«У парку — велопрокат і каруселі. Дітей було море». Яким був Козятин 50 років тому

• Запрошуємо вас у чергову ретро-мандрівку.

• Цього разу розповімо, чим жив Козятин 1976 року.

• Ділимося спогадами козятинців — які фільми в кінотеатрі «Мир» сподобалися найбільше, яке пили ситро, в які ходили магазини

Уявіть, чи може пригадайте, яким був Козятин 1976 року. Площа і парк вже на звичному для нас місці, але замість великого дев’ятиповерхового будинку навпроти «Світанку» поки що одноповерхові будиночки. Залізничне училище розташовується в будівлях, де сьогодні КДЮСШ та гуртожитки, їх до речі здали в експлуатацію зовсім нещодавно, а на розі Куликівського і Незалежності замість пам’ятника-танка житловий масив. Та навіть до встановлення відомого багатьом пам’ятника-паровоза ще добрих одинадцять років. Ще навіть не всі будинки газифіковані. А Біла Казарма офіційно називається «селищем Петровського».

«Плакав весь зал»

Центральна площа міста у 1976 році — кінцева зупинка міських автобусів. Тут одна із головних культурних локацій тогочасного Козятина — широкоформатний кінотеатр «Мир», обладнаний за останнім на той час словом техніки. Сюди козятинці приходять дивитися фільми та мультфільми вже чотирнадцять років. 

— По 10 копійок був дитячий сеанс, — розповідає козятинчанка Валентина. — Фільми показували о 16, о 18 та о 21 годині вечора. Дітей на вечірні сеанси не пускали. Пам’ятаю, ми дивилися «Великі перегони».

«Великі перегони» — американська комедія про автоперегони Нью-Йорк — Париж, які влаштовує майстер небезпечних трюків.

►Кінотеатр «Мир», 70-ті роки. Фото з путівника «Козятин»

— Коли в кінотеатрі показували закордонні фільми — це було для нас неймовірно, — продовжує Валентина. — Зали були переповнені, доставляли додаткові стільчики. На 16 годину квиток коштував 20 копійок. Ще індійські фільми показували. Це взагалі була родзинка. Всі жінки, які йшли на індійські фільми, після перегляду плакали.

— Фільм «Слони мої друзі» — плакав весь зал і чомусь мені запам'яталось, — згадує Вячеслав Охромовський.

«Слони мої друзі» розповідає історію життя Раджу, якого в дитинстві врятували слони. Вже дорослим головний герой виступає з дресированими слонами, щоб заробити на життя. Він закохується в дівчину з заможної родини, одружується з нею, та згодом кохана вирішує піти від нього.

►Центральна площа міста, 70-ті роки. Фото з путівника «Козятин»

Віталій Жуковський згадує, що до походу в кіно козятинці гарно вбиралися, чоловіки одягали костюми та краватки, а після перегляду фільму людей був цілий натовп.

Ми у Козятині 1976 року, а це значить, що у міському сквері можна зазирнути у велопрокат і взяти залізного коня, щоб покататися.

— Тоді не у кожного була можливість придбати велосипед, а на велопрокаті в парку можна було навіть триколісний взяти і машинки там були, — розповідає Валентина. — Діти обожнювали це. На кутку як йти до парку з боку суду стояла будка і там оплачували велосипеди, які брали на прокат і каталися по колу. В парку була вимощена асфальтом доріжка. А ще були каруселі, на них дітей було море. Каруселей було декілька. Були невеликі, для дітей до 5 років, і була ще велика ланцюгова карусель, вона стояла праворуч від того місця, де сьогодні «СітіПарк».

►Афіша кінофільму біля міського скверу, 60-ті роки. На фото Галина Протоцька. Фото з колекції Музею історії міста Козятин

Валентину Жуковському та Ірині Максименко запам’яталися літні дискотеки у парку. А ще в сквері можна було поласувати морозивом.

— Морозиво ми купували здається за 19 копійок, пломбір, — каже Валентина. — Не було такого широкого вибору, як зараз. Стояли на вулиці продавчині з металевими морозильними камерами. Обов’язково така морозильна камера стояла на краю парку.

Ароматний хліб

Найтоповіший заклад громадського харчування того періоду — ресторан «Козятин» поруч із парком. Сьогодні це приміщення меблевого магазину та піцерії. Тут щотижня були рибні дні, готували комплексні обіди і навіть був відділ кулінарії. Хоча дозволити собі там повечеряти могли далеко не всі козятинці. У той час широким попитом користувалася перша їдальня у східній частині міста.

— Дорогою зі школи ми заходили з посілковами дівчатами в їдальню №1 біля бригадного будинку, де обідали і відпочивали машиністи і помічники, — згадує Ліка Семчук. — Там самообслуговування, завжди були тістечка дешеві і смачні — бушетки, молочники, зірочки з повидлом. Ми їх купували. Хліб біля каси на таці був безкоштовним. 

►Відділення заллізниці, 70-ті роки. Фото з путівника «Козятин»

До речі, про хліб. У Козятині 1976 року можна було покуштувати таке, чого немає зараз — випічку з ОРСовського хлібзаводу навпроти бані, де сьогодні відділення «Нової пошти».

— ОРСовський хлібзавод пік ароматний і дуже смачний хліб, — продовжує Ліка Семчук. — Його пахощі ввечері, коли ми йшли з занять танцювального гуртка в Районному будинку культури, страшенно збуджував у нас апетит. Іноді, коли ворота заводу були відкриті, ми випрошували і купували у робітників гарячий хліб прямо на заводі і потім дорогою додому після 21 години, гуртом, роздираючи на шматки його з задоволенням з'їдали. Сьогодні лише вдома можна спекти такий свіжий, ароматний, смачний хліб. 

►Міський сквер, 70-ті роки. Фото з путівника «Козятин»

— Найкращим був «кірпіч» із засмаженою скоринкою, — згадує Віталій Жуковський. — Вдома ріжеш, під кран з водою та посипаєш цукром — вау!

Чимало козятинців пам’ятають зі свого дитинства смачні пиріжки.

— Ми їздили в п’яту школу, залізничний вокзал — це була наша пристань на декілька хвилин, — згадує Ольга Самбур. — Які там були смачні пиріжки по п'ять копійок. Ми випускалися зі школи в 1976 році.

«Світанок» і катамарани на Водокачці

Козятинці обожнювали ситро  — і дорослі, і діти. Тоді саме працював місцевий ситроцех.

— Ситро ми всі любили, дюшес, — ділиться спогадами Валентина. — Для дітей ситро — це було за щастя. Ситро було і в автоматах, і в магазинах продавалося в пляшках. В автоматах по місту сироп не доливався, тому з автоматів ситро було не настільки солодке. Був навіть магазинчик у центрі міста біля універмагу, де заправляли сифони газованої води. Це було у нас дуже популярним. Звісно, черги стояли. Завжди дітей відправляли взяти цю воду. І поруч з цим магазинчиком стояв автомат із ситром. Ми завжди з четвертої школи (колишній ліцей, наразі ЦНАП — авт.) бігали туди і пили солодку воду.

►Корпус училища, 70-ті роки. Фото з путівника «Козятин»

На центральній вулиці міста один із головних продуктових магазинів того періоду — гастроном «Світанок».

— Після обіду в «Світанку» продавали рибу на брезенті, — згадує Віталій Жуковський. — Та торгівля до першої години ночі, та бочка квасу, смак якої не передати, та бабця-продавчиня морозива, у якої ніколи не було на здачу 1 копійки. Якщо свято — все місто чекає, бо буде пиво, шашлик, ковбаси — всі делікатеси в гастрономі.

►Залізничний парк, кінець 60-их. Фото Миколи Підпригорщука з колекції Музею історії міста Козятин

Поруч зі «Світанком», на першому поверсі житлового будинку, який багатьом козятинцям запам’ятався як кафе «Золушка» поки що магазин спорттоварів.

— «Спорттовари» дуже користувався попитом, — розповідає Валентина. — Там завжди товари чудові продавали, був хороший директор. Навіть іграшки новорічні там були.

Спортивна мекка міста в ті роки неподалік вокзалу. Це басейн «Дельфін», котрий відчинив свої двері для відвідувачів не так давно, і спортзал «Локомотив» поруч, де численні секції з гімнастики, волейболу, баскетболу, важкої та легкої атлетики.

►Стадіон, 70-ті роки. Фото з путівника «Козятин»

— Спортзал «Локомотив» був переповнений людьми, — згадує Віталій Жуковський. — Тренери ходили по школах, запрошували на тренування. Влітку приїздили та жили у спортзалі два місяці спортсмени олімпійського резерву з плавання. На Водокаці в ті роки риби було повно: карась, короп, був лин — це риба, яка живе в чистій воді, раки, ондатри, вужі. Абонемент на риболовлю на день коштував рубль. Їздив контролер, чи треба було вступати в товариство рибалок, це тоді коштувало десять рублів на рік. Ще була на Водокачці секція байдарок.

Ірина Максименко також згадує, що на Водокачці в ті роки можна було поплавати на катамаранах. Таким був Козятин 1976 року.

Читайте також:

Магічний ліхтар використовували у Козятині понад століття тому

Куди сходити, що поїсти і де скупитися у Козятині 113 років тому

«Кірпічик» з ОРСівського хлібзаводу, ситро та морозиво — чим пахло рідне місто у дитинстві