Випускали не лише залізничників, а й будівельників: нашому училищу 145

• Міжрегіональне вище професійно-технічне училище залізничного транспорту — найстаріший навчальний заклад Козятина.
• Майже ровесник нашого міста цього року відсвяткував 145-річчя. Колись тут директори викладали співи, а ще училищу на декілька років довелося покинути Козятин.
• Розповідаємо про історію навчального закладу

Початок Козятину дала залізниця. Про це знають всі, адже до того, як через землі сучасного міста проклали рейки з коліями, тут була непролазна багнюка. Та завдяки залізничній галузі наше місто не лише з’явилося на карті і отримало певний статус. Залізниця подарувала нам потужний навчальний заклад.

«Кількість службовців на станції Козятин, в місцевому депо і в майстернях досягає (включно з членами сімей працівників) 5 тисяч осіб. Така кількість людей, об’єднаних однією справою та спільними потребами, викликала появу в Козятині залізничного народного училища, в якому навчається до 200 хлопчиків та дівчаток», — цитуємо «Ілюстрований путівник Південно-західної казенної залізниці» за 1898 рік.

Так у нашому місті почало працювати залізничне училище. Його відкрили у 1878-му, через чотири роки після того, як Козятин отримав статус повітового містечка.

Поруч був садок

Свій день народження училище відзначило на початку жовтня. Хоча в документах, які знайшла в архівах та опублікувала у своїй книзі «Наша історія» козятинська науковиця Зоя Вільчинська, вказано, що училище відкрили в середині квітня. На той період воно розташовувалося у двоповерховій будівлі. Окрім класних кімнат, на першому поверсі були службові квартири, в яких мешкали завідувач, вчителі, службовці та люди, які приїжджали на навчання від Міністерства народної просвіти чи адміністрації залізниці. На подвір’ї училища був невеликий садок.

Достеменно не відомо, у якій саме будівлі розташовувався навчальний заклад у перший рік свого існування. Та є припущення, що вищезгадане двоповерхове приміщення — стара будівля біля «круга» на вулиці В'ячеслава Чорновола (колишня Васьковського), де свого часу був гуртожиток, в якому мешкали учні училища.

Як вказано в документах, які дослідила Зоя Вільчинська, першим директором училища став Петро Степанковський. Про нього відомо небагато. Він здобув освіту в Немирівській гімназії, вивчав мову, історію та математику. Мав статус дворянина. Викладав в училищі співи. Отримував заробітну плату 720 карбованців на рік. Окрім директора, в училищі працювали ще вчителька та священник. Серед учнів дівчат було майже стільки ж, як і хлопчиків.

Другим директором став Василь Салган. Імовірно, пізніше він очолив інший навчальний заклад у Козятині — школу №9. А в 1895 році завідувачем училища став Григорій Василевський. Він навчався у Кам’янець-Подільській духовній семінарії. Тоді ж училище стало двокласним. На той час окрім залізничних спеціальностей тут викладали музику, а дівчатам давали уроки рукоділля. Також при училищі діяв хор.

Двічі переїжджало

У 1922 році навчальний заклад став фабрично-заводським училищем. Це — прототип сучасних закладів професійно-технічної освіти, де проводили підготовку кадрів. Директором призначили Федора Яновича, який перед тим, як очолити училище, працював машиністом паровозів. Через десять років його змінив Блоцький, проте керманичем він пробув недовго, тому що його репресували.

Під час Другої світової війни училище взагалі тимчасово переїхало. Про це два роки тому розповідав нам директор закладу Андрій Стецюк, коли ми писали про музей училища. Коли німецькі війська окупували Козятин, училище вирішили евакуювати. Спочатку викладачі разом з учнями поїхали в Лиман, що на Донеччині. Надовго там не залишилися, тому що через півтора місяця гітлерівці зайняли місто і довелося тікати ще далі — на територію росії. Тоді ж в училищі відкрили першу в історії закладу групу помічників машиніста паровоза, в яку набирали не хлопців, а виключно дівчат.

Викладачі та учні повернулися назад у Козятин аж у 1944-му, майже через рік після того, як радянські війська прогнали з міста нацистів.

Вчилися на мулярів

За час свого існування училище не лише мусило переїхати з Козятина, а й на декілька років змінити профіль своєї діяльності. Як відомо з архівних документів, які знайшла історик Зоя Вільчинська, у 1956 році в нашому училищі почали готувати будівельників, які мали обслуговувати залізничний транспорт. Причиною стало те, що обласне керівництво змінило профіль навчального закладу. Залізничні спеціальності значно скоротили, натомість почали набирати групи мулярів, пічників, теслярів та інші будівельні спеціальності.

На початку 1960-их років, коли залізниця перейшла на електротягу і почали використовувати електровози, в училищі знову стали набирати групи, пов’язані з залізничними професіями. Так навчальний заклад повернувся до звичного для себе профілю.

Колись там був аеродром

Коли після Другої світової війни взялися відбудовувати Козятин, у місті з’явився новий мікрорайон під назвою ПРБ. У 1975 році училище переїхало сюди. Новий корпус звели на вулиці Артура Венжика (колишня Олега Кошового). Сьогодні у цьому приміщенні розташовується гуртожиток, а колись там готували майбутніх машиністів, зв’язківців і не тільки. Старожили нашого міста, які навчалися в училищі, розповідали, що поруч із навчальним корпусом на колишній вулиці Кошового був навіть фонтан із фігурами пінгвінів. На той час училищем керував Петро Каменов.

Наступний директор, Юрій Зоргач, започаткував будівництво нового чотириповерхового корпусу. У цій будівлі навчальний заклад розташовується донині. Як розповідав нам діючий директор Андрій Стецюк, до Другої світової війни на тому місці був аеродром. Згодом територію засипали і там не було нічого — суцільне поле з підвищеним рівнем заболоченості. Коли вирішували, де будувати новий корпус училища, розглядали три варіанти — територію біля четвертої школи, біля танка і колишній аеродром. Зупинилися на третьому варіанті.

Першу палю забили у 1987 році. Будівлю здали в експлуатацію у 1990 році. Хоча побудували не все, що планували — на території мало бути ще два корпуси, де збиралися облаштувати навчальні майстерні та лабораторії.

 

Читайте також:

Водокачка, вежа і не тільки: Показали унікальні фотографії старовинного Козятина

Яким був бізнес у Козятині півтора століття тому

Віряни будували його власноруч сім років: історія нашого костелу