Звіздини в ЖДК, «майовки» замість Великодня і червоні похорони: як у Козятині комуністи нищили релігію
- Напередодні Великодня розповідаємо, як комуністи намагалися переписати наші традиції та віру
Початок травня, 1924 рік. У Будинку науки і техніки залізничників станції Козятин, в народі ЖДК велелюдно. Чимало козятинців чекає і біля Аудиторії — саме так у ті роки офіційно називалося наше ЖДК. Із хвилини на хвилину в клубі проведуть «звіздини» для сина та доньки залізничника Соловйова.
Про традицію посвяти в жовтенята наші читачі точно чули, а ось про «звіздини», або як їх ще називали, «червоні хрестини» знають можливо не всі. Цей звичай набув широкої популярності в часи раннього Радянського союзу. Хлопчиків та дівчаток «звіздив», тобто приймав до комуни представник райвиконкому. Немовляті одягали на груди значок зірки. Цей звичай запровадили, аби замінити традицію хрестити дітей.
«Починається передача дітей Паркому, КСМУ (комуністичній спілці молоді — авт.), Спартаку. Учкпрофсож (дільничний комітет профспілки залізничників — авт.) дарує своєму членові спілки товаришу Соловйову два покривала і мануфактури на білизну для дітей.
Звіздини справили на робітників дуже гарне враження. Зроблено перший крок до цілковитого зриву з релігією», — так описувала звіздини у Козятині газета «Голос праці».
У публікації за 1924 рік йдеться про те, що дітей Соловйова передали до Спартака. Найімовірніше, йшлося про організацію, подібну до Союзу Спартака — марксистської організації, що виникла у Німеччині на початку ХХ століття і стала частиною Німецької комуністичної партії. Учасницею Союзу Спартака була діячка Роза Люксембург, яку разом із Карлом Марксом так любили і пропагували в Радянському Союзі. У недалекому минулому навіть одна із вулиць у середмісті Козятина носила ім’я Рози Люксембург.
Та повернімося до звіздин. Під час церемонії дітям не лише одягали значки зірок, а й давали імена. Доньку пана Соловйова на звіздинах назвали Нінель, а сина — Май. Нінель — одне з найпопулярніших у радянські часи жіночих імен. Насправді це слово походить від прочитання прізвища «Ленін» навпаки. Звідки походить ім’я Май, теж не важко здогадатися — це возвеличення одного з комуністичних символів, а саме Дня солідарності трудящих, яке відзначали першого травня.
До речі, Перше травня в СРСР запровадили також не просто так. Це була чергова спроба замінити традиції. До приходу більшовиків найбільшим весняним святом у нашій культурі був Великдень.Тож аби люди не йшли з крашанками, писанками та паскою до церкви, комуністи вирішили запровадити нову весняну традицію — святкування першого травня. Тоді ж з’явилася і традиція влаштовувати «майовки» — посиденьки на природі, які також були приурочені до першого травня.
У роки раннього СРСР в Козятині та районі на перше травня почали влаштовували оркестрову ходу, мітинги, вистави, концерти, випуски лікпунктів — курсів, на яких навчали писати та читати в рамках кампанії з ліквідації неписьменності. Часто саме на перше травня проводили і вищезгадані «звіздини».
«Веселий, урочистий настрій. «Пасха не була й наполовину така весела, як перше травня», — кажуть селяни», — так писала про перше травня у Козятині та сусідніх селах газета «Голос праці».
Щоб відвернути людей від релігії, проводили не лише першотравневі розваги та «червоні хрестини», а й так звані «червоні похорони». Один із таких відбувся у Пиківцях 8 квітня 1925 року. Проводжали в останню путь молодого військового, котрий демобілізувався і був членом комітету незаможних селян — органу влади в селі, який, зокрема, займався розкуркуленням та колективізацією. До слова, це був перший у Пиківцях похорон по-новому — священника не запросили, а похоронну процесію супроводжували музики та червоні прапори.
«Після виступів біля сільбуду та могили покійника представників місцевих організацій та гри й співу жалібного маршу селяни цілком зрозуміли, що старі релігійно-традиційні похорони не віддавали належної останньої шани людині», — писали в «Голосі праці» про похорон у Пиківцях.
Агресивна антирелігійна кампанія більшовиків була спрямована не лише на те, щоб викорінити традиції, пов’язані із церквою, а й на знищення храмів. На початку 20-их років прикриваючись потребою в додаткових коштах через голод 1922-го на Козятинщині почали масово конфісковувати церковні цінності.
Історикиня Зоя Вільчинська у своїй праці «Наша історія» цитує документ, у якому йдеться про вилучення атрибутів Вознесенської церкви у Козятині. Її ще називали залізничною, адже на спродудження цієї церкви збирали гроші залізничники. Дерев’яний храм розташовувався на сучасній вулиці Винниченка, на території нинішньої Центральної районної лікарні. Із Вознесенської церкви забрали дванадцять срібних та позолочених предметів. Серед найцінніших — Євангеліє в срібній палітурці та срібний хрест. Срібла у вилучених предметах було загальною вагою в 18,2 кілограма. За сучасними цінами на срібний брухт це приблизно понад 272 тисячі гривень.
Комуністи не лише конфісковували церковні цінності. За даними, які наводить Зоя Вільчинська, до приходу більшовиків на теренах Козятинщини було сорок три храми, і це тільки православних. Більшість святинь комуністи знищили, деякі перетворили на клуби та склади.
Зокрема, у самому Козятині у першій половині 1920-их років були Вознесенська церква та римо-католицький костел у центрі міста, а також Лукинська церква в центрі села Козятина. Жодна зі святинь до нашого часу не збереглася — костел та Лукинську церкву зруйнували, на місці останньої зробили сільський клуб, а Вознесенську церкву спершу перетворили на палац піонерів, а потім і зовсім розібрали, коли добудовували лікарню, про що ми вже свого часу розповідали.
Читайте також:
Засудили і розстріляли: трагічна доля роду власника Глуховецького та Турбівського каолінових заводів
Трагічна доля директора Козятинського училища Миколи Хитька
«Дід Олекса попав за язика»: козятинці поділилися історіями репресованих рідних
