Як Вуйна стала Перемогою, а Богудзенка — Листопадівкою: історичні назви сіл Козятинщини
- Понад десять сіл колишнього Козятинського району втратили свої первісні назви, а за період незалежності лише одне з них повернуло собі історичне найменування.
- Так Комсомольське стало Махнівкою. Розповідаємо, як колись називалися наші села і чому їх перейменували
За шістнадцять кілометрів один від одного розкинулося двоє Іванківців. Одні — під Бердичевом, інші — наші, під селом Козятином. Це зараз два населених пункти, котрі розділяє межа Житомирської та Вінницької областей, називаються однаково. А в давні часи, коли землі Козятинщини ще належали до Київської губернії, село під Бердичевом так і називалося «Іванківці». Натомість наші Іванківці споконвіку називалися «Янківцями».
Трохи більш ніж півтора століття тому Янківці належали графині Елеонорі, представниці відомого дворянського роду Тишкевичів. Імовірно, по її смерті село перейшло у власність Анель Тишкевич. Минуло ще півстоліття і Янківці перетворилися на Іванківці. Село перейменували за Указом Президії Верховної ради Української РСР, «з метою збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв», як вказували в тексті рішення. Хоча насправді історичну назву в Янківець забрали, але вони стали далеко не першим селом, яке радянська влада вирішила назвати по-своєму. Бо перш за все комуністи взялися за Листопадівку. Власне, село так називається лише останні сто років. Його історична назва дуже муляла око комуністам, бо споконвіку це була «Богудзенка».
Могло бути Домбалівкою
Більшість мешканців Богудзенки були поляками, тож імовірно назва села походить від фрази «Богу подяка». До речі, у більш пізніх джерелах Богудзенка згадується саме як «Богудяка». Населяли село шляхтичі римо-католики. Давній український краєзнавець Лаврентій Похилевич стверджував, що мешканці Богудзенки були настільки закритою громадою, що навіть уникали шлюбів із православними. А жили там доволі заможні люди, якщо врахувати той факт, що селяни взяли землі села в оренду у княгині Катерини Ігнатьєвої.
А потім до влади прийшли більшовики і в 1924 році Богудзенка перетворилася на Листопадівку. У документах так і вказували: «причиною перейменування стала назва села, що була в розумінні релігійного побуту». Зовсім не дивно, адже більшовики закривали церкви, перетворювали храми на клуби і склади та знищували святині. А тут взагалі село «Богудзенка» називається. Припускаємо, що Листопадівкою її назвали на честь Жовтневого перевороту, який відбувся 7 листопада за новим стилем.
Разом із Богудзенкою радянська влада стала мізкувати і над новою назвою для Фрідрового. Третина населення в селі була католиками. За давніми переказами на території Фрідрового колись височіло місто, яке зникло з лиця землі під час монголо-татарської навали. За іншою версією, перше поселення в околицях Фрідрового утворилося трохи західніше від сучасного села і буцім-то ще півтора століття тому там можна було побачити залишки кам’яного фундаменту будівель. Свого часу Фрідрове належало Антонові Пафнутьєву, який збудував у селі церкву. Бо до того селянам доводилося ходити в сусідню Обухівку. По смерті Антона село перейшло його спадкоємцям, а потім — Олександру Вавилову.
Історикиня Зоя Вільчинська у своїй книзі «Наша історія» пише, що Фрідрове збиралися перейменувати ще в 20-их роках на «Домбалівку». Однак перейменування торкнулося села вже у 1945 році. Зупинилися на назві Тернівка.
Не зазнали великих змін
У тому ж 1945 році з’явилося село Велике, яке споконвіку носило назву «Велика Радзивилівка». Достеменно невідомо, чи справді Велика Радзивилівка отримала свою назву від прізвища найбагатшого у Речі Посполитій роду Радзивилів. Однак враховуючи те, що чимало вихідців із Радзивилів володіли землями Бердичева та Бердичівського повіту, така теорія може мати місце.
Загалом села Козятинщини зазнали декілька хвиль перейменувань. За нашими підрахунками, радянська влада змінила назви 16% наших населених пунктів. Деякі, щоправда, кардинально не змінилися. До прикладу, Волоські Махаринці стали просто Махаринцями. Це давнє село у XVIII столітті належало до Білилівського маєтку князів Сангушків, пізніше — до Сокілецького ключа, який придбав Абрамович. Його онук, Іван-Едуард став власником Махаринець у середині ХІХ століття.
За кілька десятків років Волоські Махаринці розрослися ще більше — у селі з’явилася цукроварня, доволі потужна, адже там працювало 360 робітників. Окрім цукрового заводу, у Волоських Махаринцях були навіть своя лікарня з лікарем та фельдшером, однокласна народна міністерська школа, чим могли похвалитися не всі сусідні села, а також дві ковальні.
Того ж року, коли Волоські Махаринці стали просто «Махаринцями», Татарське Селище стало просто «Селищем». Воно має дуже давню історію. Принаймні, цей населений пункт відомий ще з середини ХІІІ століття. Можливо, його історія пов’язана з монголо-татарською навалою. Пізніше Татарське Селище опинилося у володінні Тишкевичів, як і Янківці.
Юзефівка у 1945 році стала Йосипівкою, про що свідчить запис в Енциклопедії історії міст і сіл Української РСР. Півтора століття тому це була резиденція Юстина Абрамовича. Як і Волоські Махаринці, Юзефівка також розвинулася завдяки цукроварні. І в Юзефівці так само була розвиненою медицина — на початку минулого століття село мало власну лікарню.
Прозвали село іменем власниці
Та якщо Йосипівка хоча б трохи подібна до «Юзефівки», то історична назва Перемоги, кардинально відрізняється. Споконвіку це село знали як «Вуйна». За твердженням етнографа Лаврентія Похилевича, місцеві називали його «Війна». У червні 1945 році Вуйна стала Перемогою. Не важко здогадатися, що село перейменували, щоб увіковічнити перемогу Радянського Союзу у Другій світовій війні.
Роком пізніше свою історичну назву втратила Лозівка, яка завше була Германівкою. У другій половині ХІХ століття Германівка належала поміщику Домініку Завистовському, а згодом опинилася у власності Сергія Мерінга. Це — непересічна особистість в українській історії, адже Сергій Мерінг був політичним діячем, а ще впливовою особою в цукроварінні.
Змінило свою назву і Садове. Зоя Вільчинська у своїй книзі «Наша історія» стверджує, що до перейменування Садове носило назву «хутір Крушеван» або ж «Агророзсадник». Інколи його ще називали «хутір Крушевського». Однак дослідивши мапи кінця ХІХ і початку ХХ століть, ми дійшли висновку, що на місці сучасного Садового колись міг бути хутір Некоревича, а пізніше — хутір Кленова Слобода, в якому було лише сім дворів. Цей хутір належав Тимофієві та Йосипу Березовським.
Остання хвиля перейменування торкнулася населених пунктів Козятинщини у 60-их. Тоді на карті з’явилися Молодіжне і Хліборобне. А колись це були Корчма Лемешівська та Корчма Райковецька відповідно, про що свідчить мапа ХІХ століття. На місці двох сучасних сіл були заїзди, які називали за назвами сусідніх сіл Лемешівка та Райки Калинівської громади. Відомо, що назва «Лемешівка» походить від лемеша — частини плуга, який використовували, щоб підрізати знизу грунт. За переказами, на території сучасної Лемешівки була кузня, де першими викували саме лемеші. Натомість Райки назвали на честь доньки Одеського губернатора, який придбав землі села і подарував їх своїй доньці Раїсі.
Читайте також:
Маєток на Козятинщині, оповитий легендами: від розкішного палацу до контори колгоспу
Портрети Леніна повісили замість ікон: історія старовинної церкви у Козятині, якої вже не існує
