були евакуйовані, розповідають, що всюди їх гостинно приймали, поїли чаєм, годували, давали одяг. Калинівчани вдячні всім. Зокрема, висловлюють велику подяку поліції і Нацгвардії, які постійно патрулюють вулиці й забезпечують громадську безпеку. Кажуть, що присутність патрулів на вулицях відразу заспокоює й надає впевненості, що все під контролем. Про невдалу спробу мародерства згадали лише один раз.

Також калинівчани відмічають самоорганізованість людей під час евакуації. Паніки майже не було, тільки велика кількість машин на трасі ускладнювала виїзд з міста.

Наприклад, пані Олена була на дачі в Дружелюбівці, коли почалися вибухи. Усю ніч дачники з жахом поглядали на червоне небо над Калинівкою та приймали людей з міста. Син пані Олени особисто привіз 12 калинівчан. Жінка каже, що спочатку всі були впевнені, що вибухи, то диверсія. Але згодом змінили думку й вважають, що це замітання слідів якихось афер.

Калинівський громадський діяч і журналіст Леонід Миколайчук з вчителями Олегом Крівіцьким і Оленою Галас всю ніч і наступний день допомагали сусідкам-пенсіонеркам — сховали їх у підвалі, принесли продукти, зв’язалися з родичами бабусь. Леонід Миколайович розповідає, що коли приїхали мародери, він вийшов та прогнав їх геть.

— Ми зробили для сусідів все, що могли! — каже він. — Вважаю, це обов’язок кожного —  допомогти ближньому. Дуже прикро, що сталася ця трагедія. Треба робити висновки і не допустити повторення подібного.

Пані Тетяна, начальник відділу кадрів ПрАТ “Машзавод”, розповідає, що люди під час евакуації були дуже згуртовані. Жінка висловлює велику вдячність Петру Юрчишину, який багато робить для калинівчан у цей важкий час. Тетяна просить місцеву владу скоріше надати допомогу калинівській дитячій спортивній школі, де вибиті вікна у спортивній залі.

Пенсіонери Оксана і Дмитро частину ночі вибухів провели у бомбосховищі “Машзаводу”, а потім їх повезли в готельний комплекс “Колосок”. Кажуть, сиділи там в приміщенні ресторану. Їх будинок стоїть метрах в 20-ти від дому пані Галини, в який влучило 4 снаряди(!)

Треба вміти тримати удар

Галина Грушицька, власниця зруйнованого будинку в Калинівці, добре тримається і навіть жартує. Коли почалися вибухи, жінка подумала, що то салют на честь дня народження Порошенка. І навіть не сумнівалась в цьому!  Але, коли уламок снаряду влучив у веранду і вона загорілася, зрозуміла, що все набагато серйозніше. Від будинку залишилися тільки стіни і димохідна труба. Добре, що пані Галина зі своєю 89-річною мамою встигли евакуюватись. Єдина річ, яка вціліла у пожежі — книга Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”...

— У мене два питання, — каже жінка. — Хто за це все заплатить і хто за це все відповість? Сліз від мене ніхто не побачить. Кличко в свій час правильно сказав: треба тримати удар. Ось я і буду тримати цей удар долі. З Божою допомогою, з допомогою сусідів, друзів, волонтерів. Гройсман теж пообіцяв допомогти, і я йому вірю. Нехай там зверху розбираються, чи то халатність, чи то замітання слідів. Для цього існують слідчі та експерти. Я зовсім по іншому тепер дивлюсь на війну. Сюди просто уламки снарядів долітали і ми розуміли, що є команда, яка це все контролює, має припинити. Наскільки ж все страшніше під час справжніх обстрілів! Моя мама пройшла війну і в ту ніч питала в мене: що знову війна почалась? Не дай Боже таке пережити!

Життя продовжується

Калинівчани Петро Захарович і Аркадій Денисович ніч вибухів провели у себе в квартирах. Нікуди не виходили і не їздили. Кажуть, що трусило добряче, але великого жаху вони не відчували. Аркадій Денисович вийшов на балкон і сфотографував на телефон один з вибухів. Вердикт обох — що було, то пройшло, а життя продовжується! Пізніше до розмови приєднався Михайло Семенович, також старожил Калинівки. Він не залишився в місті в ніч вибухів, а поїхав до родичів у Голендри. Колись пан Михайло працював у військовій частині, де складувалися боєприпаси. Великого подиву від того, що сталося, він не виказує, але виглядає приголомшеним.

Запам’ятав, як нахилився будинок

А один калинівчанин у повному розпачі. Нещодавно він поховав жінку. А тут нова біда.

— Я пив чай у себе в квартирі, коли почались вибухи, — розповідає чоловік, ледь стримуючи сльози. — Вийшов на двір подивитися, що ж відбувається, і якраз пішла та вибухова хвиля. Єдине, що я запам’ятав — як нахилився будинок. Далі мене знесло до гаражів і я втратив свідомість. А коли отямився, то найбільш переживав за свого кота, як він, бідненький, це пережив. На щастя, з ним все гаразд, тільки злякався дуже! А в квартирі все було догори дригом, навіть  важкі речі зсунулися зі своїх місць — по хаті гуляла вибухова хвиля. Пощастило, що я вийшов на вулицю, мене могло просто розірвати!

Забула пиріжки

Ще одну історію довелося почути. Три пенсіонерки поїхали у Вінницю. Одна з них розповідає, що прийняла вибухи за грім. Вийшла на вулицю, а дощу нема. Тільки тоді побачила заграву від пожежі. Жінці зателефонувала знайома й сказала, що потрібно збирати речі і документи й тікати з міста. Сповіщення населення про евакуацію не було. Інші жінки добиралися спочатку до Корделівки та Махнівки (Комсомольського) попутними машинами. А потім вже поїхали до Вінниці.

— Я пекла пиріжки, — розповідає ще одна калинівчанка. — Почалися вибухи, я вимкнула духовку, швидко зібралася й поїхала. Уже в Голендрах згадала про пиріжки й думала весь час — чого ж їх з собою не взяла? (сміється)

Було дуже страшно

Дві дівчинки 10-12 років Олена і Віка досі не відійшли від подій тієї ночі, кажуть, що дуже злякалися.

— У нас в гостях була подруга мами, — пригадує Олена. — Коли почались вибухи, вона вийшла на балкон і побачила, що все небо червоне. Пізніше зателефонував брат і сказав, що це вибухає військова частина і треба їхати звідси. Ми зібралися і побігли на автовокзал. З нами була бабуся і ми поїхали до неї в Польову Лисівку. На другий день сказали, що має бути сильніша друга хвиля вибухів. Ми поїхали в Козятин до родичів. Але нічого страшного вже не відбувалося, ми там ще трохи побули і поїхали назад у Калинівку.

— Нам зателефонував мій брат, — розповідає Віка. — Сказав, щоб збиралися. Коли ми йшли до машини, прямо за моєю спиною вибило величезне скло. Уламки ледь не попали на мене. Було дуже страшно! Ми поїхали у Вінницю до родичів. Там побули два дні й повернулися додому.

Дуби прийняли на себе весь вогонь

Своєю точкою зору на трагедію з газетою “RIA-Козятин” поділився Євген Єруков, який з 1992 по 2005 рік був командиром ВЧ А-1119, де стався вибух,.

— Я всю ту ніч провів у частині, — каже він. — Військове містечко практично не постраждало. Тільки подекуди повибивало вікна. Мені не зрозуміло, чому снаряди так вибухали і летіли у різні боки. Мав би бути локалізований вибух. Там були наземні сховища з земляним обвалуванням (прим. ред. - насип, який не дозволяє снарядам розлітатися). Вони в якійсь мірі згасили вибухову хвилю, але не так, як повинно було б. Це мене теж бентежить. Я не можу точно сказати, які боєприпаси були на той момент у сховищах. Але, однозначно, вибух був не такий, який можна було передбачити. Що стало його причиною, я не знаю. Версію самозаймання відхиляю відразу — було вогко. Зараз там працюють слідчі групи і експерти. Незабаром вони зроблять свої висновки. Та все, що відбулося, виглядяє дуже підозріло! Дубовий ліс навколо військової частини прийняв на себе удар. Якби дерева не спинили полум’я, ми мали б наслідки, схожі на падіння Тунгуського метеориту!

А ось такий жах робиться у калинівській музичній школі

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.