Маєток на Козятинщині, оповитий легендами: від розкішного палацу до контори колгоспу

• У селі Красне височіють руїни колишнього панського маєтку.
• Кажуть, колись від цього палацу проклали підземний хід, що вів до сусіднього Самгородка.
• Кому міг належати маєток, що з ним сталося в радянський час і звідки походить назва села — з’ясовували наші журналісти

На Козятинщині залишилося зовсім мало ошатних панських маєтків, що привертають увагу своєю архітектурою. Один із таких, а точніше те, що від нього залишилося, розташований у Самгородоцькій громаді. На околиці села Красне, з-за верхів’я дерев виглядає металевий шпиль. На перший погляд здається, що це храм. Однак це не культова споруда. Ця будівля — руїни старовинного палацу. Мабуть, сто років тому це був надзвичайної краси маєток із вишуканою архітектурою та внутрішньої оздобою. І в цьому палаці хтось мав жити. Або ж використовувати його як гостьовий будиночок.















То хто ж володів маєтком? Ми спробували віднайти відповідь на це питання. І перше, з чого почали — це походження назви села. Те, що нині є Красним, колись було двома окремими хуторами. Про це свідчать чимало старовинних карт Козятинщини.





Однак на всіх цих мапах хутори позначені без назви. Найдавніша карта, на якій село згадується вже із назвою «Красне» датується 1944 роком. Це німецька мапа періоду Другої світової війни.

Історикиня Зоя Вільчинська у своїй книзі «Наша історія» пише, що Красне відоме з 1884 року як хутір «Красна ферма», посилаючись на «Список населених пунктів Бердичівської округи» за 1926 рік. Там справді є згадка про Красну ферму. Однак це — джерело радянської доби. А нас цікавить, як називалося село до приходу до влади совєтів. Адже не виключено, що його могли перейменувати. Більшовики змінили назву не одного десятка населених пунктів після встановлення радянської влади. Зокрема, Богудзенка у 20-их роках минулого століття перетворилася на Листопадівку.

Тож ми вирішили звернутися до друкованих джерел дорадянського періоду. В одному з таких стародруків — «Списку населених пунктів Київської губернії» за 1900 рік згадується про п’ять хуторів довкола Самгородка. Можливо, два з них — Мулькова Дубина та Ферма Оніхімовської — це саме тих два хутори, з яких пізніше утворилося нинішнє село Красне. Принаймні, за описом відстані до найближчої поштової станції, що базувалася у Самгородку, та залізничної станції, що розташовувалася у Голендрах, найбільше підходять саме ці два хутори.

Мулькова Дубина — це поміщицька лісова дача площею 19,6 гектарів. Ферма Оніхімовської була значно більшою. Вона займала площу в 703,5 гектара і складалася з одинадцяти дворів. Обидва хутори належали пані Оніхімовській. В одних джерелах вона згадується під іменем Людмила, в інших — Людвіка або Людвіга. Можливо, маєток у Красному — це і є Мулькова Дубина.

Ім’я Людмили Оніхімовської серед землевласників Самгородоччини ми зустріли у декількох документах, зокрема і в польських. Обидва підтверджують, що цій жінці належав чималий шмат землі в районі Самгородка — 714,5 гектарів.

Людмила, чи Людвіга походила з відомого шляхетного роду Оніхімовських. Вони були одними з хранителів гербу Котвіца німецького походження. Найдавніший матеріальний предмет, що підтверджує його існування, датується 1307 роком. Це — печатка з гербом.

Прізвище Оніхімовських є і в списку дворян Київської губернії початку ХХ століття. Зокрема, Іван-Петро Оніхімовський отримав титул дворянина у 1842 році. Однак ця гілка Оніхімовських, імовірно, проживала не в Бердичівському, а Сквирському повіті. Про що свідчать архівні документи.

Більш детальної інформації про Людмилу Оніхімовську, яка володіла Фермою та дачею Мулькова Дубина, нам знайти не вдалося. Але ми натрапили на ще одну старовинну мапу земель Козятинщини. Це — «Атлас Речі Посполитої». Його склав у 1899-1904 роках польський етнограф Олександр Яблоновський.

На цій карті в районі сучасного села Красне позначено два хутори. Один із них — Копчинського. Це прізвище нам вже знайоме. Копчинські володіли землями Самгородка і саме Тадеуш Копчинський став фундатором Самгородоцького костелу, про що ми вже розповідали.

Інший хутір позначений на карті як «Luckie», тобто «Луцьке» або «Люцьке», враховуючи, що літера «л» — м’яка. Можливо, це описка, і малося на увазі хутір Людмили, в народі Люсі. Із рештою, це лише наше припущення.

Натомість Юрій Береза, педагог та дослідник історії Козятинщини, зокрема, теми голокосту, вважає інакше. На його думку, назва Красне може мати зв’язок із батьком Пінхаса Красного — відомого політичного діяча Української центральної ради та Директорії.

— Зараз всі чомусь пов’язують походження назви Красне з прізвищем пана Красуцького, — каже Юрій Береза. — Але колись поруч із Красним була ще сусідня Софіївка. Ця ферма належала Ребіндеру. У частині довідників вказано, що Пінхас Красний народився у Самгородку. У деяких документах вказана Софіївка. Зокрема, у справі з Житомирського архіву СБУ, яку я бачив, де йдеться про арешт Пінхаса Красного, вказується місцем народження Софіївка. Швидше за все, його батько, Аврум Красний був керуючим на фермі, що була на території теперішнього Красного І ця ферма отримала в народі назву «Красна ферма». Пізніше батьки Пінхаса Красного виїхали з Софіївки, тому що у 1882 році євреям заборонили жити у селах. Тоді вони поселилися в Козятині, на вулиці Єврейській. Їх будинок був у районі сучасного скверу.

Юрій Береза звертає увагу ще й на інший фактор — давню назву Самгородка. Чимало з нас чули, що в давнину Самгородок називався «Смагрон». Саме з такою назвою містечко позначено на карті Боплана. Однак була ще одна стара назва — Красностав, про що, за словами краєзнавця, свідчать польські джерела. Адже ще з давніх часів на місці сучасного Самгородка була гребля на річці Десна.

Щодо палацу, то Юрій Береза вважає, що він імовірно міг належати панові Польховському. За однією з версій, у цього землевласника був кінний завод в Красному. Залишки панської конюшні можна побачити в селі й досі.

— Колись ще розказували легенди, що з Самгородка на Красне йшов підземний хід, — продовжує Юрій Береза. — Хоча це навряд чи правда, адже побудувати такий тунель — це великі кошти, та й який у ньому сенс. Навіть якщо в самому Самгородку такі підземні ходи й були, то їх будували найімовірніше до річки. Кажуть, що від костелу був такий підземний хід, тому що костел будувався як певна фортифікаційна споруда. У центрі села наче як періодично провалюється земля. Але це можуть бути елементи єврейських погребів. У центрі Самгородка раніше жили євреї і вони робили погреби у вигляді глечика. А єврейські хати тягнулися від вулиці до вулиці, між ними був тільки невеликий прохід. І часто погреби теж з’єднувалися. А тепер у тих місцях відбуваються провалля. 

Сам палац у Красному за радянських часів став конторою місцевого колгоспу. Частину будівлі використовували як бібліотеку та сільський клуб.

— Поки існував колгосп, ця будівля ще підтримувалася в належному стані, — підсумовує Юрій Береза. — Зрозуміло, що її перепланували. Там стояли тракторні бригади. Ще залишилися руїни механізованого корпусу. Воно все було накрите, але приблизно півтора роки тому витягнули з будівлі балки і завалилися сіни. В іншій частині будівлі дах зіпсувався і воно так само потихеньку-потихеньку і завалилося.

Нині ж від будівлі маєтку, котрий міг стати пам’яткою архітектури, залишилися самі руїні. Навесні та влітку до нього підступитися нереально. Усе через хащі, що ростуть довкола колишнього палацу.

Читайте також:

Що ховається всередині старовинного вітряка у Білопіллі

«Кірпічик» з ОРСівського хлібзаводу, ситро та морозиво — чим пахло рідне місто у дитинстві

Портрети Леніна повісили замість ікон: історія старовинної церкви у Козятині, якої вже не існує