ПРБ, якого ми зовсім не знали
- Виявляється, наше ПРБ приховує історію, що почалася задовго до «робітничих бараків».
- Понад сто років тому ця територія була хутором, а належав він священнику.
- Розкриваємо невідомі сторінки минулого мікрорайону з унікальною назвою
Що ми знаємо про мікрорайон ПРБ? Окрім того, що його назва розшифровується як «посьолок робітничих бараків»? Можливо, насправді ця частина Козятина має значно глибше минуле? Працюючи минулого року над однією з публікацій, ми знайшли інформацію, яка може повністю перевернути наше сприйняття ПРБ. Бо насправді починалося все зовсім не з «робітничих бараків». Історія цього мікрорайону значно давніша.
На початку центральної вулиці сучасного ПРБ — Захисників України — стоїть одноповерхова будівля. Козятинці старшого віку знають цю споруду як колишню вечірню школу. А понад сто років тому у стінах цього будинку розташовувалася приватна жіноча гімназія Наталії Жойдік.
«Гімназія Наталії Жойдік заснована 18 вересня 1908 року як прогімназія, реорганізована в гімназію 10 червня 1909 року. Зйомне приміщення (в присілку Радашевича, поблизу вокзалу). Загальна площа приміщення 163,25 квадратних саженів. Домової церкви немає», — цитуємо запис із Пам’ятної книги Київського навчального округу за 1911-12 навчальний рік.
Виходить, що гімназія Жойдік, тобто колишня вечірня школа розташовувалася не на території Козятина, а в присілку, чи на хуторі Радашевича. І це приміщення дійсно неподалік нашого вокзалу.
Хто ж такий Радашевич, якому належав цей хутір? Відомо, що серед представників роду Радашевичів було багато священнослужителіі. Це прізвище згадується у переліку священиків Вінницького та Проскурівського повітів. Це території сучасної Вінниччини та Хмельниччини. Наприкінці ХІХ століття у Жежелеві позаштатним дияконом церкви був Калістрат Радашевич. А його син, Нікодим Радашевич був священником Свято-георгіївської церкви у Безіменному та Миколаївської церкви у Пиковці. Він згадується у Київських єпархіальних відомостях за 1870 рік — голова єпархії висловив йому прихильність за зразкову роботу з благоустрою церкви. У Пиковці Нікодим не лише правив, а й навчав дітей читати, писати й рахувати, позаяк при храмі на той час діяла церковно-приходська школа.
Але Нікодим Радашевич був не звичайним священиком. Він згадується у списках мешканців Бердичівського повіту, які мали право брати участь у виборах. Потрапити до такого списку було не просто — щоб мати змогу долучатися до з’їзду повітових землевласників, людина повинна була володіти встановленою мінімальною кількістю нерухомого майна.
Тож Нікодим Радашевич був на одному рівні з Антоном Васютинським — племінником Мар’яна Лехно-Васютинського, якого можна назвати засновником Козятина, Федором Безаком — одним із засновників Юзефо-Миколаївської цукроварні, графами Тишкевичами — великими землевласниками Бердичівщини. Вони також були у виборних списках землевласників.
Згідно з вищезгаданим документом, Радашевич мав у володінні приблизно 307 гектарів землі. Це чимала територія — трохи менше, ніж площа сучасного Білопілля. Відомо, що йому належали землі, котрі входили до території Пиковця та Безіменного — про це вказано у Списку населених пунктів Київської губернії на початку ХХ століття.
Хутір Радашевича згадує у своїй праці «Наша історія» також дослідниця-історикиня Зоя Вільчинська. У книзі вона наводить дані із довідки про статистико-економічний стан районів на 1924 рік. У переліку населених пунктів цієї довідки є хутір Радашевича і належав він до Пиковецької сільської ради. Виходить, що територія сучасного ПРБ у давнину навіть не вважалася територією Козятина.
Якщо порівняти сучасну карту Козятина з мапою 1908 року, то можемо побачити, що 118 років тому в районі сучасного ПРБ майже нічого не було, окрім двох доріг: в межах сучасної вулиці Захисників України, та сучасної Ярослава Мудрого, яка в ті часи доходила аж до вулиці Довженка, що зовсім не дивно, адже м’ясокомбінат, який дещо вкоротив вулицю Ярослава Мудрого, побудують лише через дев’ятнадцять років.
Окрім доріг, в районі сучасного ПРБ у 1908 році було ще декілька будівель на початку вулиці Захисників України та вздовж залізниці. Одне з таких приміщень — колишня вечірня школа, яку ми вже згадували вище. І поруч — православний цвинтар із каплицею, що також збереглися донині. Зауважимо, що на той час кладовища розбивали переважно за межами населених пунктів, або ж на околиці. Це ще одне підтвердження того, що ПРБ був за межами самого Козятина.
На німецьких картах 1943 року в районі сучасного ПРБ позначено вже значно більше будівель. Зокрема відомо, що в ті часи на території колишнього НГЧ був концентраційний табір, де німецькій війська тримали радянських полонених.
Та навіть у 40-их більша частина будівель зосереджувалася між сучасними вулицями Захисників України та Артура Венжика і в районі м’ясокомбінату.
Масова ж розбудова ПРБ, яким ми його знаємо сьогодні, справді почалася вже після Другої світової війни — на рубежі 50-60 років минулого століття.
►Будівництво на вулиці Захисників України у 50-их роках. Фото з архіву Музею історії міста
Тоді ж звели більшість житлових будинків, упорядкували місце вшанування воїнів Другої світової війни, яке, до речі, переробляли двічі, про що свідчать навіть старі фотографії, а ще збудували ліцей №5.
Читайте також:
Квиток за ціною чобіт, а сидіння у вагонах — з дерева: як Козятин зустрів перший пасажирський потяг
