Один вихідний, а на концерт — лише з дозволу директора: як вчилися у жіночій гімназії Козятина понад сто років тому
- Суворі правила, обов’язкова форма навіть поза уроками — таким було навчання у приватній жіночій гімназії Козятина, яку відкрили у вересні 1908 року.
- На той час не кожне місто могло похвалитися таким навчальним закладом. Відвідувати заняття могли дозволити собі не всі, адже це було дорогим задоволенням.
- Якою була ця гімназія і що з нею сталося — розкриваємо невідомі сторінки історії
П’ятниця, 10 березня 1917 року. Юна дівчина, вбрана у строгу сукню, поспішає на заняття. Сьогодні у неї чотири уроки: закон Божий, словесність, тобто аналог сучасного уроку літератури, історія та геометрія. Ця дівчина — учениця приватної жіночої гімназії імені Жойдік, що колись існувала в Козятині.
Навчальний заклад з’явився у місті залізничників у далекому 1908-му. Відкриття відбулося 18 вересня. Спершу це була прогімназія, яка давала неповну середню освіту, а через рік її реорганізували в гімназію. На той час гімназія займала у системі закладів загальної середньої освіти найвищу ланку — вона була значно потужнішою, ніж земська чи церковна школа та училище, які навчали елементарним основам грамоти. Випускники гімназій мали право вступати у вищі навчальні заклади, на кшталт інститутів. Крім того, відкривали гімназії не скрізь.
Плата за навчання — більше 20 тисяч
Заснувала приватну жіночу гімназію у Козятині Наталія Жойдік. Жодної детальної інформації про неї ми не знайшли. Натомість чимало цікавих фактів дізналися про її праву руку — Олену Безак.
У приватній жіночій гімназії Олена Безак обіймала посаду почесної піклувальниці. В її обов’язки входив фінансовий контроль: вона слідкувала за використанням коштів, які надходили до закладу. А навчання у гімназії було не безкоштовним — станом на 1911 рік плата становила сто рублів за курс.
Для порівняння, у 1911 році за годину проїзду по Києву у кареті, запряженій двома кіньми, візник брав один рубль. Ціну ми дізналися з газети «Киянин». Припускаємо, що на той час в межах міста за годину карета могла проїхати не більше 10 кілометрів. Якщо порівняти із сучасними цінами на таксі у столиці, плата в один рубль могла бути еквівалентною сучасним 211 гривням. Тож за рік навчання гімназистки могли платити близько 21 тисячі гривень, а то й більше. Це лише приблизні підрахунки.
Попри те, що навчання у козятинській гімназії було не дешевим, вона користувалася попитом: у 1911 році тут навчалося 129 дівчат, а вже за рік кількість учениць зросла до 162-ох.
На уроках читали твори давньої Греції
«Навчальний заклад займає зйомне приміщення (в селі Радашевича, поблизу вокзалу). Загальна площа приміщення 163,25 квадратних саженів (приблизно 742 квадратних метра — авт.)», — йдеться у Пам’ятній книзі Київського навчального округу за 1911-1912 рік.
Достеменно відомо, що розташовувалася приватна жіноча гімназія імені Жойдік в районі ПРБ, найімовірніше, на початку вулиці Захисників України (колишня 8-ма Гвардійська), у будівлі, яку козятинці знають як колишню вечірню школу. Саме у цьому приміщенні для гімназисток проводили заняття. Викладали у гімназії як точні та природничі науки (математику, фізику, географію), так і гуманітарні (мову, зокрема, німецьку, літературу). На уроках літератури читали всесвітньо відомі твори, такі як «Іліада» Гомера. Були заняття з гігієни, рукоділля, малювання, співів, а згодом ввели ще й заняття з французької. Обов’язковими були уроки закону Божого. Для цього в гімназії було два священика різних конфесій — православний Павло Ципріанович, настоятель церкви Вознесіння Господнього у Козятині та ксьондз Генріх Горський із Білопільського костелу. Обидва храми знищила радянська влада.
Щодня у гімназисток було по 4-5 уроків. Єдиний вихідний — неділя, адже в суботу також було навчання. Для кожної гімназистки друкували спеціальний щоденник, у якому окрім розкладу уроків та списку книг, які купували для навчання, були ще й правила поведінки. Адже оцінювали не лише знання дівчат, а й їх поведінку. І не тільки на уроках.
За недотримання правил — штраф
Були чіткі правила, як мали поводитися учениці за межами навчального закладу: дівчатам забороняли відвідувати оперетти (театри, де показували щось середнє між оперою і мюзиклом), кафе з живою музикою, маскаради, публічні бали на зібраннях і в клубах, публічні танцювальні вечори, кабінети для читань і навіть бібліотеки.
Лише з дозволу адміністрації гімназії і в супроводі батьків дівчатам дозволяли відвідувати оперу, цирк, драматичні театри, концерти та приватні вистави, публічні лекції, культурні заходи в парку, новорічні святкування, зоопарки, виставки картин. Але навіть тут були обмеження: у театрі чи опері сідати на верхні місця і на балконах у верхніх ярусах — зась. Гімназисткам дозволяли також відвідувати благодійні лотереї, але вони не могли продавати квитки.
Були обмеження і щодо зовнішнього вигляду — навіть у публічних місцях дівчата мали носити форму. За порушення правил могли оштрафувати. А за тим, щоб цих правил чітко дотримувалися, пильно слідкувала педагогічна рада. Її очолював Михайло Тутолмін, вчитель історії та російської мови. Серед педагогів гімназії було чимало вчителів із вищою освітою. Були і вчителі-сумісники. До прикладу, Микола Хітьков, який викладав у жіночій гімназії природничу історію, аналог сучасного природознавства, був також завідувачем залізничного училища.
Коли приватна жіноча гімназія припинила своє існування, достеменно невідомо. Можемо лише припустити, що навчальний заклад зник із приходом радянської влади, яка поклали край приватній освіті. Вже у 1921 році в приміщенні, де розташовувалася приватна жіночі гімназія, працювала єдина трудова школа. Це праматір сучасних ліцеїв №5 та №3. На початку 50-их єдину трудову школу реорганізували і розділили на дві окремих. У ті ж роки активно забудовувався мікрорайон ПРБ. Тоді для школи №5 звели нове приміщення на вулиці Григорія Сковороди. А в приміщенні колишньої трудової школи зробили школу вечірню.
Читайте також:
Портрети Леніна повісили замість ікон: історія старовинної церкви у Козятині, якої вже не існує
