Забутий бій 4-ї роти батальйону "Донбас" у с.Широкиному

Вже минуло три роки з початку героїчних боїв за село Широкине .

 Мій позивний Велес. На той час  я - заступник командира 4-ї роти батальйону спеціального призначення НГУ "Донбас", безпосередній учасник та старший на позиціях "фортеці Широкине". І я хочу спробувати розповісти в хронологічному порядку зі своїми думками та почуттями лише про один епізод тих героїчних днів батальйону "Донбас". Епізод  тривалістю у п’ять діб, про трагічний перший захід батальйону в с.Широкине 15 лютого 2015 року та історію оборони нової позиції, зведеним загоном бійців батальйону "Донбас". Загоном, сформованим мною з бійців різних підрозділів 4-ї роти  батальйону "Донбас", які вийшли останніми з засідки, які забувши про страх оточення, відсутність зв’язку, обмеження боєкомплекту та їжі, зайняли нову позицію та тримали її в п’ятидобовому майже безперервному бою.

14.02.15, аеропорт Маріуполь

Нарешті  4-та рота прибула в м. Маріуполь. Аеропорт Маріуполь - нова база батальйону "Донбас". Коротка нарада з командирами підрозділів, хлопці розвантажують "КрАЗи", автобуси, йде звичайний процес облаштування на новому місці. В мене настрій м’яко кажучи "важкий", працюю як робот на автоматі, майже божеволіюію, минуло лише два дні,  як загинув у бою під Дебальцевим боєць батальйону "Донбас" з позивним Впевнений - мій син Андрійко.

(солдат Камінський Андрій Ігорович (Впевнений), геройськи загинув у бою під с. Логвиновим біля Дебальцевого 12 лютого 2015 року. Світла пам’ять, синку!)

Хлопці знають і підтримують, а в мене лише одне бажання, яке не дає з’їхати з глузду – в бій, зараз і негайно! І Боги почули мене, почули моє прохання. За годину по прибутті до аеропорту надходить наказ від командуючого сектору "М": командиру 4-ї роти батальйону "Донбас" прибути на командний пункт сектору "М" для отримання бойового наказу. За п’ять хвилин ми з "Майором" (командир 4-ї роти) прибули на КП командуючого. Отримуємо бойовий наказ: "15.02.15 р. змінити особовий склад полку "Азов" на позиціях в с.Широкине, які полк "Азов" захопив  під час вдалої наступальної операції з 10.02.15 по 14.02.15 р.". Отже - вже завтра в бій. Негайно почалася підготовка роти до бойового виходу.

15.02.15 року, день, аеропорт Маріуполь

Шикування роти перед  маршем на с. Широкине. Традиційне питання командира роти особовому складу : "Хто  не може, з якихся причин, виїхати на виконання бойового завдання"?  Як завжди декілька чоловік виходять зі строю та йдуть до "терміналу аеропорту" , але осуду хлопців немає, всі розуміють:  війна - це жах, бій - це можливе  каліцтво або смерть.  Можливо, цього разу просто не їх день. "Майор" доводить бійцям бойовий наказ: "Виступаємо на Широкине". Команда "по машинах", хлопці завантажуються у "КрАЗи" , на броню БТР-4е. Командир роти в головній машині колони. Я, як заступник командира роти, в кабіні замикаючого  колону "КрАЗа".  Водій мого "КрАЗа"- Воділа, з нами в кабіні Катана, в кузові майно та частина боєкомплекту роти.

15.02.15, приблизний час: 15:00-15:45, десь на дорозі до с. Широкине

  Колона машин та БТР летить на величезній швидкості  по "Новоазовській" трасі в напрямку с. Широкиного. Дорогу вкриває невеликий туман. Не можу збагнути, навіщо наш провідник веде колону на такій швидкості, ще й в тумані? Він боїться нового обстрілу? Але ж так він ризикує критично розтягнути колону. Чую по радіо, як "Майор" викликає нашого провідника на зв'язок, але Жак (наш провідник) не відповідає. Нова спроба ротного вийти на зв'язок – марно! Я роблю спробу викликати Жака- теж марно! В результаті цих "гонок" скоїлось ,що повинно було скоїтись! Поворот ліворуч – бачу, як колона катастрофічно розтягнулась, приблизно в середині колони розрив завдовжки півтора кілометри, а може, і більше, та продовжує інтенсивно рости. Перший в розриві "КрАЗ" під зав’язку завантажений боєприпасами ,в кабіні старшим  старшина роти Цар,за ним БТР-4е, слідом їде броньований "КрАЗ" з хлопцями 1-го взводу, в силу своєї великої ваги вантажівки почали відставати. Далі "КраАЗ" із бійцями 3-го взводу, останнім їде мій "КрАЗ". Я замикаючий.  

Де та коли головна частина колони звернула  перед в’їздом до с.Широкиного на його східну окраїну? Невідомо! Карти немає! Розрив колони вже був настільки великий ,що ні Цар,  ні хтось  із хлопців першої машини другої половини колони не помітили маневру машин голови колони. Крім того, ми були впевнені що с.Широкине контролюють хлопці з "Азова", але насправді було трішки не так, у селі був опорний пункт бойовиків.

 Колона розірвалась. Голова звернула на бічну дорогу,а друга половина колони 4-ї роти поїхала прямо в село – прямісінько в пащу до російських військ та бойовиків!

15.02.15, 15:45-16:05, Широкине

Половина колони 4-ї роти батальйону "Донбас" на високій швидкості влітає в с. Широкине. Мій "КрАЗ" минає дорожній знак з написом ШИРОКИНЕ останнім, бачу у вікно перші будівлі, почалася вулиця, на табличці будівлі читаю вул. Радянська, проїжджаємо невеличкий міст, трохи далі вщент розтрощений танк, плавний поворот дороги, попереду видніється підбитий БТР-4е. Нічого не підозрюючи, машини прямують по вул. Радянській до центру села, прямо до опорного пункту російських бандитів.

ВСЕ ПОЧАЛОСЬ РАПТОВО, В ОДНУ МИТЬ!

15.02.15, 16:05-18:05, Широкине

Пролунав одинокий постріл - схоже на снайперську гвинтівку. За секунду довга черга з кулемета, за пару секунд ціла злива куль по колоні. Головна машина колони раптово зупиняється, зупиняється вся колона. Лунає вибух, ще вибух, ще декілька…Тут приходить розуміння – вляпалися! Засідка! З лівої сторони прямо в лобове скло кабіни мого "КрАЗа" летить вогняна куля. Враження ,нібито тобі прямо в голову летить "невеличке сонце", а в центрі кола, чорний як ніч, тенісний м’яч! І тут в голові блискавкою думка - це граната з РПГ! Відчуваю, як час нібито завмирає! "Сонце з чорною плямою в центрі" наближається – та стрімко "пропливає" повз кабіни на відстані в півметра і б’є в дім з правого борту "КрАЗа". Вибух! Зі стіни дому летить каміння, б’є по борту машини. Горлаю команду по радіо: "Всім нахер з машин!!! Зайняти кругову оборону!!!" Бачу, як хлопці вискакують з "КрАЗів", що стоять попереду, сплигують з броні БТР, розбігаються та залягають вздовж дороги. Відкриваю двері ,випадаю з кабіни та скочуюсь у кювет, трохи відповзаю від "КрАЗа" вперед, залягаю на краю дороги під вишнею. Повертаю голову назад та бачу, як з кабіни вантажівки вискакують Катана та Воділа, по кабіні проходить кулеметна черга, але хлопці вже на землі, залягають у кюветі, Катана в п’яти метрах справа від мене під парканом, Воділа  позаду метрах в семи. Молодці хлопці! Не забули науку – розосередились! Інтенсивність вогню росіян зростає кожної секунди. Але вже чую, що хлопці по почали відкривати вогонь у відповідь, запрацювала гармата та кулемет нашого БТР-4е.

  У голові стрімко літають думки. Так ,треба оцінити обстановку і часу на це не більше хвилини! Що маємо? Колона в засаді, противник лупить по машинах з усіх стволів, розтягнута приблизно на 150-250 метрів, состав колони чотири "КрАЗи" та один БТР, людей близько 60 чоловік, перший та третій взвод, водії, екіпаж БТР. Загиблі, поранені? Поки що невідомо! Зв'язок? Моя радіостанція розбита (не тримається акумулятор, але ,коли прижати), ще дві радіостанції у командирів взводів та одна у старшини. Офіцери? Бляяя!!! Походу, я тут тепер найголовніший!!! Так, друже Велес, бери відповідальність на себе!  Що далі? Доповісти "Майору" про халепу, дати команду хлопцям відходити вздовж дороги на мене "відкатами" по три-чотири чоловіки. Судячи по тому, звідки йде вогонь у відповідь командири взводів вже організували кругову оборону! Якось так! До дій, а далі по ходу зміни обставин!

Намагаюся зв’язатися з "Майором", даю команди хлопцям по радіо на відхід до мене. Погано виходить, акумулятор випадає з кріплення, зв'язок постійно рветься, кулі свистять над ,як бджолиний рій,  але вдалося! "Майор" почув, хлопці почули! Раптом доповідь командира першого взводу Усача: старшина роти Цар загинув. Я йду за ним.

Фото - memorybook.org.uа

(старшина роти Щабельний Олег Юрійович (Цар) був старшим головної машини, був убитий кулею прямісінько в око тим першим пострілом снайпера або першою кулеметною чергою. Світла пам'ять,  друже!)

Обстановка змінилась, є загиблий ,є поранені! А бій тим часом точиться не більше 10-15 хвилин. Приймаю рішення йти вперед назустріч хлопцям.

 Стало чітко чути гучні черги, це почав працювати АГС (автоматичний гранатомет) росіян.

Раптом сильний хлопок прямісінько наді мною, в голові трохи запаморочилось, задзвеніло у вухах, з носа пішла червона юшка, на коліні виступило трошки крові. Катана кричить, що то граната з АГС рвонула в метрі над моєю головою, вдарившись об гілля вишні, під якою я сидів. Мені повезло, а Воділі цією гранатою сильно посікло праву руку та праву ногу.

Крик Воділи: "Я поранений!" Даю Катані команду перев’язати Воділу, він повзе до нього та бинтує. За ці пару хвилин, поки лікували Воділу, намагаюся вийти на зв'язок з командирами взводів. Мовчать!!! За хвилину зітхаю з полегшенням - з’являються перші хлопці третього, а трохи пізніше і декілька чоловік першого взводу, ведуть поранених: на щастя, важких немає. Показую хлопцям напрямок та відправляю вздовж дороги до тилу. Пішли! Бій не вщухає, через дорогу помічаю якісь рухи, пересування озброєних людей. Наші чи "орки"? Чекаю! Черга по "КрАЗу" з автомата, ага! Таки "орки". Даю автоматну чергу у відповідь, один впав, росіяни пішли, можливо, розвідка.

Прийшли ще хлопці, прошу Катану взяти Воділу та нести до тилу. І тут поранений Воділа мені заявляє: Велес, я можу відігнати свого "КрАЗа" з пастки! Дай мені наказ!" Змушую себе надати наказ Воділі!

Поранений Воділа повзе до свого "КразА",здіймається на ноги, шкандибає до кабіни, залазить всередину, вантажівка починає рухатися. "КрАЗ" повільно розвертається, росіяни бачать, що дорога до відходу техніки буде розблокована, переносять вогонь по "КрАЗу", але машина закінчує розворот, набирає швидкість та їде геть! Дорога до порятунку розблокована.  Кричу по радіо - прикрити відхід техніки! Хлопці бачать рух "КрАЗа" та  б’ють з усіх стволів по ворогу. Водії двох "КрАЗів" повертаються до своїх машин та заднім ходом починають відхід, БТР повзе останнім та працює зі штатної зброї, прикриваючи відхід вантажівок, одна за одною машини проходять повз мене. Несподівано на висотці з правого флангу запрацювала гармата та кулемет БТРа. Це допомога братів з "Азова"! АГС росіян замовкає, вщухає вогонь з РПГ, зменшується вогонь "орків" зі стрілецької зброї.

 Результат - вся наша техніка ,окрім одного головного "КрАЗа" вийшла з пастки, по дорозі підібрала хлопців, що пішли з пораненими, та прибула в безпечне місце!

Майже вся техніка в безпеці, частина людей теж ву безпеці, дивлюсь на годинник , бій триває приблизно 30-40 хвилин, вогонь противника майже вщух, чути  поодинокі черги автомата чи кулемета. Головний  "КрАЗ" стоїть, трохи попереду нього стоїть пару днів назад підбитий український "бетер". Головна добра новина - "Азов" прийшов на допомогу! Але ж де ще мої хлопці, де Усач,чи вдалося витягти з "КразуАЗа" мертвого  Царя???

Знову приймаю рішення пройти вперед назустріч хлопцям – кільком бійцям наказую йти у тил, Катана старший, хлопці йдуть. Я беру з собою Шахматиста і прямуємо вперед назустріч хлопцям. Пробігаємо, проповзаємо вперед вздовж дороги метрів 100. Валяється труп, перша думка: хтось з моїх хлопаків? Ні, цивільний, а може, бойовик, лежить давно, може тиждень. Переступаю через нього, йдемо з "Шахматистом" далі. Попереду рух. Каспер веде під руки пораненого Авера, за ним Святослав, ще хлопці. Раптом шум на дорозі, залягаємо в кюветі, з нашої сторони мчить "Нива", це "азовці"! Проскакують вперед метрів на 50, зупиняються, допомагають Усачу завантажити в "Ниву" мертвого Царя, розвертаються та летять назад. Добре, Царя забрали.

Святослав доповів, що всі хлопці вже відтягнулись, але з Усачем ще приблизно з десяток хлопців, це добре! Але Усач хоче перевірити підбитий "бетер", може там є екіпаж? Викликаю Усача, наказую йому забирати хлопців та відходити на мене. Він, на жаль, не реагує! Повторюю наказ , кажу що там, напевно, нікого немає, але Усач знову не реагує! Починаємо відхід з хлопцями, допомагаю Касперу вести Авера, повертаємося в точку, де стояв не так давно мій "КрАЗ" . Знову починається стрілянина з боку ворога, швидко наростає інтенсивність вогню. Знову працює ворожий АГС. Група Усача відкриває вогонь. Напевно, Усач поліз до підбитого "бетера", а хлопці прикривають його. Каспер повів у тил пораненого Авера. Я намагаюся ще кілька разів визвати Усача, але марно - не відповідає! Обстріл з боку ворога різко посилюється. Вдруге починає працювати БТР-4е "Азова" з висотки на правому фланзі.

За пару хвилин маємо приємний сюрприз! Повернувся Катана, а з ним двоє побратимів з полку "Азов", прийшли нас забрати. Але ми відмовляємося, попереду ще десяток наших хлопців. І знову ми прямуємо вперед з твердою метою забрати групу Усача. Хлопці з "Азова" йдуть разом з нами. Проходимо метрів 100-120 в напрямку підбитого "бетера". Раптом чуємо зі сторони ворога шум двигуна танка. Залягаємо! Постріл танкової гармати, припиняє роботу "азовський" БТР. Схоже, танк стріляє по ньому. Ще постріл танка! Що з БТРом? Цілий,чи ні?  Що далі? Танк змінить позицію та почне лупити по нас? Так напевно і буде!Треба терміново забирати Усача та хлопців!!! Обстріл зі сторони ворога знову посилився. Ми відповідаємо. Викликаю Усача - знов марно! До групи Усача недалеко, тому, щоб не піддавати ризику всіх моїх людей, приймаємо спільне рішення: Святославу проповзти до Усача, вивести його та хлопців до нас, я з групою прикриваю його та відхід Усача з хлопцями. Святослав поповз в перед. Моя група веде вогонь в напрямку противника, прикриваючи Святослава.

За сім-вісім хвилин оживає радіостанція, доповідає Овод: Усач загинув! Святослав поранений! Відірвало кисть руки прямим влучанням гранати АГС! Я виводжу хлопців! Зустрічайте!"  

(Солдат Тельнов Євгеній Львович (Усач), загинув, прикриваючи відхід хлопців першого взводу з засади. Герой України  указом від 27 березня 2017-го, посмертно. Світла пам'ять, друже!)

Починає темніти, насунувся щільний туман! Це порятунок! Бій припиняється. Сутінки. Щільний туман. Тиша. "Азовці" викликають своїх, знову летить "Нива", хлопці грузять до джипу тяжко пораненого Святослава, "Нива" мчить назад. Побратим у безпеці.

Чекаємо Овода та решту хлопців, якісь силуети в тумані. Хто? Як позивний? Відповідь - Овод. Біжимо короткою дорогою за "азовцями" геть із села, до наших майбутніх позицій. Пробігаємо повз розбитий танк, під мостиком, городами, дома. Знову почався вогонь з боку росіян. Пролунала пара черг з АГС. Залягли, за пару хвилин біжимо далі.

Приблизно за п’ять хвилин виходимо на дорогу, на яку ми повинні були повернути. Вже темно, туман,тиша. Біля дороги в укритті  нас чекають з десяток хлопців, що вийшли раніше з пораненими та декілька побратимів з "Азова". Поранених відправили до тилу "азовці", а мої хлопці залишилися чекати нас. Шум двигуна з висотки, по дорозі мчить БТР "Азова" (це він нам допоміг вогнем. Значить, танк "орків" не влучив), зупиняється неподалік.

Командир "Азова" показує мені рукою на кілька домів біля дороги і каже: "Тут ваша позиція, займайте де хочете та облаштовуйте!" "Азовці" прудко сідають на броню БТР та летять в сторону м.Маріуполя.

Все. Ротація відбулася.

 

15.02.15 року, приблизний час : 18:00-18:45,с. Широкине, позиція "Нижні домики"

Темно, туман ,тиша, холодно, мороз стає лютішим кожної хвилини. Збираю своїх хлопців. Рахуємося, всього 28 бійців! Зі мною - 29.

Повний взвод! Це добре. Люди в основному з першого взводу, декілька з третього, декілька з окремих підрозділів роти. Командиром  зведеного взводу призначаю Овода, хлопці дають згоду. Вибираємо командирів відділень, розподіляємо людей по відділеннях. Все! За п’ять хвилин загін сформований! Я головний на позиції! Але ж де позиція? Біля дороги рядком стоять подвір’я, купа споруд, як у будь-якому українському селі: будинки, сараї, гаражі, свинарники, підвали. Поки що розташовуємося в подвір’ї крайнього дому, на перехресті доріг. Займаємо кругову оборону. Починається мінометний обстріл, але не по нас, міни падають позаду на висотці.

Збираю командирів, йдемо досліджувати інші подвір’я, вибираємо місця для розташування людей, розташування позицій.

15.02.15 року, приблизний час : 19:00-20:00,с. Широкине, позиція "Нижні домики"

З командирами повертаємось до хлопців. Противник поки що дав нам спокій, мабуть, не знають ще, де ми ділись, скоріш за все, зараз проводять розвідку та поволі зачищають будинки вздовж дороги в селі, але ж по висотці за нашою спиною продовжують щільно падати міни. Може, росіяни думають що ми там, на висотці? А може, намагаються нас відсікти вогнем мінометів, не дати відірватися від погоні, заперти в селі?

Збираю командирів на нараду. Що маємо? Що маємо з озброєння? Три кулемети ПКМ, два гранатомети РПГ та по чотири пострілуи до них, кілька "мух", одна снайперська гвинтівка, трохи гранат, автомати, пару підствольних гранатометів. Приладів нічного бачення, тепловізорів - немає! Бінокль лише – один! Боєприпасів? Тільки те, що у хлопців залишилось після бою при собі, – отже, дуже мало. Їжа – обмаль,спорядження – тільки те, що на хлопцях. Зв’язок? Дві радіостанції, з повністю розрядженими акумуляторами. Телефони не працюють. Отже, зв’язку немає.  Карти немає. Де розташовуються взагалі позиції наших військ? Де решта роти? В якій точці нашої оборони знаходиться наша позиція? Можемо лише здогадуватися. Отже маємо повну "дупу".

Приймаємо рішення. Займаємо два будинки. Розписуємо бойовий розрахунок, розрахунок спостережних постів та секретів. Розподілити боєкомплект між хлопцями. Зранку детально обстежити місцевість, подвір’я, спробувати зорієнтуватися де ми є, внести корективи по розміщенню позицій та почати їх облаштування.  Ранком вибрати момент та відправити двох добровольців на пошуки  наших військ, нашої роти, налагодити зв'язок та постачання.

15.02.15 року, приблизний час : 20:00-23:00,с. Широкине, позиція "Нижні домики"

"Овод" розводить людей по секретах та на спостережні пости. Вільні хлопці розміщаються на відпочинок у двох будинках, всі вщент виснаженні цим скаженим днем, деякі засинають миттєво, дехто довго не може заснути. Я виходжу з дому на подвір’я та влаштовуюсь на колоді за західною стіною, сну немає, думки бурлять у голові! Прокручую всі останні події! Чи все правильно робив там, у селі в бою? Чи все привільно роблю зараз?

Ніч з15.02.15 на16.02.15 року, приблизний час : 23:00-23:50,с. Широкине, позиція "Нижні домики"

Нарешті припиняється мінометний обстріл висотки позаду нас, вал вогню перемістився десь на кілометр вліво, згодом обстріл стихає зовсім. Сидимо з Холодом, напружено вдивляємося в темряву, намагаємося слухати тишу. Доба добігає  кінця.

За п’ять хвилин тишу раптово розриває автоматна черга. Цирк?! Це він! Він лежить у передовому секреті під парканом біля криниці і зараз лупить короткими чергами з автомата у темряву. Чуємо крик (можливо, зачепило когось з "орків") попереду на городі, матюки і шквальний вогонь в наш бік приблизно з десяти автоматів та кулемета, хлопає підствольний гранатомет, за секунду розрив гранати у дворі нашого дому. До бою підключаються ще двоє моїх хлопців, Я стріляю, Холод теж. Цілимо по спалахах зброї росіян. Перестрілка тривала трохи більше п’яти хвилин. Напевно, це розвідка "орків".

16.02.15 року, ніч ,с. Широкине, позиція "Нижні домики"

На мою позицію підходить Овод. Вирішуємо змінити секрети та виставити на передові позиції посиленні розрахунки. Всім іншим - спати. Овод іде виконувати рішення, Холода відправляю на відпочинок, сам зостаюсь стерегти підхід з заходу. За півгодини приходить Овод, приводить хлопця мені на зміну. Всі хлопці цілі, доповідає Овод. Оскільки сну все єдино немає, пропоную Оводу пройтися по постах, настроїти хлопців на дуже скору неминучу сутичку. Йдемо, говоримо з хлопцями , коректуємо сектори обстрілу, можливі дії та можливі шляхи відходу до ядра загону на випадок закінчення патронів або не дай Боги поранення побратима.

Повертаємося до хати. Сідаю в крісло, роблю спробу поспати.

Непрохані гості довго не забарились. Очікувано запрацював АГС росіян, гранати хлопають навколо домів, на подвір’я.  Дивлюсь на годинник: 01:40. Але ж нам таки дали трохи відпочити "добрі люди"! Хлопці намагаються відійти від сну, приходять до тями. Розповзаються по вогневих точках у хаті. За дві-три хвилини до АГС приєднується шквальний вогонь з автоматів та кулеметів по фронту нашої позиції. З вікон летить скло, кулі залітають до хати, на голови падає штукатурка, розбитий посуд. За мить починають працювати по ворогу наші хлопці у секретах. Ще за мить вступають в бій двоє хлопців з вікон дому, приєднуються хлопці з сусіднього дому. Постріл з РПГ, граната б’є в стіну дому, але не пробиває. Ще один  постріл РПГ, влучання в гараж, пробиває дірку, добре, тепер там влаштуємо бійницю. В бік нашого лівого флангу запрацював кулемет та автомат противника. Спроба нас обійти, але марно. У відповідь запрацювали хлопці з лівофлангового секрету та з вікна нашого будинку.  

Бій тривав приблизно 15-20 хвилин. "Орки" відійшли та скоріше за все поховалися в руслі невеличкої річки в 100 метрах перед нашою позицією, АГС росіян продовжує бити короткими чергами по нас. Йому допомагають два-три підствольних гранатомети. Хвилин за п’ять нарешті "орки" вгамувалися. Швидка перекличка. Всі хлопці цілі.

 Пішла третя година ночі. Перевірка зброї, наявність боєкомплекту. Наказую хлопцям: "Всім вільним відпочивати!" Виходжу з дому, прикриваючись спорудами обходжу секрети. Повертаючись з лівого флангу до подвір’я, чую постріл гвинтівки, за мить куля б’є в стіну дому в метрі поперед мене. Заходжу в будинок, сідаю в крісло, автомат на коліна. Тільки задрімав, раптом десь недалеко чути "вихлоп" міномету, схоже 82 мм. Три-чотири секунди, міна вибухає позаду подвір’я метрах в двохстах. Знову вибух, ще вибух… Міни лягають якось хаотично, з великим розльотом. За годину обстрілу нам жодної шкоди. Мінометний обстріл переміщується на висотку на нашому правому фланзі.

По нас знову запрацював АГС, підствольні гранатомети росіян! Кидаю погляд на годинник – приблизно 03:50. За десять хвилин від початку обстрілу підключаються автомати, кулемети "орків", скажений шквал вогню!!! Судячи по вогнях пострілів, чоловік тридцять, повний взвод. По пострілах добре видно, як ворог знов намагається обійти нашу позицію з лівого флангу.

Хлопці розповзаються по своїх місцях. Намагаючись цілити по спалахах пострілів, даємо вогонь у відповідь. Два наших кулемети за п’ять хвилин зупиняють обхідний маневр противника на нашому лівому фланзі. Перестрілка триває приблизно двадцять хвилин. Раптом з правої сторони, з висотки на правому фланзі по ворогу прямо їм у фланг врізали два кулемета ПКМ! Значить, наші війська зовсім недалеко, поруч на висотці!!! Стійкості "орків" вистачило лише хвилини на три, може на п’ять, і вони почали відхід. Стрілянина почала поволі вщухати та хвилин через десять припинилась зовсім, але майже відразу полетіли міни по висотці, з якої ми отримали таку неочікувану та дуже вчасну допомогу.

Робимо перекличку, загиблих та поранених немає! Швидка ревізія боєкомплекту – патронів зовсім обмаль, ще дві-три сутички - і стріляти буде просто нічим. Підходить Овод,треба замінити хлопців в секретах. Дивлюсь на годинник: 05:30,так добре, міняємо людей. Овод збирає хлопців та йде по секретах. Сідаю в крісло та вкотре намагаюся заснути. Мінометний обстріл наших рятівників ще триває, декілька мін падають зовсім поряд від нас. Близько шостої ранку чую мінометні "вихлопи" з нашої сторони. Нарешті запрацювала мінометна батарея з нашої сторони, два залпи -  і міномети "орків" нарешті затикаються. Чути декілька пострілів з гвинтівки. Снайпери? Повертається Овод із зміною, хлопці завалюються хоч трохи поспати. Мозок раптово "почув" тишу. Можна трохи відпочити, падаю в крісло, автомат на коліна, намагаюсь піймати сон.

16.02.15 року, день ,с. Широкине, позиція "Нижні домики"

07:00, обхід секретів та позицій хлопців. Всі живі та здорові, окрім Карпо та Чижа. У Карпо почалися ознаки контузії, Чижу майже 60 років і в нього щось зі спиною. Треба бути їх відправити з першою можливістю до тилу.

З командирами йдемо вивчати місцевість, подвір’я. Тільки хтось з’являється на відкритому місці хоч на мить, відразу летить прицільна куля з гвинтівки. Снайпери ворога вже встигли взяти під приціл майже всі відкриті місця, тому переміщатися по позиції треба вкрай обережно, ховатися за спорудами, відкриті місця стрімко перебігати. Позаду наших домів за дорогою висотка, на ній видніються якісь оборонні споруди, але знаків життя в них немає (можливо це і були позиції на які ми їхали вчора?) Детально вивчи чи уклін висотки намічаємо маршрут для групи, яка піде шукати наших та налагоджувати зв’язок та постачання. Обходимо сусідні подвір’я, підвали. Їжа є, в підвалах консервація, картопля. В одному з дворів навіть є кури та одна дійна коза. Є криниця, але вона весь час під обстрілом. Отже проблемою з їжею немає.

Коротка нарада! Загін розбиваємо на чотири групи, займаємо чотири подвір’я, розташовані в лінію фронтом до ворога, в них облаштовуємо позиції. В другому домі буде імпровізований штаб, кухня. Для пошуку наших військ визиваються три добровольці. Інструктую хлопців: задача групи йти на південний захід по визначеному нами маршруту, знайти будь-який підрозділ української армії, вийти до рештки 4-ї роти, знайти командира роти, пояснити наше положення, з’ясувати наше місце в системі загальної оборони, налагодити взаємодію та повернутися з боєприпасами та радіостанціями. Старший групи сержант Косий.

(сержант Заяць Михайло Михайлович (Косий), загинув 4 жовтня 2015 року, підірвавшись на протипіхотній міні під селом Павлопіль. Світла пам'ять, друже!)

Фото  - memorybook.org.ua

Не гаючи часу, поки немає обстрілу нашої позиції, окрім постійно стріляючих по нас снайперів "орків", відправляю пошукову групу, хлопці йдуть по наміченому маршруту. Дивлюсь їм услід та приходить думка: зараз у руках хлопців  життя двадцяти шести людей!

Провівши хлопців на пошук, починаємо обживатися на позиції, пару хлопців готують щось поїсти, ще двоє під вогнем снайперів, лежачи тягають воду з криниці, вільна зміна облаштовує позиції, використовуючи підручні матеріали та знаряддя, знайдені по сараях, секрети держать позицію, тримаючи під наглядом свої сектори. Задача зрозуміла всім, перетворити кожне з чотирьох подвір’їв  на мініфортецю, об’єднану в єдину невеличку фортецю. Хлопці снують, як мурахи, таскаючи каміння, шлакоблок, дошки, складають захисні споруди, переходи, хтось пробиває в стіні бійницю, дехто лежачи риє стрілецький осередок. Через відкриті місця бігаємо, пригинаючись, десь переповзаємо, снайпери росіян вже на десяту годину ранку повністю взяли під контроль всі відкриті місця та всі підходи до позиції. Навіть почали бити з нашого лівого флангу вздовж всієї позиції. Здається, що по нас працює не менш ніж п’ять-шість снайперських пар, навіть з’явилися снайпери, озброєні гвинтівками з глушниками, періодично чуємо проліт та бачимо удар кулі в споруди, а звуку пострілу немає. Зрідка по позиції лягає кулеметна черга. Ми мовчимо, у відповідь не стріляємо, немає сенсу палити патрони та видавати місця наших вогневих позицій.

Раптом запрацював АГС противника. Посилився обстріл. Але гранати та кулі падають справа позаду наших домів на схилі висотки. Дивлюсь в тому напрямку. Під обстрілом маршрут, по якому пішла наша пошукова група.

Проте для групи Косого все відбулося якнайкраще! Хлопці перечекали обстріл у бліндажі на схилі пагорба та по ярку спустилися до підошви висотки, прикрившись будівлею проскочили дорогу і неушкодженими повернулися до нас та принесли на собі справжній скарб.  

Принесли достатню кількість радіостанцій та запасних батарей, притягнули на собі декілька ящиків з патронами, схему розташування нашої позиції в системі оборони та добрі новини.

Група Косого менш ніж за годину знайшла нашу роту, доповіла командиру роти про наше становище та положення, порадувавши ротного, що ми живі (нас вважили загиблими або взятими у полон), та зайняли оборону на "нижніх домиках" (так з цих пір стала називатися зайнята нами позиція). Також "Майор" пообіцяв, що трохи згодом приїде машина з боєприпасами та необхідним майном. Після розгляду схеми оборони мені стало все зрозуміло: де ми є, хто зліва, хто справа, хто позаду та яку важливу роль грає наша позиція. Враховуючи  положення нашого розташування, стало ясно, що росіяни будуть намагатися активно нас видавлювати з позиції далі на захід хоча б на 300-1000 метрів, або всіх знищіти, щоб позбавити систему загальної оборони важливих переваг.

Довго чекати пресингу не довелося, до снайперів противника приєднався АГС. Доповів про обстріл "Майору" і за десять хвилин з нашої сторони по ворогу полетіли міни, кілька залпів і АГС росіян замовк. Зменшилась інтенсивність пострілів ворожих снайперів. На висотці з правого флангу ("Маяк" - позиція другого взводу 4-ї роти батальйону "Донбас") стало чітко чути шум двигуна танка, шум швидко наростає, лязкіт гусені. Раптом постріл танкової гармати! Вибух у селі на дорозі, де стоїть єдиний покинутий вчора наш "КрАЗ",забитий боєприпасами. Ще один постріл танка і "КрАЗ" з боєприпасами вибухає сотнями вибухів – пряме влучання. Танк тікає в укриття, а на місці, де колись стояв наш "КрАЗ", справжній апокаліпсис. Боєприпаси вибухали, хлопали патрони та стояв стовбур чорного диму майже чотири години.

За ці чотири години ми багато що зробили по укріпленню нашої позиції та почали орієнтуватися на ній майже як вдома. Зайшло сонце, почало сіріти, "орки" ще не оговтались і, скориставшись моментом, до нас приїхав друг Страйк на пікапі, привіз боєприпаси, деяке майно. Зі Страйком відправляю до тилу контуженого Карпо та травмованого Чижа.

У 17:30 росіяни прийшли до тями та наче оскаженіли! Вибухало скрізь по всій лінії оборони, яку займала 4-та рота, снаряди та міни падали у море та далі на північ на два-три кілометри, кулі летіли з усієї стрілецької зброї, що була у "орків". Обстріл тривав шість годин, до першої години 17 лютого. Найбільш постраждала позиція другого взводу "Маяк". Вибух снаряда поранив двох хлопців, міна впала прямо в купу особистих речей нашої роти, які не встигли сховати, та вони вигоріли вщент. На нашій позиції не постраждав жоден хлопець.

17.02.15 року, ніч ,с. Широкине, позиція "Нижні домики"

01:00 - одночасна атака росіян на позиції "Маяк" та "Нижні домики". На "Маяк" навіть задіяли танк, але його пошкодили дуже швидко. Шквальний вогонь по наших позиціях зі стрілецької зброї, працює АГС ворога, де кілька пострілів з РПГ. Ми стріляємо у відповідь, кулемет з правого флангу нашої позиції допомагає "Маяку" "кіинжальним" вогнем у фланг ворога, а кулемет з "Маяка" б’є у фланг "орків", що намагаються атакувати "нижні домики" у лоб. Лівий фланг нашої позиції прикривають вогнем хлопці з третього взводу під командою Звіробоя, що сидять на висотці з лівого флангу моєї позиції. Таким чином ворог потрапляє у вогневу пастку на підході до наших позицій. Хоробрості "орків" вистачило на двадцять хвилин, і вже за півгодини від початку атаки наступ захлинувся. До другої години ночі ворог відійшов, вогонь вщух, лише поодинокі постріли снайперів. Через ОБСЄ росіяни просять перемир’я, зібрати загиблих та поранених. Наступає тиша, але хлопці в секретах напружено слухають ніч. Традиційна перекличка – всі живі та неушкоджені. Погляд на годинник: 02:40, зміна хлопців у секретах. Повертаюся до хати, трохи поївши, падаю вже в "своє крісло".

Від забуття, схожого на сон, до реальності повертають вибухи мін та розриви гранат з АГС. Звично кидаю погляд на годинник: 04:30. Обстріл триває приблизно годину, міномети затихли, до обстрілу підключилася стрілецька зброя, але атаки немає, стріляють метрів з трьохсот. Хлопці в секретах скупо відповідають короткими чергами.

 17.02.15 року, день ,с. Широкине, позиція "Нижні домики"

Восьма година ранку, чисте сине небо, піднялося яскраве сонце, а разом з ним активізувалися російські снайпери. Ранок - це час снайперів "орків", низьке сонце світить їм у спину, нам сліпить прямо в очі. Обходжу позиції хлопців, йду на лівий фланг до крайнього подвір’я, там позиція нашого снайпера "Фотографа". Він намагається вистежити позиції снайперів росіян. Але низьке сонце зараз йому дуже заважає.

Ховаючись за спорудою, за забором, підходжу до створи воріт у двір. Самих воріт вже немає, винесло вибухом снаряду. Зупинився на хвилинку біля створи. Треба подумки намітити маршрут, як пробігти наскрізь двір завдовжки у тридцять метрів, який прострілювали, щоб не стати жертвою снайпера? Збираюсь з духом, рахую до п’яти і роблю крок у ворота та миттєво трохи присідаю (до сих пір не розумію, що примусило мене присісти – може душа Андрійка?!). Постріл гвинтівки -  і за мить куля снайпера зі свистом шипить над головою, майже торкаючись маківки каски! За півсекунди ще крок в положенні навприсядки - постріл! Третій постріл!!! Півсекунди - і з положення навприсядки завалюсь вправо. Падаю на правий бік, перекочусь ще вправо, тікаючи з лінії вогню стрільця ворога. Миттєво здіймаюсь на ноги та, прикриваючись стоячим в тридцяти метрах попереду гаражем, щодуху біжу до нього. Влипаю спиною в стінку гаражу. Фотограф лежить у схованці біля дому, я його бачу та питаю: чи бачив він, звідки б’є снайпер?! Він відповідає, що вирахував будівлю, але не знає, де конкретно причаївся ворог. Кажу Фотографу, що я зараз відкриюся, під постріл вискочивши з-за стіни, та заскочу всередину гаража. Якщо снайпер росіян здурів геть і вистрелить знов по мені, його святий обов’язок - підстрелити цю російську наволоч! Рахую до п’яти і вискакую з-за стіни  гаража! І знахабнілий "орк" робить четвертий підряд постріл! Куля просвистіла біля ліктя лівої руки, майже торкаючись його, в момент, коли я за третім кроком зробив стрибок всередину гаража! Здіймаюся на ноги та висовую руку в створ дверей гаража і показую дурному "орку"- "фак ю"!

Але пострілу Фотографа - немає. Фотограф винувато каже мені, що вирахував стрільця, але ж яскраве низьке сонце в очі дуже шкодить. Отже, щоб завершити справу, треба робити зворотній маневр – вискочити з гаража в зворотному напрямку! Знову рахую до п’яти і роблю крок надвір геть з гаража, ще крок вперед, третій крок – стрибок за стінку гаража, і в цей момент дурний "орк" робить п’ятий та останній в своєму нікчемному житті постріл по мені. Куля гвинтівки робить дірку та рве з правого боку біля поясу мою нову зимову підстьожку! От гад, пошкодив мені новий одяг, проскакує думка! За мить постріл гвинтівки Фотографа - і снайпер "орка" замовкає.

 Приблизно о дванадцятій годині дня запрацював АГС росіян по висотці позаду нас та по дорозі, згодом стало відомо, що пікап, який виїхав до нас з майном та боєприпасами, повернувся на "Маяк", не зміг пробитися до нас через обстріл. Від цього часу до самої ротації до нас не змогла пробитися жодна машина, тільки якась машина з’являлася на дорозі, негайно накривалася вогнем міномета, АГС, та снайперів. Отже група Косого знову збирається йти на "Маяк" за боєприпасами та зарядженими батареями до радіостанцій. Готові, пішли! Вибравши слушний момент, хлопці зникають в ярку на схилі висотки позаду нашої позиції. Годинник показує початок другої години дня.

Снайпери росіян продовжують безперервно душити нас вогнем, постійно намагаючись когось підстрелити. Але безрезультатно!

Після п’ятнадцятої години повернулася група Косого, під зав’язку навантажена необхідним нам майном та боєприпасами. Доповідають, що прямо за нами в захисних спорудах на схилі висотки вночі розмістилися десяток бійців розвідки батальйону "Донбас", командир в них якийсь хлопак з позивним Гром. Дивовижно - перший раз за такого чую! Але ротний підтверджує, що то свої. Отже якесь прикриття з тилу є, вже добре.

О пів на четверту дня, попереду на лівому фланзі з боку ворога почувся шум роботи танкового двигуна! За хвилину почався обстріл з мінометів позиції "Маяк", пізніше вал розривів перемістився на висотку позаду нас та покотився далі вздовж фронту на висотку, зайняту взводом Звіробоя на моєму лівому фланзі, одночасно з цим на дорозі з м.Новоазовськ з’явився російський танк та почав обстрілювати позицію Звіробоя. Кілька пострілів танкової гармати - і зупинка автобуса на висотці біля дороги розлетілася вщент, як картковий дім. По моїй позиції запрацював АГС ворога, прилетіло кілька мін, трохи згодом почався шквал вогню зі стрілецької зброї по всій лінії нашого фронту, від моря і далі лівіше на позиції наших друзів з ЗСУ. За півгодини від початку обстрілу підключилися важкі гармати "орків", сиплячи снаряди по всій лінії зіткнення, на півночі в небі з’явилися розчерки польоту "градів", ракети полетіли десь на захід по позиціях ЗСУ. Артилерійський обстріл посилюється.

Лише через годину шквального обстрілу наших позицій нарешті запрацювала наша артилерія. Через півгодини обстріл росіянами наших позицій почав поволі вщухати. Врешті-решт зосталися лише наші "старі друзі" - снайпери "орків".

Раптом чую панічний крик по радіозв’язку: "Це Гром, ми в оперативному оточенні! З лівого флангу "сєпари" прорвали фронт та швидко нас оточують, притискають до моря! Всім відходити!" І група Грома покидає позиції позаду нас та йде на захід. Так і не судилося з ним побачитися!

Викликаю по радіо командира роти. Прошу підтвердити, чи спростувати команду Грома на відхід! "Майор" нічого не знає та каже чекати, поки з’ясує обстановку. Прийшов Овод, підійшов дехто з командирів відділень, всі питають: "командир, що будемо робити?"

Збираю нараду. Кажу хлопцям, моя думка така: сидимо на місці поки не отримаємо команди на відхід від командира роти, але на всяк випадок дорогу на відхід намічаємо по ярку, через окопи та бліндаж на схилі висотки, що за нашою спиною та далі по маршруту, яким ходить група Косого. Також затверджуємо порядок відходу, хто йде першим, хто в основній групі, хто в групі прикриття. Відходити будемо тільки по команді "Майора" або за відсутності зв’язку, якщо переконаємося що нас дійсно оточили. Отже всі по місцях та продовжуємо тримати позицію!

Почало темніти, знову почався обстріл всіх наших позицій, у росіян геть ніякої фантазії, все як завжди - традиційно починають пуляти з усієї стрілецької зброї, потім підключається АГС, потім міномети та артилерія.

Близько шостої години вечора зітхаю з полегшенням. "Майор" вийшов на зв'язок та спростував панічні команди декого з наших "героїв" та чутки про оперативне оточення. Так, була спроба атаки на нашому лівому фланзі, але хлопці з ЗСУ відбили бажання росіян просуватися вглиб наших позицій.

Обстріл по всьому фронту тривав до дев’ятої вечора. Близько сьомої вечора в бій вступила наша артилерія і було приємно чути, що росіяни таки отримують відповідь і снаряди летять не тільки на наші голови! 21:00, під прикриттям артилерії "орки" знову починають атаку одночасно на всі наші позиції, від "Маяка" на морі, до позицій третього взводу Звіробоя ,на висотці з мого лівого флангу. Артилерія ворога раптово припинила вогонь та почався шквал вогню зі стрілецької зброї – це атака! Кулеметники на флангах всіх наших позицій ведуть щільний фланговий вогонь по ворогу, прикриваючи фланги сусідніх позицій, забезпечуючи "кинжальний" перехресний фланговий вогонь, стріляючи на спалахи вогню зброї росіян. Але ворог напирає. За п'ятнадцять - двадцять хвилин бою, прошу "Майора" запросити підтримку мінометним вогнем впритул попереду моєї позиції, фактично "вогонь на себе". За п’ять хвилин прилетіли міни наших мінометів. Три залпи нашої батареї - і міни лягли метрах в тридцяти – п’ятдесяти  точно перед нами, пару мін, щоправда, впали на наші позиції, але шкоди не завдали! І вогонь "орків" почав віддалятися та вщухати! Атака росіян знову захлинулась. Чергова радіоперекличка – всі живі та неушкоджені.

18.02.15 року, ,с. Широкине, позиція "Нижні домики"

 Мінометний обстріл почався приблизно після четвертої ранку. Спочатку обстріляли "Маяк", потім перейшли на наші "Нижні домики", потім обстріляли висотку Звіробоя, далі вогонь мінометів перенесли вглиб нашої оборони. Наші мінометники почали відповідати з затримкою десь хвилин у сорок. Обстріл припинився десь о шостій ранку.  Найбільшої шкоди обстріл завдав на "Маяку", там поранення в голову отримали двоє хлопців з морської піхоти, та щось загорілося. На "Нижніх домиках" - всі цілі.

 Почало світати. Група Косого знову пішла по звичному маршруту на "Маяк" за життєво необхідним вантажем – батареями до радіостанцій та боєприпасами. Зі сходом сонця як завжди активізувалися снайпери противника, здається, їх за ніч стало ще більше. Стріляють гади так щільно, по всьому, що рухається, що для того, щоб не перестріляли хлопців, нам прийшлося прибрати лівофланговий секрет біля дороги та перенести його в інше більш захищене місце. Зі світанком почалося буденне життя на позиції, швидкий сніданок та продовження укріплення нашої "фортеці" під безперервний свист куль снайперів росіян.

Близько восьмої ранку до "штабу" прийшов наш снайпер Фотограф з пропозицією влаштувати пастку на одного з снайперів росіян, якого він вирахував. Суть пропозиції: кулеметник з добре захищеної позиції відкриває вогонь по горищу одного з домів на позиціях ворога, автоматник з іншої точки теж періодично підтримує кулеметника. Цими діями сподіваємося спровокувати снайпера "орків" зробити постріл по кулеметнику, відкрити себе та отримати кулю від Фотографа. Даю згоду! Допомогти Фотографу згодився Калина, один з наших кулеметників. Все вийшло як задумали! Калина та Фотограф зайняли свої позиції, по команді Калина відкрив вогонь по раніше визначеній цілі, дві – три черги з ПКМ і снайпер росіян робить свій фатальний постріл! Куля влучає поблизу амбразури кулеметника!За мить куля з гвинтівки Фотографа ставить крапку в житті "російського відпускника"! Треба було до Єгипту їхати, ціліший був би!

А далі, "дежавю"! Обурені втратою вже другого снайпера за два дні, росіяни скаженіють! Шквал вогню по "Нижніх домиках", з усієї стрілецької зброї, згодом підключився АГС, бухнуло два постріли з РПГ, прилетіло декілька мін. Загалом все як завжди! Хлопці скупо відповіли вогнем (нема сенсу даремно палити патрони), з "Маяка" та з висотки Звіробоя допомогли заспокоїти "російських туристів" декілька довгих черг з кулеметів ПКМ, також по ворогу випустив довгу чергу наш АГС з "Маяка". Десь півгодини "орки" шаленіли та нарешті їм це набридло і вони припинили марно палити боєприпаси. Перестрілка затихла! Але снайпери своїх дій по блокуванню нашої позиції не припиняють. Навпаки, вони збільшили свою присутність на нашій ділянці та організували цілодобовий прицільний обстріл "Нижніх домиків"!

По полудні, якраз на обід, з "Маяка" повернулася група Косого, як завжди завантажена скарбом, та не самі, а з підкріпленням, з ними прийшов хлопець з першого взводу з позивним Ілля, досвідчений боєць. А обід сьогодні був як в доброму ресторані! Шуруп зі Святом розстаралися, обоє хлопці дуже добрі, опитні та безстрашні бійці, такі ж добрі організатори на кухні. Надзвичайно смачний курячий суп, смажена качка, яєчня, солоні огірки та помідори, козине молоко, кава та чай з медом! Справжній бенкет!

Близько другої дня сталася приємна несподіванка. Користуючись відносним затишшям, до нас пішки прибули гості : наразі не пам’ятаю хто, але якийсь начальник з сектору "М" в супроводі командира роти "Майора". Машину вони залишили на півдорозі між "Маяком" та "Нижніми домиками", бо на відкритому відрізку дороги до нас всі машини  обстрілюють снайпери та АГС росіян, навіть незважаючи на близьку роботу представників ОБСЄ. Я доповів наше положення, побажання, показав, де було можливо, що ми вже встигли зробити по укріпленню позицій та як влаштувалися. Обговоривши деякі моменти взаємодії, задоволені почутим та побаченим, гості пішли та благополучно добралися до "Маяка".

О п’ятій вечора почалася чергова спроба ворога атакувати позицію "Маяк"! Все стандартно, обстріл позицій з мінометів, потім обстріл з стрілецької зброї та рух "орків" в напрямку "Маяка" з залученням танка на правому фланзі, мабуть хотіли обійти позицію в тил з правого флангу по березі моря. Частину своїх сил росіяни виділили, щоб подавити вогнем стрілецької зброї та АГС мою позицію "Нижні домики", щоб ми не змогли підтримати хлопців на "Маяку" вогнем у фланг наступаючих "орків". Але всі зусилля ворога марні! Атаку відбили за пів години бою! Танк росіян чомусь зупинився на півдорозі, хоча і не був підбитий. Хлопці на "Маяку" гатять з усіх стволів, мої хлопці стріляють у відповідь по поганцях які намагаються подавити нашу позицію "Нижні домики" вогнем, а кулеметники з нашої позиції вдарили вогнем з ПКМ у фланг "оркам",допомагаючи нашим побратимам зупинити ворога, не зважаючи на щільний обстріл наших домів. Росіяни втекли в село! О шостій вечора бій припинився зовсім.

Вечір, незвична тиша, користуючись затишшям, обходжу вогневі позиції, Овод робить зміну в секретах. Заплющую очі, а в голову вповзають різні думки, питання та припущення. І головне питання - цікаво, як довго нам буде так щастить? Таке враження, начебто кожного з моїх хлопаків захищає невидимий енергетичний екран Богів, який не може здолати ні куля ні осколки.

Прокидаюсь від звуку пострілу снайперської гвинтівки, за секунду хлопок з підствольного гранатомету зі сторони росіян, розрив гранати у дворі нашого дому. Годинник показує приблизно пів до півночі. Виходжу на подвір’я, обережно пробираюся до найближчого секрету, слухаю ніч, вдивляюся в темряву. Хвилини за три в стіну неподалік схованки б’є куля з гвинтівки. А звуку пострілу немає! Схоже до "шахтарів" приєдналися "відпускники" з іграшками, обладнаними глушниками та тепловізорами доброї якості, судячи по влучності кулі! Попереджаю чергових у секретах про небезпеку, та ховаючись за спорудами, обережно прямую до "штабу". Перебігаючи відкриту ділянку, чую як за спиною приблизно на відстані в півметра свистить куля та б’є в паркан. Звуку пострілу знову немає!

19.02.15 року ,с. Широкине, позиція "Нижні домики"

Ніч минула під пильним наглядом снайперів ворога, які сумлінно намагалися вбити когось із моїх хлопців. Періодично на позиції вибухали гранати з підствольних гранатометів, та пару раз по "Нижніх домиках" давав коротку чергу АГС противника. Мені вперше за ці п’ять дні вдалося непогано відпочити, продрімавши сидячи "в своєму кріслі" майже всю ніч. Ми навіть жодного разу не відкривали вогонь у відповідь.

Вперше за цей час прокидаюсь не від вибуху міни чи гранати, а тому, що у вікні з’явилися перші промені сонця! Дивовижне відчуття, майже забуте! Свят кличе на сніданок, на столі вже гаряча яєчня, козяче молоко, кава. Мабуть людям дійсно треба пройти по лезу між життям та смертю, втратити дорогу людину, щоб зрозуміти та навчитися цінувати кожну мить життя, бо його може не стати в будь-яку секунду, радіти банальним речам, радіти можливості просто поспати та поїсти звичайну яєчню з розпеченої сковорідки та запити склянкою молока чи кави!

В жахливу реальність повернули "вихлопи" мінометів ворога та свист падаючих мін по "Маяку". Вал розривів як звично покотився по наших позиціях від моря і далі на північ. Згодом підключився АГС, та вогонь середньої інтенсивності зі стрілецької зброї. Хвилин за двадцять після початку обстрілу пішла "відповідь" наших мінометників.  Обстріл тривав недовго, може близько години.

Близько одинадцятої години ранку на зв'язок виходить командир роти "Майор" з командою: "о 14:00 приготуватися до евакуації загиблих та поранених"! Підтверджую прийом команди, але відразу нічого не можу второпати. Які загиблі? Які поранені? Яка евакуація? В нас немає ні тих ні інших, всі хлопці живі та здорові. Нічого не розумію? Прийшов Овод та дехто з командирів відділень. Гадаємо думку, що то воно може означати? Раптом приходить догадка.  Команда ротного означає: о чотирнадцятій годині дня приготуватися до РОТАЦІЇ!

Починаються збори до ротації! Хлопці пакують штурмові рюкзаки, готуємо до швидкого завантаження боєприпаси в ящиках.

Але у адептів "руського мира" трошки інші плани! Мінометний обстріл всіх наших позицій від моря до висотки Звіробоя,починається рівно о 14:15! Напевно, росіяни теж чули команду ротного, і не дуже хочуть нас відпускати! Мабуть "полюбили" нас за ці дні! Напевно, розраховували, що хлопці очікуючи ротації скупчаться в одному місті, а може ще й на цю годину прибудуть підрозділи зміни. Росіяни до мінометів додали ще "подарки" з АГС та шквальний вогонь з усієї стрілецької зброї! Ми звісно відповіли теж з усього. що в нас було. Приблизно за двадцять хвилин від початку обстрілу в артилерійську дуель вступили наші мінометники.

Обстріл, артилерійська дуель та перестрілка тривала майже дві години!!! Спочатку замовкли міномети, згодом вщухла стрілянина зі стрілецької зброї. На всіх наших позиціях постраждалих не було. Ротація всіх позицій почалася значно пізніше без будь-яких команд та в режимі радіомовчання!

19.02.15 року, с. Широкине, позиція "Нижні домики", РОТАЦІЯ

Взвод 79 бригади ЗСУ прибув нам на зміну близько вісімнадцятої години вечора, сонце зайшло, вже почало сіріти, наступає вечір. На нашу позицію бійці 79 бригади прибули надзвичайно ЕФЕКТНО!

Спочатку від "Маяка" почувся гучний шум двигунів важкої техніки, за хвилину на дорозі, на великій швидкості з’явилися три БТРа та один БМП, на броні БТРів сидять хлопці, всі свіженькі та добре екіпіровані. БМП, замикаючий у колоні, направив гармату в сторону "орків" в повній готовності відкрити вогонь по ворогу. БТРи встали на дорозі, закриті від росіян нашими подвір’ями. Бійці швидко десантувалися з броні та приєдналися до нас. При появі важкої техніки снайпери росіян припинили обстріл нашої позиції. Знайомлюсь з командиром взводу ЗСУ, разом з Оводом показуємо та знайомимо "збройників" з нашим хазяйством. Після обходу хлопці з ЗСУ міняють моїх хлопаків на позиціях, а БТРи з грохотом зриваючи з петель вцілілі ворота ховаємо у дворах під прикриття домів. Трохи згодом росіяни оговталися та знову почали працювати їх снайпери, але чомусь неактивно і не багато, всього дві чи три пари.

Лише о півночі на "Нижні домики" приїхав наш броньований "КрАЗ". Хлопці швидко, як сардини, набилися в кузов, я в кабіну, а Овод став на підніжку кабіни. Так і поїхали. Не вмикаючи світла, в повній темряві броньований "КрАЗ" повіз нас додому.

О другій ночі, 20 лютого 2015 року, ми дісталися в "Маріупольський аеропорт",  нову базу батальйону "Донбас"! Вже опинившись на асфальті аеропорту, раптом приходить розуміння: що всі хлопці, які зосталися захищати позицію "Нижні домики" після  драматичного та кривавого заходу до с. Широкине  - повернулися неушкоджені, живі та здорові. При цьому виконавши свій обов’язок перед Батьківщиною до кінця.

P.S.

Можливо хтось скаже: так, хлопці - герої! А хтось навпаки скаже, що нічого особливого, бувало і гірше! Так, на цій війні бувало і гірше, але ж, думаю, всі погодяться, що ситуація, в якій опинилися бійці батальйону "Донбас" в ці дні, є нетривіальною та трапляється не щодня, а їхню поведінку та дії, там, у Широкиному, можна сміливо визнати як героїчну і достойну визнання!

Велес, офіцер батальйону "Донбас" 

м. Маріуполь, серпень 2017 року