Знімав Козятин початку ХХ століття і навчав мистецтву фотографії інших

• Більше ста років тому в Козятині вийшов друком довідник для фотографів-любителів.
• Його написав і видав козятинчанин Іоанн Приходько.
• Чоловік працював на залізниці, а у вільний від роботи час робив фото. А ще писав поезії і п’єси, які, імовірно, ставили на великій сцені

Це був 1913 рік. У Козятині тоді працювало два фотоательє. Одне належало Шевчуку, інше — Давиду Шварцману, чиї світлини часто можна побачити серед вінтажних фото та в музеях. Також відомо, що колись у Козятині працював фотограф із прізвищем Нерон. Та був у нашому місті ще один талановитий фотограф, який не лише подарував нам світлини тогочасного Козятина, які збереглися до сьогодні в ідеальному стані, а й передавав своє вміння іншим. Це — Іоанн Приходько. 

Він народився у Козятині у 1885 році. Закінчив церковно-приходську школу, став випускником Київського міського двокласного училища і працював інспектором Південно-Західної залізниці.

— На фото дідусь у такому кителі, — показує світлину Людмила, дружина Сергія, який був онуком Іоанна Приходько. — Ми завжди думали, що він був військовим. А виявилося, що це форма залізничника.

— Він був дуже розумний, — підключається до розмови Сергій, онук Іоанна Приходько. — Мені розповідали, що дідусь завжди ходив по формі, акуратно, чистенько, був інтелігентний чоловік. Коли додому хтось приходив, через вікно дивився, хто прийшов. Якщо це чоловік, він вийде і одразу поспілкується, якщо жінка, він казав: «Зачекайте, будь ласка, я не в формі», одягав китель, застібався на всі гудзики і тільки тоді виходив і запрошував до оселі.

Знав про фото все

Іоанн Приходько мешкав у будинку на вулиці Старовокзальній. Сьогодні ми називаємо її Винниченка. Його дружина Марія Валента мала італійське походження. Подружжя виховало двох дітей — донечку Галину і сина Володимира, це батько Сергія. До речі, Сергій як дві краплі води схожий на свого дідуся.

— От про бабусю Марію ми майже нічого не знали, дізналися від родичів, — каже Людмила. — Марія була домогосподаркою, але вона ще була швачка. Хто що попросить, бабуся шила. Вони були дуже культурною родиною.

Іоанн теж мав своє захоплення, яким займався у вільний від роботи час. Чоловік цікавився фотографією. Унікальні фотознімки чудової якості зберіг до наших днів онук Іоанна Сергій разом із дружиною Людмилою. Сергій бережно гортає старий фотоальбом, у якому світлини, які зробив дідусь. Тут пейзажі, портрети і навіть сонячне затемнення. І це все знято наприкінці ХІХ століття. На звороті кожного знімка детально описано увесь процес від «А» до «Я»: якою плівкою та об’єктивом користувався Іоанн, яким було освітлення, базові налаштування фотоапарата (діафрагма та витримка), проявлювач, папір, на якому надруковане фото, чим опрацьовано.

— Він був фотограф-любитель, — продовжує Сергій. — У нього був свій фотоапарат, фотозбільшувач. Але, на жаль, нічого з цього не залишилося.

Те, що фотографування було для Іоанна Приходько лише хобі, пояснює, чому його прізвище не зустрічається у жодному з документів, де вказані козятинські фотографи початку ХХ століття. Чоловік знімав лише для себе, він не заробляв на цьому гроші, тому і фотоательє у нього не було. Але він чудово розбирався у цьому мистецтві, адже фотографії Іоанна Приходько надзвичайно якісні — зображення чітке та контрастне, попри те, що цим знімкам вже більше ста років.

Мав душу поета

Іоанн не лише сам вивчав фотографування, він прагнув допомогти іншим фото-любителям. У 1908 році козятинчанин видав Короткий довідник по фотографії. Це невелика брошура, в якій автор стисло описав, як правильно робити знімки, проявляти їх і друкувати. Ця книжка вийшла не де небудь, а в самому Козятині, на типографії «Прогрес». Розташовувалася вона у центрі міста, неподалік від скверу.

До речі Сергій, онук Іоанна Приходько, свого часу сам займався фотографією. Чоловік робив світлини на «ФЕД». Це радянський фотоапарат, який виготовляли на заводі у Харкові. А ще так само, як і дідусь, розбирається у техніці. Іоанн дуже любив мотоцикли. У нього був «ІЖ».

Фотографія та залізні коні — не єдине, чим цікавився Іоанн Приходько. Чоловік вмів не лише спиняти мить і лагодити мотоцикли, він мав душу поета. Людмила показує рукописний журнал, датований 1941 роком. Кожна літера акуратно виведена пером, а титульну сторінку прикрашає зображення Музи. Це — вірші Іоанна Приходько, які він писав українською, російською та польською мовами. Деякі зі своїх поезій чоловік друкував у журналах.

Окрім віршів, Іоанн Приходько писав ще й п’єси. Перед нами на столі рукопис комедії в трьох діях «Щире кохання». Він має сургучеву печатку і штамп «До показу дозволено». П’єсу відправляли на цензурування до Санкт-Петербургу. І, ймовірніше за все, її ставили на сцені. Тобто праця козятинчанина не лежала просто на полиці, його комедії та драми бачили глядачі.

Сам собі написав епітафію

Коли Іоанн Приходько пішов на пенсію, він став служити Богові. Ще за молоду чоловік товаришував із Олександром Бойко, поважною людиною в нашому місті. За часів Радянського Союзу отець Олександр був єдиним священиком на увесь Козятин. Він правив у капличці на ПРБ на території старого цвинтаря. Отець Олександр запросив Іоанна до себе казначеєм. 

До кінця днів своїх Іоанн Приходько працював при каплиці. А коли пішов з життя, його поховали біля святині. Сергій, на жаль, не застав свого дідуся — герой нашої публікації помер за декілька років до того, як його онук з’явився на світ.

— Дідусь сам написав собі епітафію, російською мовою, — розповідає Людмила.— Сергій зробив дерев’яного хреста, і ми на ньому написали чотири рядки з вірша: «Друг, подойди к моей могиле, взгляни на крест, перекрестись, кто б ни был ты, пришлец мой милый, за Иоанна помолись».

 

Читайте також:

Завдяки йому у нас з’явилася площа та ПРБ

Увесь Козятин ходив дивитися на його афіші

Козятинчани, які увійшли в історію України

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.