Юзефо-Миколаївський цукровий завод відзначив 125-річчя

• На Козятинщині розташований один із найстаріших в області заводів, який досі виготовляє цукор.
• Це Юзефо-Миколаївський цукровий завод, що почав свою діяльність у грудні далекого 1899-го.
• Його засновник товаришував із Гетьманом Скоропадським. Ділимося з вами цікавими фактами про одне із найдавніших підприємств нашого краю

Неподалік мальовничого села Широка Гребля, в оточенні трьох приток річки Десенка розташовується Михайлинський цукровий завод, виробничий підрозділ «Юзефо-Миколаївської АПК». Це одне із п’яти підприємств Вінниччини, що спеціалізується на цукроварінні. А ще одне із найстаріших — Михайлинський цукровий завод функціонує з 1899 року і це єдиний цукровий завод на теренах Козятинщини, який працює до цього часу, адже Бродецький та Махаринецький вже давно відійшли у небуття.

Позбувся всього через коней

Історична назва підприємства, про яке йде мова — Юзефо-Миколаївський цукровий завод. Швидше за все, він отримав свою назву від поселень, що розташовувалися неподалік. Адже цукроварню звели поруч із Йосипівкою. Однак Йосипівкою село стало називатися лише в часи Радянського Союзу. Його прадавня назва — Юзефівка. Але існують й інші версії походження назви заводу. Та про це трохи згодом.

У другій половині ХІХ століття Йосипівці підпорядковувалися довколишні села Михайлин, Миколаївка, яка колись називалася Голендрами, Флоріанівка, Малишівка та Широка Гребля, поруч із якою звели цукровий завод. Усі перераховані нами села належали одному панові — Юстину Абрамовичу. Він був молодим та неодруженим заможним чоловіком, мав чималі володіння, які отримав у спадок від своїх предків, котрі володіли землями поблизу Кордишівки. Однак усе втратив. У другій половині 1860-их у Юстина відібрали землі та маєтки і відправили його на заслання. Так царський уряд покарав пана за те, що допомагав польським повстанцям під час Січневого повстання шляхти у 1863-64 роках, коли поляки та литовці боролися за незалежність та відновлення державності. Юстин постачав повстанцям коней з власного господарства, за що й позбувся усіх земель та дворянських привілеїв.

Після того, як останнього з роду Абрамовичів, котрий володів Юзефівкою та сусідніми селами, відправили на заслання, Михайлин перейшов до власності Миколи Безака. Він був кадровим військовим, а також впродовж тринадцяти років керував поштово-телеграфною службою російської імперії, запровадивши чимало нововведень.

Микола мав три сина і дочку. По його смерті у 1897 році його володіння перейшли нащадкам. Тоді Йосипівку і довколишні Михайлин та Флоріанівку отримав у спадок Федір Безак.





Як і батько, Федір також був кадровим військовим. Він дослужив до звання полковника і в 36 років пішов у відставку. Разом із дружиною Оленою переїхав на Козятинщину, оселився у родовому маєтку в Йосипівці і вирішив присвятити життя суспільній діяльності. Федір Безак був членом земських зборів Бердичівського повіту та Київської губернії, до яких на той час належали землі Козятинщини, і почесним мировим суддею Бердичівського округу. А також був одним із членів правління Юзефо-Миколаївського буряко-цукрового рафінадного заводу. Саме за його сприяння поряд із Широкою Греблею з’явилося підприємство, яке функціонує вже 125 років.

Освячували на Миколая

Юзефо-Миколаївський цукровий завод будували місцеві селяни. Хоч Федір Безак і входив до правління, очолював підприємство Фелікс Богатько, інженер-механік. Він був директором Юзефо-Миколаївського цукрового заводу понад п’ятнадцять років. 

Як свідчить історичне джерело «Список населених пунктів Київської губернії за 1900 рік», на початку свого існування на Юзефо-Миколаївський цукроварні працювало 380 робітників, більшість із них — чоловіки. І це були не лише місцеві — третина усіх, хто займався цукроварінням, приїхали із сусідніх Волинської та Подільської губерній. Станом на 1913 рік Юзефо-Миколаївський завод виготовляв 408 тисяч пудів продукції, або 6,6 тисяч тонн цукру. Праця на Юзефо-Миколаївському заводі була надзвичайно складною. Більшість процесів виконували вручну і працювали робітники по 12 годин на добу.

Коли відкривали Юзефо-Миколаївський завод, запросили священника, щоб його освятити. Це було на День Святого Миколая. Отець освятив підприємство зі словами: «Віднині побудований за Божою волею на землі Юзефівській та освячений на День Святого Миколая завод називатиметься Юзефо-Миколаївським». Інформацію про це наводить стаття на Вінницькому інформаційному порталі, написана за матеріалами з Вінницького обласного архіву та дослідницької роботи Ф. Валявського.

Існує й інша версія походження назви заводу: буцім-то Федір Безак назвав його так на честь своїх дітей — Миколи та Юзефи. Однак вона не відповідає дійсності, адже суперечить історичним фактам. На той момент, коли підприємство почало працювати, Федір та Олена ще навіть не були одружені. Молодята побралися, коли Олені виповнилося двадцять, а це був 1900 рік. Навряд чи у них було двоє дітей поза шлюбом. Назвати підприємство Юзефо-Миколаївським пізніше Федір також не міг — у джерелах 1900 року завод вже згадується під назвою «Юзефо-Миколаївський». Та й дочку Федора звали не Юзефа, а Марія, а ось син у нього справді був Миколою.

Вулицю в столиці назвали на честь діда

Федір Безак був людиною не лише заможною, а й добродушною. У статті з Вінницького інформаційного порталу розповідається про велику пожежу в Йосипівці. Вогонь знищив більше десяти будинків. Тоді Федір Безак за власні гроші придбав будматеріали і реконструював хати, які постраждали від пожежі. Пан часто давав людям милостиню.

Після Лютневої революції 1917 року Федір Безак подав у відставку і поїхав з сім’єю до Києва. Він товаришував із Гетьманом Павлом Скоропадським, який гостював у Безаків в садибі Шлейфера. Це старовинна будівля у стилі модерн на розі сучасних вулиць Інститутської та Садової, яка є пам’яткою архітектури.

До речі, у столиці колись була навіть вулиця Безаківська (сьогодні Петлюри), названа на честь діда Федора, Олександра Безака, Київського, Волинського та Подільського генерал-губернатора, який був одним із активних учасників проєкту будівництва столичної залізниці. Однак, не можемо не зауважити, що Олександр Безак був також активним русифікатором.

Добудовували тричі

Згодом Федір Безак емігрував до Франції, де й помер у 1940 році. А Юзефо-Миколаївський цукровий завод після приходу до влади більшовиків націоналізували. Не оминули його працівників і сталінські репресії. Постраждали від них 23 спеціаліста, які працювали на цукроварні. Їм навіть не давали змоги попрощатися з рідними.

«Мама поїхала до Вінниці на побачення з батьком, та їй не дозволили. Вона довго ходила біля тюремних стін і зазирала у вікна. Раптом з-за решітки одного вікна з’явилася голова мого тата. Він встиг вигукнути: «Я вже не повернусь, живи одна, бережи нашу доньку». Мені тоді було 4 роки», — наводить наводяться у статті спогади доньки репресованого Свірського.

В роки Другої світової війни Юзефо-Миколаївський завод окупували нацисти. Щоб зашкодити німецьким військам вивозити продукцію з цукроварні, організували партизанську групу, яка влаштовувала диверсії — люди пускали під укіс поїзди нацистів, нищили вагони з технікою та боєприпасами і навіть спалили склад із сировиною.

У повоєнні 50-ті Юзефо-Миколаївський цукровий завод вперше добудували. Загалом підприємство пережило ще дві добудови — у 1970-их та 1980-их. Цукроварня почала виробляти продукцію на експорт ще за часів Радянського Союзу.

У 1995 році Уряд вирішив приватизувати підприємство і в 2000 продав останню четвертину акцій заводу, які перебували у державній власності. Сьогодні Михайлинський цукровий завод — це сучасне підприємство високої потужності.

Читайте також:

«Бачите, які гарні дівчата з Козятина?» Історичне фото та цікаві спогади про землячку

Козятинським депо керував вчений зі світовим іменем

Випускали не лише залізничників, а й будівельників: нашому училищу 145