«Кірпічик» з ОРСівського хлібзаводу, ситро та морозиво — чим пахло рідне місто у дитинстві

• Запахи Козятина, яких вже немає, але які закарбувалися в пам’яті і викликають теплі спогади про безтурботні дитячі роки.
• Розповідаємо, якими ароматами були просякнуті вулички у місті залізничників

Уявіть собі Козятин 80-их років. На годиннику шоста ранку. Вулицю Винниченка — на той час ще Куйбишева — огортає аромат хліба щойно з печі. Саме тут розташовувався хлібокомбінат, що належав Відділу робітничого постачання (в народі більш відомого як ОРС). Завод випікав хліб, який місцеві називали «кірпічиком» через його форму. Саме запах цього «кірпічика» закарбувався в пам’яті багатьох козятинців.

— Маленьке віконечко в ларьку хлібзаводу і велика черга за хлібом «кірпічик» з хрусткою скоринкою, — ділиться спогадом із дитинства Наталія Чабанова.

Ми запитали мешканців міста у наших соцмережах, з якими запахами з дитинства у них асоціюється Козятин. Величезну кількість коментарів отримали саме про «кірпічик». Цей хліб пам’ятають з дитинства багато козятинців — і ті, хто жив неподалік хлібокомбінату, і ті, хто навчався в першій школі. Саме цим людям закарбувався в пам’яті ОРСівський хлібзавод, що вже понад трьох десятків років стоїть пусткою.

— Так любила йти з мамою біля хлібзаводу! В дитинстві мріяла там працювати, — пише Ірина Гуменюк.

— У дитинстві, коли ми ще вчилися в школі, нас водили на хлібозавод на екскурсію, і ми там їли хліб, щойно з печі, і пили ситро! Це неможливо забути, — згадує Світлана Галінська.

Козятинське ситро — це також легенда, яка зпам’яталася багатьом. Ситроцехів колись у місті було декілька. Один із них розташовувався на вулиці Грушевського між Маленьким базаром і блакитним вагончиком, ще один — ліворуч від ОРСівського хлібзаводу. Виготовляли вони газованку з декількома смаками.

— Ми в дитинстві бігали на ситроцех, де зараз відділення Нової пошти, двері були відчинені на дорогу і нас пригощали найсвіжішим «Дюшесом» в скляних пляшках, — ділиться Світлана Мацюк. — Смачнішого більше не пила!

— Я жила в Махаринцях, носила в Козятин молоко і завжди пила газовану воду з сиропом, — згадує Клавдія Мельничук.

Запам’яталося козятинцяям з дитинства не лише ситро, а й інші напої, яких зараз вже також не скуштуєш.

— Квас, — ділиться Ігор Кригер. — Обожнював всі його види. І знав всі місця базування. А у Козятині були аж дві точки, здається від хлібокомбінатів. 

Бочки з квасом на розлив стояли у середмісті Козятина навіть на початку 2000-них. Одна з таких щоліта працювала на вулиці Грушевського, біля колишнього «Абсолюта». В базарні дні там інколи назбирувалася ціла черга. Мешканці та гості міста, які йшли на закупи, полюбляли смакувати прохолодним свіжим квасом.

— Запам’ятався запах ароматної газованої води за три копійки з автоматів, які стояли біля «Нового універмагу» та шоколадного морозива у вафельних стаканчиках в тому ж таки Універмазі, — згадує Альбіна Грабова.

— Згадуєтся тітка Фаня зі своєю тачкою з газованою водою та морозивом, — пише Ольга Шудра. — Кожна дитина по черзі штовхала ту тачку до мосту по Винниченка. Тітка Фаня за це наливала нам води з сиропом або давала морозиво. І баня по вихідних зі своїми тазами. Треба було вистояти в черзі, щоб помитися.

Не дивно, що Баня на Винниченка для багатьох козятинців яскравий спогад із дитинства. Адже це була невід’ємна частина життя мешканців міста. Все тому, що у багатьох хрущовках на Винниченка не було ванних кімнат, лише туалети, тому у людей не було іншого виходу, як ходити митися в лазню. Бо водогін у місті залізничників хоч і працював ще з кінця ХІХ століття, але будували його не для потреб козятинців, а для заправки паровозів водою.

Якщо вже зайшла мова за залізницю, то у багатьох мешканців Козятина яскраві спогади про дитинство пов’язані із запахами від залізниці.

— Запах мазуту від залізничних колій, — згадує Ліка Семчук. — Коли 45 діб не була вдома, то повернувшись, готова була цілувати цю землю, просякнуту мазутом, так скучила за своїм рідним залізничним центром.

— У літню спеку пахло просмоленими шпалами рейкових полотен на залізниці, — пише Сергій Гуменюк.

Закарбувалася в пам’яті і випічка, котрою торгували на вокзалі.

— Запах пиріжків на пероні залізничного вокзалу, поки чекали потяг, — згадує Олена Побірченко. — Мені часто доводилося там бувати. А який чудовий був ресторан на вокзалі! Ми часто із татом туди заходили попити лимонаду, поїсти морозива і просто посидіти, бо потяга чекати доводилося довго.

Запах морозива — теж особливий спогад дитинства. Адже колись у Козятині виготовляли своє морозиво, на місцевому маслозаводі, який почав працювати ще у 50-их. Ті, кому пощастило скуштувати морозиво з маслозаводу, кажуть, що воно було неймовірно смачним.

— Від маслозаводу працював магазинчик, там завжди було дуже смачне морозиво та шоколадне масло, — ділиться Валентина Процюк.

Ласували не лише морозивом, а й іншими десертами і в кондитерських. Найвідоміша кав’ярня дитинства багатьох козятинців — легендарна «Золушка», яка працювала ще навіть на початку 2000-них.

— Заходиш і відчуваєш неймовірний аромат молока, — згадує Юлія Герасим’юк. — Стільці і колони, високі колони. Прилавок з морозивом та білі пластикові піали, наповнені морозивом та политі шоколадом. Аромат досі в моїй пам'яті.

— Дитинство запам’яталося морозивом з кафе «Роксолана» і «Золушка», морозивом з ларьочка біля «Крокуса», яке було неймовірно смачним, без упаковки, а просто заклеєне наліпкою поверх самого ескімо в стаканчику, — ділиться Юлія Корольова. — Смачнючим вершковим та шоколадним маслом і ароматом книжкового магазину.

Читайте також:

Проводили лижну естафету, грали у хокей і купалися взимку в Водокачці

Чим заробляли на життя козятинці сто і більше років тому

Де міг бути такий пам’ятник у Козятині? Допоможіть з’ясувати