Другий на його місці, мабуть, пропав чи спився б

— Дякую й учням школи за акцію під назвою ”5 картоплин”. Зібрану городину роздають самотнім мешканцям села і людям похилого віку.

Заслуговує на повагу і життєвий шлях, який припав на долю Віктора Демянюка.

Народився в Іванківцях у грізному 1941. Про війну мало що пам’ятає, тільки один епізод залишився в його пам’яті чітким і на все життя. Коли німці в 43 відступали, вони хаотично відстрілювались. Неподалік розірвався снаряд і осколок від нього прошив одежу дворічного Віктора та потрапив у залізну діжку, пробивши її. У 6 років пішов до школи. Закінчив 8-річку в селі, продовжив навчання в школі №1. Набувши середню освіту, мріяв вступити в Бердичівський автодорожний технікум. Тільки, як жителю села, для вступу в учбовий заклад потрібно було мати направлення. Тодішній голова колгоспу сказав юнаку Віктору: “Ти попаси рік худобу і в наступному дам тобі направлення. Тільки не так сталося, як гадалося. Не отримав обіцяного направлення пастух із середньою освітою в технікум і через 2 роки. Пішов працювати у господарство, обеззаражування зерна від шкідників. Через деякий час став спеціалістом сільгоспустанови. Методи української фірми були на той час передовими  в Європі. А фото самого новатора Віктора Демянюка було розміщено на виставці досягнень народного господарства.

Здавалось, престижна робота з перспективою на майбутнє, чого людині потрібно для повного щастя. Та на той час Віктор Тодосевич вже був одружений і мав двох діток. Підприємство, в якому працював, опікувалось шістьма районами області. Часті відрядження не давали молодому подружжю бути частіше разом і голова сімейства звільнився з роботи. У селі Іванківці в нього вже був побудований будинок. Було куди привести дружину. Навіть пропозиція керівництва отримати у Вінниці 3-кімнатну квартиру, не змінили рішення пана Віктора.

Тільки недовгим було свято на його вулиці. Дружина померла, залишився один з двома дітьми, яким потрібні жіночі руки. Женився вдруге. У нього два сини, у неї дві доньки. Прийняв, як рідних. Прожили 25 років і друга дружина пішла з життя. Доньки, яких він мав за рідних, сказали прямо: “Ти з мамою не розписаний, значить з хати вимітайся”. Повернувся назад у свій будинок.

У гостях в племінниці Зої Віталіївни познайомився з жінкою із столиці. Побралися і жили в Іванківцях. Та в їхню сім’ю постукала трагедія. У дружини вбили сина. Переїхали жити в Київ. Тільки не витримало серце матері важкої втрати. Два інсульти не дали шансу третій дружині пенсіонера живою вийти з реанімації…

Діти останньої дружини пропонували йому залишатися в Києві. Казали: “Ви маму любили, а онуки вас люблять і рідним дідом вважають, залишайтесь”.

— Та чого я буду роззявляти рота на чуже, — каже пенсіонер. — Переїхав назад у Іванківці. Хоча протягом короткого часу поховав двох синів та дружину, але якось треба жити…

Будинок в Іванківцях, поки жив у столиці, розграбували. Щоб відновити газове опалення, потрібні чималі кошти. Яких на дану пору у пенсіонера немає. На зиму Віктора Тедосевича забрала племінниця. А розвесниться, піде ремонтувати своє обійстя. Другий на його місці, мабуть, пропав чи спився б. А він живе, приймаючи удари долі. Живе, тому що завжди залишається людиною і світ не без добрих людей. Ось і учні про нього не забули...

Дмитро Артемчук

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.